Це "ідеальне місто", яке отримало нову назву на честь авіатора, за часів радянської влади: як його називають тепер?

Це одне з небагатьох збережених "ідеальних міст" епохи Ренесансу в Європі

Імена міст завжди несуть в собі глибокий сенс - вони є не лише географічними об'єктами, а й втіленням ідентичності, духу та пам'яті людей. У Львівській області є одне місто, яке тричі змінювало свою назву, проте жодного разу не втрачало своєї сутності.

Сьогодні Жовква являє собою не лише туристичну перлину Галичини. Це вражаючий зразок того, як європейське "ідеальне місто" змогло встояти перед викликами війни, окупацій та тоталітарних режимів. "Телеграф" поділиться більш детальною інформацією про це місто.

Містечко Жовква знаходиться на заході України в межах Львівської області. Воно розташоване приблизно за 25 кілометрів на північ від Львова, який є адміністративним центром регіону. Жовква розташована на перетині важливих історичних торгівельних маршрутів Червоної Русі, неподалік від річки Свиня, що впадає у Західний Буг. Завдяки своїй близькості до Львова та вигідному положенню серед лісів і водних ресурсів, місто з давніх часів виконувало ключову роль у торгівлі та захисті регіону.

Історія Жовкви налічує більше ніж шість століть, починаючи з 1368 року, коли на її території вже існувало поселення Винники. Однак справжній старт розвитку Жовкви відбувся у 1597 році, коли гетьман Станіслав Жолкевський заклав нове місто на цих землях. У 1603 році король Зиґмунд III Ваза надав Жовкві магдебурзьке право та офіційно затвердив її назву на честь гетьмана.

Це перейменування стало не просто формальністю. Магдебурзьке право забезпечило містянам свободу самоврядування, право на торгівлю та ремесла, що дало потужний поштовх економічному розвитку.

Жовква відзначалася багатими ремісничими традиціями. Тут існували кушнірські цехи, діяла унікальна школа іконопису та працювали порцелянові майстерні. Вироби жовківських майстрів користувалися попитом як у Львові, так і за межами України. Особливо знаковим для міста стало розвиток книгодрукування, що зробило Жовкву одним із освітніх та культурних центрів регіону.

Протягом багатьох століть Жовква була місцем мирного співіснування українців, поляків, євреїв та вірмен. Тут можна знайти святині різних релігій, що є яскравим свідченням релігійної толерантності тієї епохи. Ця різноманітність культур додала місту неповторного шарму, роблячи його унікальним.

У 1951 році радянська адміністрація змінила назву Жовкви на Нестерів, вшанувавши російського льотчика Петра Нестерова, який вперше виконав "мертву петлю". Це відображало поширену радянську практику, спрямовану на знищення історичної пам’яті та її заміну новими ідеологічними наративами.

Справедливість була відновлена в 1992 році, коли, здобувши незалежність, Україна повернула місту його історичну назву. Цей крок став значущим символом відновлення національної ідентичності.

У 1994 році Жовква отримала статус Державного історико-архітектурного заповідника. Перед 400-річчям магдебурзького права центр міста пройшов масштабну реконструкцію, яка дозволила зберегти унікальну ренесансну забудову.

Жовква є одним із найяскравіших прикладів "ідеального міста" в Європі, збереженим у чудовому стані. Її архітектурне планування було виконано за італійськими традиціями: чітка геометрія вулиць, ретельно спроектована оборонна система, бруковані площі та кам’яниці, де естетичні рішення гармонійно поєднуються з функціональністю.

Протягом 1674-1696 років Жовква слугувала резиденцією короля Яна III Собеського - відомого польського монарха, який здобув славу завдяки перемозі під Віднем. У цій місцевості зберігалися численні мистецькі колекції, проводилися урочистості на честь військових досягнень, а місто стало важливим осередком культури.

Жовква пронизана таємницями та легендами. Найвідоміша з них розповідає про складну систему підземних тунелів, які, як вважається, з'єднують замок з монастирем у Крехові, а можливо, навіть до Львова. І досі можна натрапити на заховані кам'яні входи, які ведуть до підземних джерел. Існує також кумедна історія про річку Свиню: за легендою, цар Петро І, після веселого бенкету, впав у цю річку, що й стало причиною її незвичайної назви.

Сьогодні Жовква - це місто, де кожна вулиця розповідає історію, де архітектура свідчить про велич минулого, а назва нагадує про важливість збереження історичної пам'яті. Це місто, яке пережило польське королівство, австрійську імперію, радянську добу і відродилося у незалежній Україні, зберігши свою унікальну ідентичність.

Раніше "Телеграф" розповідав про ще одне місто у Львівській області, це - Самбір. Воно має дивовижну історію та багато архітектурних пам'яток, тому його сміливо можна назвати "місто-музей".