Блаженніший Святослав: Ми не сподіваємося лише на власні зусилля, наша віра - в Божественну підтримку - Vatican News.

Світлана Духович - місто Ватикан.

День незалежності сьогодні в Україні сприймається саме як день національної єдності, який веде до народження спільного соціального проекту розвитку України. Про це в інтерв'ю для ватиканський медіа розповів Блаженніший Святослав, Глава і Отець Української Греко-Католицької Церкви. Напередодні відзначення 34-ї річниці відновлення української незалежності ми поспілкувалися з ним, щоб запитати про те, якою він бачить роль Церкви в період суспільних змін і випробувань, і про надії українського народу, який вкотре відзначає головне державне свято в умовах воєнного лихоліття.

Ваше Блаженство, до 1989 року Українська Греко-Католицька Церква перебувала у підпіллі. Як змінилася її роль з відновленням незалежності України в 1991 році?

Не лише в періоди підпілля під час Радянського Союзу, але й у минулому, коли український народ, хоч і мешкав на своїй землі, підпадав під різні сусідні державні утворення і не мав своєї власної держави, Церква залишалася єдиною соціальною структурою, яка представляла інтереси українців. Це було особливо помітно в часи Речі Посполитої, Австрійської імперії, Російської імперії та Другій Польській Республіці. Часто Церква була єдиним голосом, що захищав український народ, виконуючи іноді функції, властиві державі, у сфері захисту прав громадян. Таким чином, Греко-Католицька Церква ніколи не була державною церквою, але, представляючи народ у різних політичних формаціях, вона підтримувала прагнення українців до створення власної держави. Церква сподівалася на момент, коли зможе передати свої громадянські обов'язки українській державі. Внаслідок цього, Церква зіграла надзвичайно важливу роль в історії, особливо в часи розпаду Радянського Союзу та утворення незалежної української держави, яка поступово набувала конкретного змісту. У цей період Церква втілювала основи соціальної доктрини, що проголошує необхідність захисту гідності кожної особи, розвитку почуття відповідальності та спільного блага, а також зміцнення власної ідентичності. У 90-х роках Церква в Україні відіграла ключову роль у трансформації пострадянського суспільства, переходячи від постколоніального стану до демократичного. Вона дійсно стала Mater et magistra, матір'ю та вчителькою свого народу.

У неділю, 24 серпня, Україна святкує День незалежності, і в цей день виповнюється три з половиною роки з моменту початку повномасштабного вторгнення Росії. Протягом цього складного часу Церква в Україні невтомно підтримувала народ, забезпечуючи як гуманітарну, так і духовну допомогу. Які уроки, на вашу думку, Церква змогла винести з цього досвіду?

Ми пройшли через численні уроки, але, можливо, нам знадобиться деякий час, щоб осмислити події, які шокували кожного українця, коли війна розпочалася. Проте вже зараз можемо відзначити деякі важливі явища. По-перше, ми стали свідками формування нового громадянського та політичного суспільства в Україні. Як зазначав мій попередник Любомир Гузар, розподіл в Україні не відбувається за мовною, етнічною чи релігійною ознакою, а між тими, хто любить Україну, і тими, хто її ненавидить. Це стало очевидним з початком війни. Отже, це широкомасштабне вторгнення стало каталізатором для зміцнення ідентичності нашого народу. Існує ще одне важливе явище: ця нова ідентичність є інклюзивною. Сьогодні українцями вважають себе не лише ті, хто належить до української нації за етнічною приналежністю, культурними чи мовними ознаками, а також усі, хто захищає незалежність України, наприклад, євреї, мусульмани різних національностей; українці, росіяни, поляки, угорці, гагаузи, греки... Усі, хто живе в Україні, захищають свою батьківщину і формують українську ідентичність у інклюзивний спосіб. Ніколи не звучатиме фраза "Україна для українців". Ніхто не повинен захищати права етнічних чи релігійних меншин з-за кордону. Ця інклюзивна ідентичність також впливає на діяльність християнських Церков в Україні. Наприклад, гуманітарна допомога та соціальне служіння Церкви адресовані всім. У греко-католицькій парафії ніколи не запитують тих, хто звертається по допомогу: "До якої Церкви ти належиш? Якої ти національності?". Сьогодні ця солідарність, що має свої корені в християнській ідентичності, охоплює всіх і є справжньою запорукою стійкості України та нашої здатності протистояти потужним зовнішнім загрозам. В історії часто буває так, що народ стає більш згуртованим під час спільного досвіду. Ця війна стала таким досвідом, адже російська ракета не розрізняє між православними і католиками, між християнами, мусульманами чи євреями – ми всі разом несемо рани війни, і кожен з нас потребує зцілення. Цей спільний, хоч і трагічний, досвід надав українській нації можливість зростати в єдності. Сьогодні День незалежності сприймається в Україні як день національної єдності, який веде до створення спільного соціального проекту для розвитку України після війни. Це буде Україна, яка, безумовно, стане сильнішою, з чіткішою ідентичністю, сформованою через цю трагедію, але також і справжньою європейською ідентичністю.

