Григорій Сковорода – шлях до просвітлення: Історичний погляд на події | Експрес онлайн

Його вважають однією з найосвіченіших постатей XVIII століття, ставлячи в один ряд із такими великими мислителями, як Сократ, Спіноза і Конфуцій.

"Я не залишу свою Батьківщину. Моя сопілка та вівця для мене важливіші за царське королівство," -- відповів він на пропозицію оселитися при дворі в Петербурзі. Проповідник свободи та внутрішнього щастя не міг обрати інший шлях.

Григорій Сковорода з'явився на світ 3 грудня 1722 року в родині козаків у містечку Чорнухи, розташованому на Полтавщині. З юних років він проявляв інтерес до духовної літератури, а також мав пристрасть до музики та навчання. З 1730 року відвідував місцеву школу, де навчався під керівництвом дяка, котрий викладав українською мовою.

Навчання проходив у Київській академії, де під впливом Ф. Прокоповича та його учнів розвинув інтерес до просвітництва. У 1734 році він вступив до нижчого граматичного класу "Могилянки" — фари. До грудня 1741 року успішно завершив навчання на всіх етапах: фарі, інфімі, граматиці, синтаксимі, поетиці та риториці.

У 1738–1739 роках він відвідував курс поетики, де здобував навички віршування та отримував знання з античної міфології, географії і біблійної історії. У цей же період він почав вивчати грецьку, німецьку та єврейську мови.

У 1741 році Григорій Сковорода призупинив свої навчання, оскільки був прийнятий у склад Придворного хору імператриці Єлизавети Петрівни в Санкт-Петербурзі. У рамках придворної капели він виступав у операх, під час літургій та на численних святкових заходах. Саме там він проявив свої таланти як композитор і здобув звання придворного уставника, що надавало йому право керувати хором. У православних церквах "Херувимська пісня" виконувалася за нотами, створеними Сковородою.

Проте, незважаючи на перспективу швидкого кар'єрного зростання, він не залишився на цьому місці. Після двох років у хорі, Григорій не витримав і знову повернувся до Києво-Могилянської академії. У серпні 1744 року він, уже у званні диригента, повернувся до "Могилянки" і незабаром, як співак церкви, в складі Токайської комісії, відправився до Угорщини для збору вин для царського двору. Під час служби в Токаї він відвідав Відень, Пресбург, Прагу та інші міста. Особливо важливою стала подорож до Галле, що був тоді осередком пієтичної філософії.

Важко навіть уявити, як ця подорож змінила погляди молодого науковця. Після повернення з-за кордону в жовтні 1750 року Сковорода зайняв позицію викладача поетики в Переяславському колегіумі. Однак через свій нестандартний підхід до навчання його звільнили, і восени 1751 року він повернувся до Києво-Могилянської академії, де продовжив навчання в класі теології.

Сковороду як найкращого студента митрополит Київський і Галицький Щербацький рекомендував домашнім учителем поміщикові Томарі в с. Каврай Переяславського полку. Тут він від 1753-го до 1759 року з невеликою перервою навчав малолітнього сина Томари Василя різних наук, розробив і вперше застосував свою оригінальну педагогічну концепцію "виховання серця".

З 1759 року Сковорода -- викладач Харківського колегіуму. Однак постійний тиск духівництва змусив його кілька разів залишати колегіум. Сковорода першим адаптував твори давньогрецьких філософів до української культури. Ще в Києво-Могилянській академії він вивчав погляди Платона та його послідовників. На їх основі сформував свою систему поглядів.

Твори цього філософа не публікувалися за його життя, а лише після його смерті. Проте їх переписували, оскільки вони користувалися великою популярністю. Григорій обрав шлях бродячого мислителя. Протягом 25 років він відвідав безліч сіл і міст України, пропагуючи свої ідеї та світогляд. Окрім цього, він майстерно грав на скрипці, флейті, бандурі, лірі та гуслях. Пізніше, у одному зі своїх творів, Сковорода зауважить: "Музика — це розрада у печалі та втіха".

"Щоб пізнати Бога, треба пізнати самого себе", -- казав філософ. Його стиль життя був досить прогресивний: він не їв м'яса та риби, прокидався дуже рано, був міцним і здоровим, подорожував пішки, завжди був веселий, рухливий, з усього задоволений, до всіх добрий, усім готовий допомогти. У незалежній Україні про Сковороду дізнались усі, бо він з'явився на 500- ривневій купюрі. На цій же банкноті вміщено і сковородинський малюнок незвичного фонтана. Цей фонтан наповнює водою різної форми посудини.

Під час повномасштабного вторгнення росіяни ракетним ударом пошкодили пам'ятник філософу та поету в селі Сковородинівка на Харківщині. Це так ворог, який приписує собі спадщину філософа, називаючи "русским", "привітав" із 300- літтям генія. "Жоден диявол не завдає більше шкоди, аніж удавані друзі", - казав про таких Григорій Сковорода.

