5 книг про внутрішній опір - рецензія Ігоря Бондаря-Терещенка.

Іванна Пшенишна. Життя після AI. - Київ: Зелений Пес, 2026.

Автори сучасних соціальних мереж постійно нагадують нам, що ми живемо в епоху, коли один штучний інтелект створює кіно та музику, інший аналізує це, а третій обговорює результати, розважаючись на самоті. Тим не менш, у книзі "Життя після штучного інтелекту" Іванни Пшеничної ми отримуємо можливість заглянути ще далі – у світ, де все підпорядковано штучному інтелекту. За сюжетом технології взяли на себе всі функції, що забезпечують комфорт і безпеку існування людини. Людство втратило навички фізичної праці, забуло, як вирощувати їжу, водити автомобілі чи готувати їжу. Проте всі щасливі – чому б і ні? Але одного вечора глобальна мережа виходить з ладу, а разом із нею і весь штучний інтелект. Люди опиняються без електрики, тепла, харчів, і транспорт перестає функціонувати – відбувається справжній колапс. "Вулиця виглядала дивно та незвично, – зауважує головний герой. – Всі вулиці були порожніми: не було ані людей на тротуарах, ані техніки, яка щодня прибирала, ані тварин, яких вигулювали б господарі – суцільна пустка. Лише іноді я помічав, як з вікон визирають налякані мешканці. Магазини, торгові центри та спортивні комплекси залишалися зачиненими. На шкільних та дитячих майданчиках не чути дитячого сміху. Звичне підсвічування будівель вимкнено. Громадський транспорт стояв на вулицях з відкритими дверима, порожній. Тишу порушував лише свист вітру та завивання протягів." Яким чином можна вижити в таких умовах? Як і де здобути знання? Що робити, якщо відновлення колишнього порядку ніхто не планує, адже це не просто технічний збій, а спланований крок групи змовників, які прагнуть перетворити людей на своїх рабів? І як зберегти людяність у такій ситуації? Ця книжка адресована тим, хто готовий взяти на себе відповідальність за своє майбутнє і управляти своїм життям, незважаючи на будь-які виклики.

Героїня повісті Дженні Ерпенбек "Книжка слів", зростаючи в новій родині, виявляється відрізаною від свого минулого і лише поступово починає усвідомлювати жахливу реальність. Її особиста історія стає символом цілого покоління, яке втратило свою історичну пам'ять через жорстокі політичні зміни. Примусове забуття завжди слугувало на користь режимів, які намагалися створити "нових людей" без коріння. Однак, рано чи пізно, пригноблена пам'ять починає прориватися на поверхню, тому що героїня прагне змінити існуючий порядок речей. "Навіщо мені очі, якщо вони дивляться і нічого не бачать? - розмірковує вона. - Навіщо вуха, якщо вони слухають і нічого не чують? Чому мені потрібно все це чуже в моїй пам'яті? Я намагаюся розплутати свої думки, поки, можливо, десь на дні не з'явиться маленька частинка мене самої. Витягнути спогад, як ніж, і спрямувати його на себе, заколоти його іншим спогадом. Якщо це вдасться. Тато й мама. М'ячик. Машинка. Це, напевно, єдині слова, які зберегли свою цілісність, коли я їх навчилася. А потім їх вирвали з мене і вставили назад з іншого боку, протилежно м'ячикові, знову ставши м'ячиком, тато і мама - тато з мамою. Що таке машинка? Інші слова від самого початку обтяжені напівтихим мовчанням, немов це було гирею на нозі, так само, як Місяць тягне за собою свою темну сторону, навіть коли повний. Але Місяць все ж рухається по своїй орбіті. У моїй уяві слова залишалися нерухомими, поки я не вирішила їх відпустити. І якщо вони не підуть, я готова навіть щось відрізати, щоб звільнитися. М'ячик. М'яч..."

