100 років Василя Косяненка

Невисокий, стрункий, трохи згорблений дідусь у піджаку та окулярах, з уважним і дещо серйозним поглядом – таким запам'ятався багатьом жителям Сосниці Василь Тимофійович КОСЯНЕНКО. Він був письменником, журналістом, учасником Другої світової війни та автором спогадів про ці події.

Якось не дуже віриться, але ось вже 14 січня йому сповнилось би 100 років, цілий вік.

Народився Василь Тимофійович на хуторі Новосілля в хаті свого діда Євлана. У 1934 році почав навчатися у Новосільській початковій школі. Закінчив 4 класи і в 1938 р., напередодні Другої світової, вступив до Сосницької неповно-середньої школи. Коли Друга світова перекинулась з Польщі на територію України, Василю було 15 років, він саме закінчив 7-й клас. Радянський агітпром працював справно, і нацизм викликав великі страхи в населення. Тому хлопець в купі з іншими підлітками, єврейськими родинами і жінками з дітьми евакуювався в складі бригади, що переганяла худобу, в Росію. Однак на Курщині худоба захворіла на ящур, згодом була розкрадена місцевим населенням, і підлітки та частина тих, хто тікав від війни, змушені були повернутись додому, на Сосниччину. По поверненню 2 роки прожив в окупації і потай вів антифашистський щоденник, де записував свої думки, спостереження, вісті.

"Обстановка перших місяців окупації була надзвичайно сувора, ми жили немов з паралізованими душами - так усіх вразило несподіване вороже нашестя. І лише з приходом весни 1942 року настало просвітлення під впливом розквіту природи і обнадійливих вістей з лісових сіл Холминщини та Корюківщини про партизанську боротьбу. Рука і душа потяглися до пера. Кажуть, щоденник -- це розмова людини з самою собою, зі своєю совістю. Роблячи перший запис від 7 травня 1942 року, я про те не думав. Просто забажалося відобразити на папері, що діялось навколо, що думалось, чим жили люди і сам, полаяти окупантів і бодай у такий спосіб виявити непокору".

У 1950-му цей щоденник Василь Косяненко разом зі збереженими листівками, які потрапляли на окуповану Чернігівщину з радянських літаків, передав у Сосницький краєзнавчий музей ім. Виноградського.

В 1943-му Сосниця була звільнена. Але війна тривала, і в 1944 році Василь, якому виповнилося 18 років, був призваний на військову службу. Випало служити йому на Далекому Сході - у 1945 році взяв участь в розгромі японської Квантунської армії, потім служив на території КНДР. Бував в Пхеньяні, столиці Пн. Кореї, і полюбив цю гірську країну за прохолодні мальовничі світанки, в чомусь знаходив собі там спорідненість з рідною землею. В 1949-1950-му служив у Примор'ї. Загалом службі в Радянській Армії, не прагнучи того, але й не тікаючи, не ховаючись від неї, віддав 6 років 3 місяці свого молодого життя. Мав медалі "За перемогу над Японією", корейську "За визволення Кореї" та багато ювілейних, орден Вітчизняної війни ІІ ст.

Оглядаючи ті часи в своїй книзі спогадів, автор зазначав: "Ми ніколи не думали, що Друга світова війна торкнеться і нашої долі. У період війни ми підростали і ставали здатними до участі в бойових діях. І, можливо, наше, як наймолодших учасників, щастя полягало в тому, що на Далекому Сході боротьба з останнім агресором - Японією - була швидкою і завершеною". Дійсно, юнак, який став свідком війни ще в підлітковому віці, встиг подорослішати за час її тривання і був змушений брати участь у її фінальному етапі - остаточному розгромі країн Осі.

Після війни та повернення додому Василь займався різними видами діяльності: він був обліковцем тракторної бригади, працював різноробочим у колгоспі, а також трактористом. У період з 1951 по 1953 рік він брав участь у відновленні Донбасу та Києва, а пізніше перебрався до Сосниці. У своїх спогадах він зізнавався: "Після жорстоких руйнувань війни я невпинно і в муках шукав своє місце у житті".

Ці муки завершились у 1958-му, коли Василя взяли на роботу в Сосницьку районну газету. Тут він пропрацював 26 років, паралельно отримавши вищу філологічну освіту, аж до виходу на пенсію у 1986-му році.

Протягом цих років Василь Тимофійович створив безліч насичених та інформативних статей, присвячених різним аспектам життя нашого краю. Він висвітлював актуальні події регіону, патріотичні теми, культурно-просвітницькі ініціативи, питання морального виховання, а також новини з мистецького світу. Його матеріали охоплювали всі аспекти, які були важливими для місцевої журналістики того часу. Особливу увагу Василь Тимофійович приділяв темам екології, краєзнавства та духовного життя громади. Пам’ятаються його глибокі роздуми про долю Свято-Покровського храму в Сосниці, який опинився під загрозою знищення через свій аварійний стан. Завдяки зусиллям небайдужих людей, вдалося зберегти цю старовинну козацьку церкву.

Пригадуються його статті про сосницькі дерева-патріархів, які мали понад столітню історію і могли самі собою слугувати пам'ятками історії. Пригадуються болісні і по-журналістському гнівні заклики берегти рідні луги і заплави.

Багато захоплюючого було зображено у його працях, і сьогодні статті Василя Тимофійовича є важливими джерелами краєзнавчих відомостей для тих, хто прагне дізнатися більше про історію рідного краю.

Ім'я Василя Косяненка нерозривно переплетене з літературною історією регіону. Він є автором повісті-хроніки "Сполох над Убіддю", присвяченої подіям Другої світової війни, а також кількох поетичних збірок та книги, в якій розповідає про своє родословне дерево.

Василь Тимофійович Косяненко неодноразово відвідував наш Музей. Він писав про нього, звертався за матеріалами, брав участь у заходах, присвячуючи свої вірші О. Довженку, його колисці та рідній хаті.

Перша стаття, присвячена відкриттю Музею, під назвою "Стежка сюди не заросте", була опублікована всього через три дні після церемонії відкриття – 26 січня 1960 року в районному виданні "Червоний прапор", і її автором став Василь Косяненко.

Сьогодні в Музеї зберігаються книги Василя Тимофійовича з дарчими написами і в експозиційному залі № 2 ми зробили невелику виставку творів і світлин Василя Косяненка.

Приходьте, погортайте, згадайте добрим словом мужню порядну людину, яка прожила непросте життя, але лишила по собі гарний спомин і важливу людську цінність - бути правдивим, навіть якщо правда колеться, людяним, простим і добрим, попри все, що випадає на життєвій долі.

Ольга ЯРМУШ может быть представлена как Ольга ЯРМУШЕВА.