Філософ відрізнявся глибокою побожністю і мав широкий досвід життя в межах Церкви. Він усвідомлював, що навіть серед духовенства можна зустріти осіб, які не дотримуються встановлених норм. Під час своїх подорожей селами Харківщини, він завжди натрапляв на добрих людей, не звертаючи уваги на їх матеріальний стан чи соціальний статус. Його метою було направити їх до істинного шляху, щоб вони змогли знайти Бога в собі. Людина, що має глибоку віру, завжди покладається на Господа. Це було тим шляхом, яким Сковорода йшов усе своє життя.

Є свідчення його містичного характеру. У травні 1770 року Сковорода вирушив до Києва, зупинившись у свого двоюрідного брата Юстина Звіряки, який був настоятелем Китаївської пустині. Він провів у нього три місяці. У серпні з ним стався незвичайний випадок. Раптом він відчув невимовне тривожне бажання залишити Київ і повернутися до Харкова. Юстин намагався його відмовити, але Сковорода не послухався. Поряд із Андріївською церквою невідома сила спонукала його повернутися назад. Він пройшов певну відстань, потім знову повернувся, але невидима сила знову змусила його піти назад. Наприкінці, набравшись рішучості, Сковорода спустився Андріївським узвозом, проте раптово відчув огидний запах, від якого втік назад. Він почав швидко збирати речі, проказуючи, що в Києві спалахне епідемія. Ніхто не повірив його словам, але 3 вересня 1770 року в місті справді почалася чума. Протягом трьох місяців на Подолі загинуло 6 тисяч людей.

Сковорода, залишивши Київ, через два тижні опинився у Святотроїцькому монастирі, що знаходився поблизу села Чернеччина, всього у чотирьох верстах від Охтирки. Саме тут до нього дійшла інформація про епідемію в Києві, і в монастирському саду він відчув містичний екстаз:

"Прокинувшись рано, коли мої думки та почуття були сповнені благоговін­ня і вдячності до Бога, я рушив у сад на прогулянку. І перше, що я відчув у серці, була якась розкутість, свобода, бадьорість та здійснена надія. Віддавши цьому настрою всю свою волю й усі свої бажання, я відчув у собі незвичайний порух, котрий переповнював мене незнаною силою. В одну мить якась солодка злива ринула в мою душу, і від неї все моє нутро спалахнуло полум'ям. Здавалось, що в моїх жилах вирує вогненна течія. Я став не ходити, а бігати, наче мене щось носило, я не відчував ні рук, ні ніг, так, ніби весь я був із вогню, що шугав по колу. Цілий світ зник мені з-перед очей. Одне лиш почуття любові, благонадійності, спокою, вічності оживляло моє єство. Сльози струмками покотились мені з очей і розлили по всьому тілу якусь зворушливу гармонію. Я ввійшов у себе, мовби відчув запевнення синівської любові, і з цієї миті присвятив себе синівській покорі Божому Духу".

Григорій Сковорода, безсумнівно, був близьким до людей, але водночас залишався елітарним філософом, про що свідчать його звички. Він мав певну пристрасть до якісного токайського вина, надаючи перевагу простому, але елегантному одягу, а також вишуканим стравам. Сковорода дотримувався вегетаріанської дієти, можливо, вважаючи м'ясо непридатним для свого здоров'я. Він колись зауважив: "Не завжди смачна їжа є корисною". Проте молочні продукти входили до його раціону, тому його не можна назвати веганом.

Григорія Сковороду називали "українським Сократом" та "українським Жан-Жаком Руссо". Сьогодні його зазвичай ідентифікують як неоплатоніка, хоча деякі вважають його філософом без чіткої системи. У своїх роздумах він звертається до серця, виступаючи як філософ кордоцентризму. Основними концепціями його творчості є любов, свобода та щастя. Його знамените висловлювання "світ ловив мене, та не спіймав" найкраще відображає суть його ідей. "Світ" для нього символізує владу, гроші, спокуси та диявола. У 1833 році харківський бібліотекар Ізмаїл Срезневський опублікував спогади про Григорія Сковороду, в яких, зокрема, описується його останній день.

"Був прекрасний день. До поміщика зійшлося багато сусідів погуляти і повеселитися. Послухати Сковороду було також до речі. Його всі любили слухати. За обідом Сковорода був незвично веселий і говіркий, навіть жартував, розповідав про минуле, про свої подорожі, випробування. З обіду встали, заворожені його красномовством. Сковорода усамітнився. Він пішов у сад. Довго ходив по його променистих стежинках, рвав плоди і роздавав хлопчикам. Так минув день. Надвечір господар пішов шукати Сковороду і знайшов під крислатою липою. Сонце вже заходило; останні промені пробивалися крізь зарості листя. Сковорода із заступом у руках копав яму -- вузьку довгу могилу. "Що це, друже Григорію, чим це ти зайнятий?" -- сказав господар, підійшовши до старця. -- "Пора, друже, скінчити цю мандрівку". Помер Григорій Сковорода 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка (сьогодні Сковородинівка Харківської області) в домі Андрія Ковалівського.