Старовинні молитви та знімки. У Галичі планують оцифрувати спадщину караїмів.

Караїмська громада у Галичі ніколи не була чисельною, а у 20 столітті почала стрімко зменшуватися. Сьогодні у місті залишився один караїм. Але у місцевому "Музеї караїмської історії та культури" зберігається чимало документів, фото, періодики, які передали караїмські сім'ї.

В музеї розпочався новий проєкт, спрямований на оцифрування цих артефактів, аби зберегти їх для майбутніх поколінь і поділитися ними з широкою аудиторією.

Мезуза, гехал та календар.

Найціннішим артефактом, який підлягає оцифруванню, є караїмський молитовник, датований 16 століттям. "Цей текст є частково надрукованим, частково написаним від руки", - зазначає куратор проєкту Андрій Стасюк. "Це зробить його цікавим як для дослідників, так і для самих караїмів."

Також планують оцифрувати молитву - мезузу. І в євреїв, і в караїмів є однакова традиція - при вхідних дверях вішали такі тексти. Кожен знаючий виголошував коротку молитву, рукою торкався мезузи і тоді аж заходив в дім.

Є серед експонатів музею і календарик - маленький, можна сказати кишеньковий. Він є свідченням цікавого явища - караїми жили й живуть за своїм літочисленням.

Сучасний рік на календарику - 1928, а рік за караїмським літочисленням - від створення світу 5689, - каже Статюк.

Величезна частка артефактів - це фото: і просто родинні, і з різних заходів.

Одна з найстаріших відомих фотографій походить з 1934 року. На ній зображена вся родина, що стоїть біля кенаси (храму), розповідає дослідник. Крім того, існує знамените зображення великого з'їзду караїмів, на який з'їжджалися всі духовні лідери караїмської громади тодішньої Польщі, а також представники місцевої влади. Ми також маємо дуже цікаву світлину гехалу (вівтаря), який, до речі, вдалося зберегти, навіть коли кенасу почали руйнувати. Проте на початку нашої незалежності цей гехал був переданий у Крим, місцевим караїмам. Отже, він тепер знаходиться там.

Будуть оцифровані також екземпляри видання "Karaj awazy" ("Караїмський шлях"). Це журнал, що існував у міжвоєнний період і випускався в Луцьку. Часто авторами статей були караїми з Галича, серед яких були як газани (духовні лідери), так і науковці, які ділилися своїми думками. Підшивки цього журналу збереглися в багатьох родинах Галича і були передані до музею.

Читайте: "Скільки себе пам'ятаю, стільки й вишиваю": 85-річна майстриня Марія Турчин з Франківська підтримує ЗСУ своїм мистецтвом.

Проєкт цифрової архівізації фотографічної спадщини галицьких караїмів був реалізований завдяки фінансовій підтримці Європейського Союзу в рамках програми "Дім Європи".

Ми отримали фінансову допомогу від Європейського Союзу, що дозволить нам придбати важливе обладнання: два сканери, стіл та ноутбуки, - зазначає Стасюк. - Маємо намір оцифрувати більше 280 експонатів. Наступним кроком стане створення веб-сайту, на якому буде представлена вся оцифрована спадщина галицьких караїмів. Плануємо зробити його двомовним - українською та англійською.

На жаль, караїми належать до тих народів, які зникають з етнічного простору України, кажуть в музеї. Це пов'язаного, які зі старінням самого народу, так і з війнами - окупація, еміграція. Якщо говорити про Галич, то ще 20 років тому тут проживало близько сотні караїмів, зараз офіційно - один.

Ті, хто прибув з Криму.

Згідно з однією з версій, караїми з'явилися в Галичі в період правління Данила Романовича, - зазначає науковий працівник музею Надія Васильчук. - У 1246 році до Галича прибуло 80 родин караїмів з Криму.

Караїми в ті часи були відомими торгівцями, а в Галичі був повноводний Дністер, ходили баржі з товаром. І вони торгували тут воском, сіллю, а ще займалися землеробством.

Окрім цього, Данило Галицький надав їм особливі привілеї. Вони отримали дозвіл на виробництво тютюнових виробів та навіть алкогольних напоїв, - додає вона. - Крім того, їхні права були зрівняні з правами християн, що дозволяло їм отримувати земельні наділи.

