Билет к убийству. Является ли президент Сербии участником "людоедской охоты" во время конфликта в Боснии?

З 1992 по 1996 рік, під час трагічних подій, які забрали життя 11 541 особи, європейські судові органи запустили офіційне розслідування страшних актів, що отримали назву "Сараєвське сафарі".

Мова йде про цілу галузь організованих "екскурсій" для "вбивств з метою розваги", коли, за припущеннями слідчих, заможні іноземці витрачали великі суми грошей, щоб провести вихідні в зонах бойових дій і стріляти по цивільним особам.

Тривалий період інформація про "мисливців на людей" залишалася лише чутками, поки в 2022 році словенський режисер Міран Жупанич не представив свій документальний фільм "Сараєвське сафарі".

Цей фільм став першим візуальним свідченням, яке структуровано представило механізм цього злочину та перенесло дискусію з рівня "міських легенд" до сфери фактичного аналізу.

Жупанич витратив кілька років на створення цього фільму, ретельно збираючи розрізнені відомості, які учасники подій намагалися замовчати. Головним героєм стрічки є анонімний свідок — колишній офіцер боснійської розвідки, який погодився поділитися своїми свідченнями лише за умови збереження його особистої інформації.

У запису свідок ретельно розповідає про зовнішність та манери іноземців, які потрапили в його поле зору на сербських позиціях. Він підкреслює, що ці особи були одягнені в вишуканий спеціалізований мисливський одяг, який різко виділявся на фоні часто пошарпаних формених костюмів звичайних сербських військових.

Їхнє озброєння мало свої особливості.

Це були вогнепальні рушниці з високоякісною професійною оптикою, спеціально розроблені для полювання на крупну дичину, а не типові військові снайперські гвинтівки.

Режисер, завдяки свідченням, малює психологічний образ цих осіб: вони розглядали війну як вид екстремального спорту, де беззахисна людина виступала в ролі мішені.

Інформація, викладена у фільмі, співпадає зі свідченнями, які були надані ще у 2007 році під час слухань у Міжнародному трибуналі з питань колишньої Югославії (МТКЮ) в Гаазі. Колишній морський піхотинець США Джон Джордан, виступаючи під присягою, стверджував, що спостерігав на сербських позиціях озброєних осіб з інших країн.

Джордан акцентував увагу на їхній недбалості у військовій стратегії, а також на вражаючій жорстокості. Він зазначив, що ці особи застосовували зброю, яка зазвичай призначена для полювання на диких кабанів, щоб націлюватися на дітей.

Він роз'яснював сенс цього терору наступним чином: коли дорослий перебував з дитиною, постріл влучав у дитину, щоб завдати найбільшої психологічної шкоди сім'ї та суспільству.

Після того, як фільм "Жупанич" вийшов на екрани, значну роль у переведенні справи в юридичну сферу зіграла на той момент міська голова Сараєва Беньяміна Карич. Вже після прем'єри вона особисто звернулася до прокуратури Боснії і Герцеговини з кримінальною скаргою, закликаючи до термінового розслідування наведених у фільмі фактів.

Карич не раз підкреслювала, що новини про "полювання на людей" вражають будь-яку адекватну особу. Однак для жителів Сараєва, які зазнали облоги, це тільки ще одне свідчення того, наскільки їхня повсякденність була пронизана дегуманізацією.

Вона наголошувала, що місто має моральний обов'язок перед 1601 вбитою дитиною встановити імена тих, хто платив за їхні смерті. Карич також відкрито критикувала повільність та неефективність внутрішньої боснійської судової системи, яка часто буксує через складний політичний баланс в країні.

Ось чому вона відкрито вітала старт розслідування в Італії в 2025 році, вважаючи, що залучення іноземної юрисдикції є єдиною реальною можливістю досягти справедливості. Її дії гарантували, що це питання залишалося в центрі уваги навіть після первинного висвітлення.

Підставою для початку слідчих дій італійської прокуратури тепер, у листопаді 2025-го, стала скарга та детальне 17-сторінкове досьє, зібране італійським журналістом і письменником Еціо Гаваццені.

Виходячи з наявних документів та свідчень, він відтворив шлях, яким "туристи" добиралися до вогневих точок боснійських сербів на схилах поблизу Сараєва.

Згідно з інформацією, наданою журналістом, центральним логістичним пунктом цієї схеми стало місто Трієст на півночі Італії. Саме з цього місця групи, до яких входили громадяни Італії, США, Канади, Росії та інших країн, нібито направлялися на Балкани.

Схема пересування була ретельно спланована. Для безперешкодного проходження численних блокпостів організатори забезпечували клієнтів документами прикриття - найчастіше акредитаціями журналістів або посвідченнями співробітників міжнародних гуманітарних місій.

Журналіст характеризує цих "туристів" як заможних, соціально поважних підприємців.

Люди, які після вихідних, проведених із зброєю, поверталися до свого престижного способу життя, вражаючи всіх своєю неймовірною "апатією до зла".

Стверджується, що вартість одного такого "туру" становила від 70 тисяч до 100 тисяч грошових одиниць - німецьких марок, фунтів стерлінгів або євро в еквіваленті того часу. Проте найбільш моторошною деталлю цієї комерції була диференціація цін залежно від обраної жертви.

Генерал у відставці Едін Субашич, який під час війни служив у військовій розвідці Боснії, надав свідчення про існування прейскуранта, від якого холоне кров.

За його словами, найнижча ставка встановлювалася за вбивство дорослого чоловіка. Вищу суму клієнт мусив сплатити, якщо мішенню ставала жінка. Найдорожчим же "лотом" у цьому жахливому прайс-листі було життя дитини.

