Скарби архівів України

Директор Центрального державного історичного архіву України в Києві Ярослав Файзулін надав ексклюзивне інтерв'ю відділу "Культура" агентства "Інтерфакс-Україна", в якому поділився інформацією про найцінніші колекції архіву. Він також представив добірку унікальних документів, старовинних видань, картографічних матеріалів та рукописів, які складають "скарбницю архівної спадщини України" і демонструють її багатство світовій спільноті.

Найстарішим артефактом, продемонстрованим журналістам, виявився документ, датований 1369 роком. У ньому йдеться про надання земельної ділянки жителю Новосідлова на ім'я Йоганн Аустертер. Цей документ має сургучну печатку, що засвідчує його автентичність.

"У XIV столітті, подібно до сьогодення, документи затверджувалися печатками, які служили підтвердженням їхньої автентичності," - зазначив Ярослав Файзулін під час демонстрації.

Окремий розділ презентації був присвячений історії виникнення архіву як установи. Архівна справа розпочалася в 1852 році з ведення актових книг. За імператорським указом того ж року були засновані центральні архіви в таких містах, як Київ, Вільно та Вітебськ, де планувалося зберігати старовинні актові документи, а також матеріали, що стосуються Речі Посполитої та Великого Князівства Литовського. Актові книги включали в себе дані судових інстанцій: земських, гродських, підкоморських, а також документи місцевих магістратів і ратуш, серед яких були рішення, угоди купівлі-продажу, нотаріально завірені акти та інші оригінальні матеріали.

За інформацією, наданою керівником архіву, до завершення XIX століття в його фондах налічувалося приблизно 6 тисяч актових книг. Однак під час Другої світової війни було втрачено близько 4 тисяч з них. На даний момент в архіві зберігаються близько 2 тисяч актових книг, які вже пройшли процес оцифрування.

Серед найцікавіших артефактів можна виділити актову книгу, що містить запис заповіту Петра Могили щодо розподілу його спадщини. Під час дослідження було звернуто увагу на методи захисту: актові книги прошивалися шнурками, що унеможливлювало підміну сторінок чи вставлення нових документів. У XIX столітті такі документи часто слугували підтвердженням прав власності або навіть дворянського статусу, а в кінці книги ставилася печатка та підпис архівного директора.

У XIX столітті та частково у XX столітті архів знаходився в Червоному корпусі Університету Святого Володимира (тепер – КНУ імені Тараса Шевченка), що підтверджується відбитками печаток на збережених документах.

Ще один унікальний експонат, який було представлено, – це Євангеліє, видане на початку XVII століття у львівській друкарні. Цю рідкісну книгу подарував церкві Спаса на Берестові Петро Могила. Вона прикрашена коштовними металами, а також має дарчий напис від Могили і родинний герб його сім'ї. Архів наголосив, що Петро Могила походить із стародавнього боярського роду, що має корені в Молдові.

Ще одним яскравим свідченням української присутності в європейському інтелектуальному контексті стала карта XVIII століття, створена німецьким картографом Йоганном Баптистом Гоманом під назвою "Ukraina, terra Cosacorum" ("Україна, земля козаків"). На цій карті чітко вказані території козацьких земель і сусідніх держав. Перший варіант карти був випущений в 1716 році, тоді як атлас, який ми мали можливість побачити, датується 1748 роком. Таким чином, вже в середині XVIII століття Україна була визнана і представлена в європейських атласах під своєю власною назвою.

Окремий розділ демонстрації стосувався документів державного управління Гетьманщини. В архіві зберігається понад 200 гетьманських універсалів - від Богдана Хмельницького до Кирила Розумовського, тобто універсали практично всіх українських гетьманів. Нам показали універсал Хмельницького з підписом "рукою власною", а також універсали Івана Мазепи та Івана Скоропадського.

Документи, що мають печатки, були захищені за допомогою кустодії - спеціальної паперової накладки, що накладалася на печатку. Розглядаючи універсали, слід звернути увагу на те, що для розшифровки підписів та скоропису часто потрібні спеціалізовані навички, зокрема, знання палеографії.