Книга "Прекрасні дрібниці" від Шерил Стрейд, відомої авторки бестселерів, вже понад десятиліття публікує свою колонку на літературному порталі The Rumpus. Це збірка коротких есе, написаних для рубрики Dear Sugar. "Я вирішила вести цю колонку, сподіваючись на веселі моменти," - ділиться авторка. - "Проте незабаром зрозуміла, що це не лише розвага. Спочатку вона здавалася простою, але з часом набула глибокого сенсу. Ця діяльність стала частиною мого життя, якій я віддала себе цілком." Чесність та деяка прямолінійність Стрейд вражають, адже їй доводиться збирати всю свою людяність та емпатію, щоб підтримати людей у складних ситуаціях. У книзі можна знайти історії про сина-гея, якого відкинули батьки, жінку, що боїться своїх сексуальних фетишів, і матір, котра зазнала втрати дитини. Авторка відверто наголошує: якщо хочете мати хороше життя, то повинні створити його самі. Але за її відвертістю стоїть глибока доброта та розуміння чужих проблем. Загалом, у книзі вміщено розповіді реальних людей, які, стикаючись із труднощами, зверталися до Шерил. У багатьох листах звучать найскладніші теми: страх, зрада, біль, насильство, втрата сенсу життя. Відповіді Стрейд написані так, ніби їх авторка сама проходила через океан страждань, а потім знайшла шлях на поверхню. Вона ділиться своїми історіями, висловлює співчуття і допомагає знайти опору, за яку варто вхопитися, щоб пройти через минуле та сподіватися на краще майбутнє. Ця книга стане справжнім порятунком для тих, хто шукає розуміння, підтримки та мудрих порад.

Автор цієї книги довгий час противився різним перешкодам, які ускладнювали процес її написання, про що він відкрито говорить у передмові. Незважаючи на численні прохання друзів, він нарешті створив цю неймовірну, чи, можливо, "Фантастичну історію української кухні". "Що ж робить цю книгу особливою, окрім мого привабливого стилю, жартівливого гумору та незвичайної скромності?" - запитує він. - "Вона структурована так, як і мій вступ: містить як популярні, так і менш відомі історії про українську кухню, охоплюючи як її історичні, так і сучасні аспекти, і намагається розкрити, як було насправді. Я прагну дізнатися, чи дійсно Юрій Кульчицький винайшов каву, коли пробивав стіну першої в історії кав'ярні золотим молотком, подарованим йому імператором Францом Йосифом, або ж перша українська кава з'явилася на кавовій вишці під Ужгородом. Чи повинна в борщі бути ложка, і чи справді квасолю можна класти лише вигнутою частиною на захід? Як трипільці навчали вавилонян варити борщ, і що з цього приводу писав "Трипільський вісник"? Що пив князь Лев під час полювання на білого лева в Карпатах? Чи дійсно Володимир Великий вибрав християнство, а не іудаїзм чи іслам, через свою любов до свинини? І, звичайно ж, до кожної з історій я додаю рецепти. Вони автентичні, відновлені з давніх книг або рецептурних зошитів, проте цілком придатні для сучасного використання, адже я сам їх випробував у звичайних умовах своєї квартири або на кухнях ресторанів Львова, Хмельницького та Івано-Франківська." Крім того, у книзі ви дізнаєтеся, чи могли запорізькі козаки смакувати картоплею, а старшина -- вживати восьминогів. Чи їли наші предки просту кашу та як сало здобуло таку популярність? Хто був першим вегетаріанцем в Україні? І найголовніше: хто ж насправді винайшов борщ — вавилоняни, трипільці, прибульці, чи, все ж, українці? Таким чином, автор, який є ресторанним маркетологом і журналістом, розвінчує міфи про найулюбленіші страви нашої кухні та досліджує їх справжнє походження.

Чи можливо допомогти людині опиратися долі, прожити свої найглибші переживання і відкрити шлях до внутрішніх змін? Виявляється, так -- якщо у ваших руках є дієві інструменти. Наприклад, "Індивідуальна психодраматична психотерапія" Анни Чеснер -- книга, що відкриває можливості психодрами у форматі індивідуальної роботи. У книжці докладно описано, як за допомогою технік психодрами ми можемо зустрітися із власними емоціями, опрацювати травми й обрати найефективніші життєві стратегії. Тож це книжка для того, хто прагне зробити терапевтичний процес більш живим, творчим та ефективним і працювати не лише через слова, а й через дію, а також для того, хто прагне краще зрозуміти себе і внутрішній театр людської душі. Ну й для всіх, хто вірить: справжні зміни починаються з досвіду, який проживається тут і тепер. Адже відомо, що у кожної людини -- свої історії болю, втрат, мрій і прагнень, і часто вони залишаються невимовленими, приглушеними, заблокованими у підсвідомості. Тож як знайти шлях до цих глибинних таємниць, що формують наші думки, емоції та поведінку? Як прожити їх у безпечному просторі й вийти на новий рівень розуміння себе? Авторка книжки -- досвідчена психотерапевтка, яка десятиліттями працює, використовуючи психодраматичний підхід - переконливо демонструє, що можливості псих одрами в індивідуальній терапії колосальні: тут можна дослідити свої внутрішні конфлікти, хибні переконання та заблоковані емоції через втілене й творче проживання ситуацій, буквально "ожививши" свої переживання, вступивши з ними в діалог та випробувавши нові способи поведінки.