8 березня та роль жінок у мистецтві XX століття

Жінка творець, яка не просто муза, а дійсний деміург нових сенсів? Про що свято 8 березня і які вони жінки у мистецтві ХХ століття?

Жінка творець, яка не просто муза, а дійсний деміург нових сенсів? Про що свято 8 березня і які вони жінки у мистецтві ХХ століття?

8 березня ми вшановуємо жінок, які боролися за права і можливості, що сьогодні здаються нам природними і звичними. Проте всього лише століття тому ситуація виглядала зовсім інакше.

Давайте подивимось на еволюцію сили жінки у мистецтві. Не лише як муза, яка надихає, а як рівноправного демірурга цінностей.

Коли молода і амбітна Елен Лендслаун Резор вперше завітала до рекламного агентства "Procter & Collier" при "Procter & Gamble" на початку XX століття, жінки ще не мали можливості писати рекламні тексти для проектів на національному рівні. Новаторський підхід "повнометражної оповіді" з емоційним акцентом, що поєднує чуттєвість з раціональними аргументами (який сьогодні ми б назвали створенням WOW-ефекту для формування Love brand), здавалося чимось з області фантастики. Так, мова йде про одну з найвідоміших жінок у світі реклами, яка через свій проект із косметичним милом "Woodbury" привнесла еротичний підтекст у копірайтинг рекламних товарів. Це була справжня революція, скажете ви, і ми з вами погоджуємося, адже це стало яскравим прикладом жіночого лідерства.

Коли ми згадуємо визначні постаті в мистецтві ХХ століття, на думку спадає Альфред Барр-молодший, який обіймав посаду директора Музею сучасного мистецтва в Нью-Йорку. Проте справжню революцію в арт-світі США та Європи здійснила жінка, яка стала носієм єврейської та американської спадщини своїх предків, і чиї активи нині перевищують 30 мільйонів доларів – це Пеґгі Ґуґґенгайм. Вона не була просто спостерігачем; вона сама змінила правила гри. Як вона дотепно зауважила: "Мої чоловіки мені завжди більше подобалися після розлучення, ніж після одруження".

У всьому світі захоплюються театральним мистецтвом Петрицького, але в той же час у ХХ столітті в маленькому українському містечку Дубно з'явилася дівчинка, яка в 1911 році вже навчалася в Київському художньому училищі. Разом із Ісааком Бен-Рибаком та Соломоном Нікрітіним вона отримала спеціальну стипендію від барона Гінцбурга. У майбутньому вона стала однією з ключових фігур "Культур-Ліги" — об'єднання, яке змінило хід європейської культури та мистецтва. Її театральні костюми та декорації стали справжнім авангардом, а виставки, в яких вона брала участь разом із Олександрою Екстер та Олександром Богомазовим, справили значний вплив. Йдеться про Сару Шор — талановиту художницю, ілюстраторку та театральну мисткиню.

Тут варто продовжити тему театрального мистецтво, та розповісти про фундаментальний внесок справжньої "харківської мами" світового балету - Варвару Каримську. Окрім впровадження наднових, унікальних прийомів та технік, працюючи з Сальвадором Далі та Марком Шагалом, ця тендітна жінка рятуючи свій творчий спадок і дітей з країни "совєтів" змогла зберегти унікальну зібрану за довгі роки колекцію старовинної церковної вишивки XII-XIII ст., яку радянська влада готувалася знищити. Варвара сховала примірники в рами та закрила учнівськими вишивками. Ось така вона, м'яка сила сильної жінки. "Пачку Баланчина-Каринської" дизайнерка вперше зробила 1950 року у співпраці з Баланчиним під час створення костюмів для оновленого спектаклю Баланчина "Симфонія до мажор" в США. Дизайнерка відмовилася від металевого каркаса, який вшивали в пачку, через що він заважав артистам балету під час виступів. Натомість Каринська створила пачку з 8-10 шарів шифону різної довжини, що утворило тендітний силует та зручне сценічне вбрання. Саме через це "Пачка Баланчина-Каринської" назавжди увійшла в історію балету та має назву powder puff.

Згадуючи важливі жіночі постаті у світовому мистецтві ХХ століття, також хочу розказати про Бетті Гольдшмідт, що в 1910 році стає дружиною людини, яка не просто об'єднала, а успішно показала світу європейський здобуток таких знакових імен як Марк Шагал, Пабло Пікасо, Анрі Матіса, Оскара Кокошки та багатьох інших - колекціонера, галериста та арт-дилера Альфреда Флехтхайма. Але саме Бетті у 1940 році не побоїться допомогти Варіану Фраю, американському журналісту, що разом з Оскаром Шиндлером один з перших отримав медаль Праведника світу за порятунок більше 2000 євреїв, у створеному в Марселі Американському центрі допомоги, який під виглядом фінансової та організаційної допомоги нужденним, таємно переправляв людей з Франції до США. Це не лише допоможе врятувати назване нацистами "дегенеративне мистецтво" від знищення, а врятує талановитих митців від фізичної смерті.

Тепер розглянемо мистецтво ювелірної майстерності.