Караїми дотримуються караїмізму, що є однією з аврамічних релігій, заснованою Ананом бен Давидом.

Він вірив, що кожна особа має право інтерпретувати Святе Письмо відповідно до власного розуміння, а не слідувати вказівкам рабина чи священника, - зазначає Надія Васильчук. - Це створює безпосередній зв'язок між людиною і Богом. Караїми визнають лише Танах, який у нашій традиції відповідає Старому Заповіту.

Відомі люди й звичаї

Караїми, які мешкали в Галичі, опинилися в ізоляції від своїх родичів, що проживали в Криму або Литві. Ця відокремленість призвела до поступового забуття їхньої рідної мови. Іноді траплялося, що приїжджаючи з Криму, караїми вже не могли знайти спільну мову з галицькими однодумцями.

Отже, сюди прибув наставник Йосиф Гамашбір, який навчав караїмів їхній мові, - ділиться Надія Васильчук. - Він надав громаді значний імпульс для розвитку освіти. Після цього їхня мова, можна сказати, "застигла". У нас існував галицько-луцький діалект караїмської мови.

Безумовно, караїми мали свої власні культурні особливості та традиції. В родинному житті домінував патріархальний устрій. Глава сім'ї відповідав за матеріальне забезпечення, тоді як жінка займалася домашніми справами та вихованням дітей.

На жаль, нині в музеї не має автентичного караїмського одягу. Але є зразки, відтворені за старими фото.

Є фото Валентини Ломоносової, яка вийшла заміж за галицького караїма Сулімовича. На святі вона була в караїмському національному одязі, - розказує науковиця. - І от нещодавно завдяки засновниці бренду "Гаптування" Наталі Гергелюк і керівництву заповідника "Древній Галич" нам вдалося такий одяг відтворити. Ми відтворили фес - жіночий головний убір і кирху - жіночий жакетик.

Читайте: Шість склепів і алебастр з собору. Що цікавого знайшли археологи на території Галицького замку

Мають караїми й свої національні страви. Традиційний пиріжок у них називається кибин. У 2018 році його всели до переліку нематеріальної духовної спадщини України.

Сподвижницею цього була голова спілки караїмів України Олена Арабаджи, - розказує Надія Васильчук. - Пекли такий кибин і у Галичі, тільки тут цей пиріг називався кибинай. Це просто закритий пиріг з м'ясом з рисом. Також був ще у нас бараболяник - теж пиріг: картопляний з м'ясом. Караїми його пам'ятають і досі.

Караїми були відомими меценатами і бурхливий розвиток громади випав на період між двома війнами.

У нас був відомий адвокат на ім'я Захарій Новахович. Його дружина, Сабіна Новахович, активно займалася просвітницькою діяльністю серед молоді та стала засновницею Товариства караїмських жінок. Вони надавали фінансову підтримку та допомагали бідним дітям отримувати освіту, - зазначає науковиця. - Також важливою фігурою є поет Захарія Абрагамович, який для караїмської культури має таке ж значення, як Шевченко для українців. Він помер у 25 років через туберкульоз, який підхопив, повернувшись з армії.

У 2018 році науковці спільно з караїмами Польщі та Литви видали збірку Абрагамовича "І нам весна всміхнеться".

На початку XX століття в Галичі проживало 167 караїмів, згідно з демографічними показниками. Громада зазнала значного скорочення внаслідок епідемій тифу та холери, а також еміграції, що відбулася під час і після Другої світової війни.

Слід також усвідомлювати, що караїми мають обмеження на укладання шлюбів з представниками інших національностей — вони можуть одружуватися лише між собою, щоб зберегти чистоту своєї віри та роду. Через це багато молодих людей часто залишали свої рідні місця. Саме тому, на думку Надії Васильчук, зникнення громади стало неминучим явищем.

Згідно з інформацією, в Україні на сьогоднішній день проживає близько 1 200 караїмів, але тих, хто володіє караїмською мовою, ще менше, зазначає науковець. Єдиним фахівцем, який здійснює переклад з караїмської на українську, є Володимир Шабаровський. Автор: Женя Ступ'як.