Ваше Блаженство, які Ваші думки щодо нещодавніх міжнародних ініціатив, націлених на завершення конфлікту в Україні?

Я можу висловити думки простих людей. Справді, існує велика сподіванка на те, що міжнародні ініціативи, навіть на найвищому рівні, зможуть покласти край цій безглуздій війні. Коли говорять про безглуздість війни, це абсолютно вірно. Для українців сьогодні захист — це питання життя і смерті. Проте, коли до військових зусиль додаються дипломатичні та економічні ініціативи, наша здатність чинити опір і захищатися зростає. Крім того, звичайні люди відчувають, що в останні роки, особливо з початку війни, не було такого сильного міжнародного тиску на Росію, щоб вона зупинила вбивства українців. Цього тижня ми стали свідками того, як лідери європейських країн об'єдналися з нашим президентом і прибули до Вашингтона, щоб підтримати гарантії безпеки для України. Це дало нам зрозуміти, що ми вже є частиною європейської спільноти, і європейські лідери визнають Україну як невід'ємну частину культурного та економічного континенту. Однак Україна також відіграє важливу роль у забезпеченні безпеки кордонів європейських країн у майбутньому. Отже, Україна вже інтегрована в європейський простір, і саме тут вирішується майбутнє об'єднаної Європи.

Ми все ще живемо в Ювілейному році, який зосереджений на темі надії, і розуміємо, що надія — це не лише позитивний погляд на майбутнє. Які основи надії може запропонувати Церква українському суспільству в цей складний і трагічний етап його історії?

Усі зусилля людей, включаючи міжнародні ініціативи, ми, як християни, завжди доповнюємо важливою складовою нашої віри: молитвою і довірою до Бога. Ми не покладаємося виключно на людські можливості, адже відчуваємо, що Божа сила проявляється навіть у зранених серцях, і є основою нашої надії. Ми віримо в Бога, і ця віра ніколи не підведе. Християнська надія є набагато міцнішою за будь-які людські угоди, які можуть обіцяти певні результати. Саме тому Україна вдалася до молитви. Наша віра в Бога відновлює наші сили, особливо в здатності творити добро. Я ще раз хочу згадати слова мого попередника Любомира Гузара, який говорив, що коли ми чинимо добро, ми стаємо справжньою силою. Кожен, хто прагне відчути свою силу, може виявити її, роблячи добрі вчинки для тих, хто цього потребує, для свого народу та країни. Робити добро означає подолати втому і віднайти ті людські та християнські ресурси, що живуть в нас. Тому до цих людських зусиль українці додають християнську надію, яка ніколи не розчаровує.

Чи хотіли б Ви додати ще щось?

Користуючись можливістю, хочу висловити щиру подяку, перш за все, європейським народам, які дедалі більше усвідомлюють, що події в Україні мають значення і для їхніх суспільств, Церков, а також для їхніх ініціатив, спрямованих на забезпечення безпечної Європи - Європи, де панують мир, культура та розвиток, орієнтований на майбутнє. Окремо хочу подякувати християнам з Європи та всього світу, адже ми відчуваємо велику підтримку від місцевих Церков на міжнародному рівні. Я часто отримую листи з висловленням солідарності. Нещодавно ми отримали послання з Латинської Америки від Бразильської єпископської конференції, а також підтримку від некатолицьких Церков, зокрема, від православних та протестантів. Тому я щиро вдячний всім християнам світу і всім людям доброї волі, які виявляють нам свою підтримку та солідарність у дуже конкретний і відчутний спосіб, беручи участь у різноманітних гуманітарних проектах на підтримку України та майбутньої відбудови нашої країни. Ми вдячні всім за молитви, адже знаємо, що молитва є неймовірною силою, яка підтримує нас і допомагає витримувати ці драматичні часи.