Джерґа та Маланка: Як на Буковині формувалася національна ідентичність

У невеличкому містечку Вижниця художники народного мистецтва організували виставку своїх творів, які здобули популярність навіть за межами країни.

Ткацтво, різьба по дереву, традиційна вишивка, бісероплетіння, писанкарство, в'язання, виготовлення масок для маланки та дефіле в національному одязі — ці та інші форми народного мистецтва були представлені дев'ятьма громадами Вижницького району та двома мистецькими навчальними закладами. У рамках форуму, присвяченого утвердженню національної ідентичності, було організовано показ традиційних ремесел. Більше того, художники обговорили шляхи збереження та подальшого розвитку своїх мистецьких практик. Кореспондент Укрінформу також мав можливість насолодитися побаченим і ознайомитися з представленими виробами.

ПОЄДНАТИ СУЧАСНЕ З НАРОДНИМ

На відкритті події молодіжні та дитячі творчі колективи з Вижниччини подарували присутнім заряд позитиву. Вони виконали яскраву місцеву музику, використовуючи трембіти, цимбали, сопілки та інші характерні для цього регіону інструменти. Крім того, були продемонстровані танці різних народів, які історично проживали в гірських районах Буковини, зокрема українців, поляків, євреїв та німців.

Далі на глядачів чекало модне дефіле. Студенти Вижницького фахового коледжу мистецтв та дизайну імені Василя Шкрібляка демонстрували елементи народного вбрання, які зберігаються у місцевому музеї, а також сучасні розробки одягу випускників закладу.

У коледжі діє модельна студія "Folkart", що сприяє розвитку мистецтва моди та формує художньо-естетичні смаки серед молоді. Як зазначила керівниця студії, викладачка Зіновія Сірецька, колекція одягу, яку було представлено на виставці, поділяється на дві частини.

- У першій частині нашого представлення студенти виходили в народному одязі, що зберігається в музеї старожитностей Вижницького коледжу. Це жіночі та чоловічі костюми, які носили в різний період мешканці гірських громад Буковини. Друга частина показаної колекції є витвором наших студентів. Це їхні курсові та дипломні роботи. Вони на основі народного вбрання створили сукні із сучасними дизайном, кроєм тощо", - розповідає викладачка коледжу мистецтв та дизайну.

За її словами, моделі-студенти показали сім різних костюмів старовинного народного одягу і таку ж кількість сучасного вбрання. На думку організаторів, ця колекція свідчить про повернення в моду елементів одягу наших предків. І під час створення нового одягу молодь щоразу частіше опирається на звичаї і традиції краю, в якому живуть.

Далі свої здобутки показали місцеві громади та майстри і майстрині народної творчості, які привезли на виставку вишиваний одяг, різьбарські вироби.

Зокрема, представники Конятинської громади поруч із витканими виробами, невеличкою колекцією писанок та вишиванок виставили кілька картин нетрадиційного ткацтва. Кажуть, що їх створили вихованці місцевого дитячого гуртка.

- На картинах ми зображуємо наші народні традиції і звичаї. Тут бачимо колядування та посівну. Спочатку визначаємося із зображенням, створюємо ескіз, а потім стилізуємо фігурки та виготовляємо з них картини. Кожну деталь малюємо на картоні, вирізаємо та обмотуємо нитками. Далі це все склеюємо на полотні, - пояснює вчителька образотворчого мистецтва місцевої школи Марія Паучак.

На її думку, створення однієї такої картини для групи з 8-10 учасників займе приблизно два тижні. Це можливо, якщо протягом цього часу присвячувати кілька годин щодня.

ВІЙНА ВИЯВИЛА ВАЖЛИВІСТЬ ВІДНОВЛЕННЯ І ПРОСУВАННЯ НАШОГО УКРАЇНСЬКОГО СПАДЩИНИ.

Недалеко від виставки культурних скарбів Путильщини мене вразила дівчина, одягнена в традиційний національний одяг. На її вишитій блузі було накинуто "кожушок", який виглядав ніби зшитим із килима. Поряд на полиці розташовані витвори народного мистецтва, а над ними красується напис "DжерGа". Цю колекцію представляє молода майстриня Вероніка Порох.

Це реміснича майстерня, де ми створюємо вироби з натуральної вовни, використовуючи давні гуцульські технології. Наша продукція включає ліжники, гуні — це вовняний жилет, який ви зараз бачите на мені, — пояснює майстриня, вказуючи на своє вбрання. Крім того, ми виготовляємо стильні сумочки, теплі шкарпетки та практичні торбинки. Для бажаючих ми пропонуємо майстеркласи, на яких можна навчитися виготовляти ці чудові вовняні вироби.

Вона зазначила, що назва їхнього бренду, який спеціалізується на вовняних виробах, походить від гуцульського терміна "Джерґа". Цим словом вказували на унікальний ліжник, розміри якого становили 80 сантиметрів у довжину та 40 сантиметрів у ширину. У минулому столітті в селищі Путилі функціонувала фабрика, що виготовляла такі ліжники, але з часом виробництво втратило свою популярність.