Субашич підкреслює, що кошти передавалися готівкою безпосередньо організаторам і командирам підрозділів Армії Республіки Сербської на території, що дозволило перетворити снайперський терор на вигідну бізнес-структуру.

Проте, крім комерційного "сафарі", існує також явище "ідеологічного туризму для вбивств". Це підтверджується документальною сценою з фільму Павла Павліковського "Сербські епопеї" (1992), в якій бере участь російський автор Едуард Лімонов.

На знімках видно, як він обстрілює житлові райони Сараєва з великокаліберного кулемета, перебуваючи в компанії лідера боснійських сербів Радована Караджича.

Міжнародний трибунал, що займався справами колишньої Югославії, не аналізував окремо інцидент, відомий як "сафарі на людей", проте визнав відповідальність боснійських сербських лідерів за терористичні акти проти населення Сараєва.

Одним з ключових моментів стало рішення суду щодо генерала Станіслава Галичa, який у 1992-1994 роках очолював Сараєвсько-Романійський корпус Армії Республіки Сербської. Його визнали винним у скоєнні злочинів проти людяності та порушенні міжнародних норм ведення війни. Серед звинувачень були вбивства, неправомірні напади на мирних жителів, а також — найсерйозніше — вчинення "злочину терору".

Згідно з рішенням, ухваленим у 2003 році та підтвердженим апеляційною інстанцією Міжнародного трибуналу у 2006 році, йому було призначено покарання у вигляді довічного ув'язнення.

Це був перший випадок в історії Трибуналу, коли обвинувальний вирок базувався саме на кваліфікації "злочин терору".

Тобто - було доведено цілеспрямований характер кампанії снайперських та артилерійських обстрілів.

Наступником Галича на посту командувача Сараєвсько-Романійського корпусу став генерал Драгомир Мілошевич, який також поніс відповідальність за продовження терористичної стратегії. У 2007 році його визнали винним у злочинах проти людства та воєнних злочинах, скоєних під час його командування в період з 1994 по 1995 роки.

Суд встановив, що Мілошевич відповідав за постійне застосування артилерії та снайперського вогню, а також за використання модифікованих авіаційних бомб. Ці неточні, але вкрай руйнівні боєприпаси скидали на житлові райони Сараєва, що трибунал кваліфікував як неправомірні напади на цивільних осіб.

Його остаточний вирок склав 29 років позбавлення волі.

Високі представники політичного та військового керівництва боснійських сербів також отримали засудження за акти терору проти населення Сараєва.

Радован Караджич, президент Республіки Сербської, і Ратко Младич, командувач армії боснійських сербів, отримали довічні терміни. У частині, що стосувалася Сараєва, їх було визнано винними у злочинах проти людяності (вбивства, негуманні дії) та порушеннях законів і звичаїв війни (кампанія терору та неправомірні напади на цивільних).

Ці вердикти довели, що терор проти мешканців Сараєва був злочином, санкціонованим і спланованим на найвищому рівні військово-політичної ієрархії.

Натомість всім було вигідно думати, що західні туристи, що брали участь у полюванні на мешканців Сараєва - це лише "міський міф".

Розслідування, яке стартувало в Італії, сьогодні отримало новий виток політичної значущості після того, як скандально відомий хорватський журналіст-розслідувач Домагой Маргетич передав міланській прокуратурі документи, пов'язані з діючим президентом Сербії Александаром Вучичем.

Маргетич зазначає, що протягом 1992-1993 років Вучич знаходився на сербських позиціях на єврейському цвинтарі в Сараєві – важливій висоті, яку активно використовували снайпери.

Архівні відеоматеріали слугують свідченням, на яких видно, як Вучич тримає предмет, який нагадує зброю у чохлі.

А також інтерв'ю Вучича 1994 року, де той згадує про своє перебування на цій локації.

Президент Сербії висловився на ці звинувачення з різкою реакцією. Вучич рішуче спростував інформацію про те, що він нібито тримав у руках вогнепальну зброю, стверджуючи, що на відеозаписі видно лише штатив від камери. У той час він виконував обов'язки журналіста і перекладача в сусідньому місті Пале, яке перебувало під контролем сербських сил.

Вучич пообіцяв залучити найкращих юристів світу та подати судові позови проти цих видань. При цьому він зробив пафосний жест, заявивши, що планує відсудити мільйонні компенсації, але ці гроші не залишить собі, а передасть на лікування хворих дітей.

Вучич охарактеризував матеріали, опубліковані в західних ЗМІ, як елемент усвідомленої стратегії, спрямованої на дестабілізацію сербської держави та підрив його політичного становища.

І, зважаючи на всі обставини, насамперед гостру політичну боротьбу всередині Сербії і геополітичний "вир", в якому опинився нинішній сербський лідер, версія Вучича має право на існування.

Sure! Here’s a unique version of your text: "*****" If you meant to have a different text transformed, please provide it, and I'll be happy to help!

Історія "Сараєвського сафарі" для українців є тривожним сигналом: навіть найбільш жахливі злочини можуть залишати без наслідків протягом багатьох років.

Те, що розслідування стартувало лише через три десятиліття після облоги Сараєва, підкреслює вразливість міжнародної системи правосуддя.

Для мешканців Києва і Тернополя, Харкова і Херсона, Запоріжжя і Дніпра, інших міст і сіл України це означає, що навіть якщо сьогоднішні російські злочини документуються, немає гарантії, що винні будуть покарані ще за нашого життя.

Проте в той же час це створює можливість для того, щоб навіть через роки військові злочини залишалися в пам'яті. Це особливо важливо, якщо ми самі не дозволимо світу забути про них.