В архіві наголосили, що універсали XVII-XVIII століть здебільшого регулювали практичні питання, такі як, призначення на посади, надання землеволодінь, передачу майна, тоді як універсали Центральної Ради на початку ХХ століття мали інший характер, як державницькі акти, що відображали шлях України до незалежності.

Серед вражаючих візуальних пам'яток особливе місце займає зображення національного герба, що було задумане під час правління останнього гетьмана Кирила Розумовського.

В основі композиції - козак з мушкетом, символ, який з'являвся на гербах численних гетьманів і згодом став важливим елементом символіки гетьмана Павла Скоропадського (графічне оформлення створив Георгій Нарбут).

Також продемонстрували фірман турецького султана Мехмеда IV з тугрою - султанським знаком, який містить ключову інформацію про правителя та його титулатуру. Документ, датований 1651 роком, стосується періоду підготовки українського війська до битви з Річчю Посполитою під Берестечком: у ньому султан обіцяє сприяння Богдану Хмельницькому -- на тлі пошуку союзників у війні з Польщею.

В спеціальному розділі акцентували увагу на джерелах, з яких українці сьогодні найчастіше відновлюють свою історію: метричних книгах, сповідних розписах та клірових відомостях.

У архіві можна знайти метричну книгу, що містить запис про народження Тараса Шевченка. Архівісти підкреслюють важливість таких метричних записів як первинних джерел для вивчення біографій та родинних історій.

Сповідні записи слугували не лише для обліку парафіян, а й мали велике значення для імперської адміністрації, адже використовувалися для реєстрації населення та збору податків. Одним із яскравих прикладів є запис про сповідь родини Григорія Шевченка, який містить згадки про його дружину Катерину та дітей Микиту, Тараса і Йосипа.

Нам продемонстрували метричну книгу, в якій зафіксовано народження Голди Меїр. Архівісти зазначили, що цей документ є важливим для науковців та міжнародних організацій.

Одним із найбільш цікавих розділів виставки став фонд Михайла Грушевського. Тут були представлені рукописи, у тому числі ті, що стосуються "Історії України-Руси", а також друковані видання, які демонструють етапи еволюції думок автора. Серед експонатів можна знайти листівки з європейських міст і столиць початку XX століття, а також жандармське фото 1914 року з антропометричними даними Грушевського. Окрім того, відвідувачі мали можливість побачити жандармські та філерські альбоми, кишенькові "довідники" для спостереження, і дізнатися, що для діячів українського, польського та єврейського рухів створювалися картотеки з фіксацією кожного інциденту, що потрапляв у поле зору влади.

Кульмінаційним моментом нашої добірки стали архівні матеріали гетьмана Павла Скоропадського. В їх числі - його переписка з Карлом Густавом Маннергеймом: деякі листи виконані власноруч, інші надруковані, а також є тексти як російською, так і німецькою мовами.

Унікальним раритетом є генеалогічне дослідження Олександри Скоропадської, дружини гетьмана, в якому вона детально описала родоводи Дурнових і Скоропадських на дев'ять поколінь. Це дослідження супроводжується матеріалами, що містять герби, портрети та фотографії.

Також показали родинний альбом Скоропадських та документи організацій, зокрема Всеросійського земського союзу, з яким пов'язана біографія Симона Петлюри.

В архіві зазначили, що представлена добірка є лише незначною частиною колекцій: це "імпровізована виставка", створена спеціально для нашого візиту, і умовно складає лише "один відсоток" від усіх матеріалів, що зберігаються у фондах.

Відвідати "за куліси" архіву можуть не лише професійні дослідники. Як зазначили представники установи, всі бажаючі мають можливість замовити екскурсію на платній основі, попередньо погодивши формат і час візиту. Крім того, архів регулярно проводить безкоштовні ознайомчі екскурсії для студентів, зокрема для тих, хто навчається на історичних факультетах, в рамках їхньої професійної підготовки. Такі заходи організовуються за запитами навчальних закладів, з якими архів уклав угоди або меморандуми про співпрацю.