- У нашій сім'ї знання та вміння виготовляти ліжники та інші вироби з овечої шерсті передаються з одного покоління в інше. Тепер ми з мамою та бабусею прагнемо відродити ці традиції, - ділиться Вероніка.

Родина Порохів розпочала відродження цього ремесла у 2022 році. Вони стверджують, що повномасштабне вторгнення Росії стало каталізатором для звернення до своїх культурних традицій. На сьогоднішній день у селищі сім’я створила майстерню-музей, де займаються ткацтвом вовняних виробів. Найстарші члени родини відповідають за добір матеріалів, адже бабуся та дідусь Вероніки мають досвід вівчарства. Щоосені овечок стрижуть, а потім обробляють вовну, отримуючи необхідні для ткацтва волокна. Вони активно просувають свою діяльність через соціальні мережі.

Моя мама з раннього віку була захоплена ткацтвом, вчилася у бабусі, і це заняття приносило їй радість. Проте згодом на це не залишалося часу. Коли ж розпочалась велика війна, я усвідомила важливість відновлення та популяризації нашої української культурної спадщини. Зараз наші вироби викликають інтерес у людей з південно-східних областей країни, а також отримуємо замовлення з-за кордону – з Канади, Німеччини та США, - ділиться досвідом молода майстриня.

Маски, що вирушають на бразильський карнавальний фестиваль.

На сімейний бізнес перетворили і виготовлення масок для святкування традиційної Маланки Лідія та Василь Столяри. Цією справою подружжя займається вже близько 20 років поспіль, усього навчилися самостійно. Чоловік виготовляє форму для маски, макет, а дружина розфарбовує виріб.

З юних років я мав пристрасть до святкування Маланки, яку у нас називають Переберія. У цей день кожен перевтілюється. Перший раз я спробував самостійно створити маску, коли навчався у шостому класі, - згадує Василь Столяр. - Один місцевий майстер навчив мене, як це робити, і тоді я створив свою першу маску. Проте згодом я занедбав це хобі. Закінчив навчання, знайшов роботу, одружився. Але з часом з'явилася потреба в нових масках для святкування Маланки. Старі, які у мене були, зносилися, а нові було важко знайти. Я поділився з дружиною своїми спогадами про те, як у дитинстві вмів їх робити, і вона мене підтримала. Сказала: спробуй ще раз. Так я виготовив одну, потім іншу. В той перший рік я створив майже 20 масок.

З того моменту Василь почав активно працювати. Він розповідає, що були періоди, коли йому доводилося виготовляти до 300 масок. Спершу замовлення надходили від мешканців Вашківців, а згодом і від жителів сусідніх сіл. З часом його вміння стало відомим і в інших областях, що призвело до зростання кількості замовлень.

- Я впевнений, що наші маски вже відвідали найпрестижніший карнавальний захід у Ріо-де-Жанейро. Їх також придбали у Франції, США, Нідерландах та Португалії. Цього літа до нас завітали представники української діаспори з Канади, і ми мали можливість продемонструвати їм наш процес виготовлення. Вони купили кілька наших виробів для себе, - розповідає майстер.

Відповідно до його слів, процес виготовлення однієї маски займає цілий тиждень. Спочатку створюється форма, з якої згодом знімається зліпок. На цей зліпок накладаються шість шарів тканини. Після цього виріб має просохнути протягом доби, після чого в масці вирізаються очі, ніс та рот. Далі до справи долучається дружина Василя Столяра, Лідія, яка виконує розпис масок акриловими фарбами, а після висихання покриває їх лаком.

Подружжя Столярів діляться, що їхні маски для маланки з’явилися також у зйомках фільму "Памфір". Проте вони були лише в декількох сценах. Основними персонажами виявилися маски з Красноїльська.

Словом, вчинком і власним прикладом.

Після демонстрації досягнень народного мистецтва та ремесел громад Вижниччини учасники зібралися на круглий стіл. Під час зустрічі вони обговорили проблеми збереження історико-культурної спадщини та можливості зміцнення національної ідентичності в даному регіоні. Думки представників культурної сфери були узагальнені у спільній резолюції.

- На мою думку, національну ідентичність можна демонструвати словом, ділом і прикладом. Отже, ми повинні думати, що кажемо, як кажемо, якою мовою спілкуємося, чи поважаємо діалекти тих людей, які проживають у різних куточках нашої країни, - каже етнограф, директор Буковинського центру культури і мистецтва Микола Шкрібляк. - Другий аспект, на якому я хотів би наголосити, - це приклад. Чи ми одягаємо вишиванку лише на показ, що межує з нехорошою такою "шароварщиною". Чи наш приклад є щирим, яскравим. Чи ми так щоденно живемо, а за нами дивляться наші діти й онуки. І третій аспект - це те, що ми робимо. Чи ми лише спілкуємося на тему пошуку і збереження національної ідентичності, водночас самі для цього нічого не робимо. Чи ми проводимо такі заходи, що є саме тією дією, тією роботою, до якої долучилися більшість із присутніх. Це дія, яка дасть результати.

Для відзначення важливості продовження традиційних народних ремесел майстрам та учасникам культурної програми вручили почесні грамоти.