У 1919 році молода і талановита художниця та дизайнерка, студентка престижної школи Високого мистецтва в Парижі, амбітна Сюзанн Вуйлерм, починає свою діяльність в ювелірному домі "Бойвін". Її запрошує стати арт-директоркою вдова засновника бренду, Жанна Бойвін. Ця легендарна жінка, під час нацистської окупації Франції, ризикує життям, приєднуючись до сил Спротиву, щоб врятувати безневинних людей від знищення. Ймовірно, її рішучість була спровокована трагічною загибеллю її партнера та творчого колеги, видатного ювеліра Бернара Герца, який загинув у концтаборі. Згодом Сюзанн створює бренд "Герц-Бельперрон", ставши Бельперрон через шлюб з інженером Жаном Бельпероном. Подружжя, живучи на Монмартрі, черпає натхнення зі спілкування з письменником Луі-Фердинандом Селіном, актором Робером Ле Віганом, актрисою Арлетті та драматургом Рене Фошуа.

У 1926 році, у розквіті творчості, донька засновників ювелірного будинку "Van Cleef & Arpels", Рене Піюсан, стає головою креативного відділу компанії. Вона залучає художника Рене Сіма Лаказа, щоб втілити свої інноваційні концепції, що призводить до виникнення абсолютно нового напрямку в ювелірному мистецтві. Рене не тільки займається фінансовими та юридичними аспектами спадщини своїх батьків, а стає справжнім творцем, створюючи нові шедеври. Її співпраця з художником-імпресіоністом не лише підсилює їхні ідеї, а й допомагає вдало "упакувати" та реалізувати ці новаторські концепції на ринку.

Проте, протягом тривалого часу ювелірне мистецтво залишалося досить стереотипним середовищем, де ідеї та інноваційні підходи жінок часто визнаються лише як вдалі проєкти, при цьому позбавлені авторських прав та індивідуальності. "Коли я почала працювати в "Dior", жінки в основному дотримувалися консервативних стандартів - обирали нудний класичний стиль, вважаючи його надійною інвестицією. Їхні побажання часто формувалися під впливом чоловіків, які становили значну частину клієнтської бази ювелірних бутиків, тому прикраси створювалися з урахуванням їхнього смаку. Жінки, в свою чергу, залишалися практично непоміченими. Я ж, починаючи свою діяльність, вирішила, що в центрі моєї уваги буде саме жінка. Саме з нею потрібно спілкуватися, її слід досліджувати та уважно слухати!" – зазначає Віктуар де Кастелан, яка стала однією з найвпливовіших ювелірних дизайнерок сучасності та першою креативною директоркою ювелірного підрозділу "Dior".

Іншим яскравим прикладом жіночого лідерства є історія Голди Мабович, відомої всьому світу як Голда Меїр, яка стала першою прем'єр-міністеркою в світі і народилася в Києві. Торік у Києві відбувся міжнародний культурний проєкт "GoLда", організований за підтримки Посольства Ізраїлю в Україні, Ізраїльського культурного центру "Натів", Почесного консульства Ізраїлю у Західному регіоні України, НІМЗ "Бабин Яр" та Всеукраїнської Жіночої Єврейської Організації "Проект Кешер". Кураторкою проєкту виступила видатна сучасна українська культурологиня та публічна інтелектуалка, докторка філософських наук, професорка Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, а також голова "Українського культурного фонду" Наталія Кривда. Ця подія, що стала справжнім арт-батлом між історикинею Анною Уманською та культурологинею Наталією Кривдою, дозволила нам побачити постать Голди в новому, несподіваному ракурсі. Уперше ми дослідили її життя, творчість та політичну діяльність, враховуючи культурологічні аспекти епохи та пріоритети, які вона обирала. Голда Меїр наголошувала: "Я ніколи не вважала, що бути жінкою - це перешкода. Це, скоріше, виклик. І якщо жінка успішно долає цей виклик, у неї з'являється особлива сила."

Чому ми обрали арт-батл? Тому що до центрального елемента проєкту "GoLда" — портрету "Голда" (2024 рік, Київ), створеного видатним Владиславом Шерешевським, ми додали три абсолютно оригінальні роботи талановитого ізраїльського художника Альберта Фельдмана. Кожен з цих творів зображує Голду Меїр у різні етапи її життя та в різних образах. Ця арт-інсталяція дозволяє створити ілюзію живого діалогу з самою Голдою Меїр.

Підсумовуючи мій екскурс в історію жінки у мистецтві ХХ століття, зроблю наступні висновки. Насичений на дійсно знакові та трагічні події період життя ХХ століття, особливо для Європи, став тим "первісним бульоном", в якому жінка приймає лідерські рішення, бере на себе серйозні функції управління, створення нових віх розвитку відомих брендів, але при цьому емпатуючи та переживаючи власні трагедії та трагедії тисяч безневинних людей, йде на справжній ризик, що в результаті призводить до тих рішучих результатів, які зараз світова цивілізація споживає та має можливість розвиватись далі.

Ця думка нагадала мені вислів Голди Меїр: "Я все своє життя працювала і спілкувалася з чоловіками, і це ніколи не заважало мені бути жінкою. Я ніколи не відчувала дискомфорту або неповноцінності, не вважала, що чоловіки переважають жінок, або що материнство є чимось негативним. Ніколи. Також чоловіки не надавали мені жодних особливих переваг. Проте, на мою думку, жінкам, які прагнуть поєднати домашнє життя з активною участю в суспільстві, набагато складніше, ніж чоловікам, тому що на них лягає подвійне навантаження."

Продовжуючи думки цієї мудрої жінки, зазначу, що як жінки, так і чоловіки мають рівні можливості. Справжнє лідерство жінки полягає не в тому, щоб доводити свою перевагу, а в умінні підтримувати соціальні структури, коли виникає потреба виконати традиційні чоловічі ролі, маючи при цьому необхідні знання, вміння та ресурси.