Зображення Голокосту з України: штучний інтелект виявив нацистського злочинця.

Фотографія "Останній єврей Вінниці" стала одним із найвідоміших свідчень Голокосту в Східній Європі. Есесівця зі зброєю на знімку вдалося ідентифікувати лише зараз - в цьому допоміг штучний інтелект.

До весни 1942 року в Україні жертвами нацистського підрозділу СС - айнзацгрупи "С" - стали близько 100 тисяч людей, здебільшого євреїв. Серед них - чоловік із густим волоссям і запалими вилицями, у довгому пальто, який із приреченим поглядом сидить на краю масової могили з тілами убитих.

Особа цього чоловіка, що перебуває на межі життя і смерті, залишається загадкою. Проте, есесівця, який притиснув пістолет до його голови, вдалося, судячи з усього, ідентифікувати з вірогідністю 99 відсотків.

Солдат, що перебуває в "розслабленій позі" з вогнепальною зброєю в руках і готується до вбивства єврея, ймовірно, є Якобусом Онненом (Jakobus Onnen), як зазначив німецький історик Юрґен Маттеус (Jürgen Matthäus).

Нові відкриття колишнього керівника наукового відділу Меморіального музею Голокосту США були нещодавно опубліковані в журналі "Zeitschrift für Geschichtswissenschaft" видавництва Metropol Verlag.

"Цей крок є суттєвим, адже він наближає нас до розуміння історичної дійсності Голокосту. Це ті миті, коли історики, якщо можна так висловитися, відчувають: ось я відкрив нові горизонти нашого знання," - зазначив Маттеус у коментарі для DW.

Йдеться про відоме фото під назвою "Останній єврей Вінниці", яке стало одним із символів Голокосту після того, як з'явилося у 1961 році на суді над нацистським злочинцем Адольфом Айхманом (Adolf Eichmann) у Ізраїлі. Однак досі про цей знімок було відомо дуже мало і, як виявилося, деякі дані були помилковими.

За даними інформагентства United Press International, яке оприлюднило це фото, його надав Аль Мосс із Чикаго, який уцілів у Голокості. За його словами, світлина потрапила до його рук 1945 року невдовзі після його визволення американськими військами в Мюнхені.

Проте, протягом тривалого періоду зображення мало невірний підпис. Лише у 2022 році історик Маттеус виявив, що фотографія була зроблена не у Вінниці між 1941 та 1943 роками, як вважали дотепер, а в Бердичеві, що в Житомирській області.

Це знахідка стала результатом вдалої випадковості. Кілька років тому Меморіальний музей Голокосту у Вашингтоні отримав військові щоденники австрійського солдата Вермахту Вальтера Матерни, який у 1941 році проходив службу в Бердичеві, що на території України.

У його архівах знайшли дублікати того ж знімка, але з набагато вищою якістю. На зворотному боці було написано: "Кінець липня 1941 року. Розстріл євреїв есесівцями в Бердичівській цитаделі. 28 липня 1941 року".

Один із записів Матерни, датований тим самим днем, описує масове вбивство сотень євреїв біля тієї самої ями в цитаделі Бердичева. Це підтвердило, що фото зроблене не у Вінниці, як довго вважали, а саме на Житомирщині.

Маттеус опублікував результати своїх досліджень щоденників Матерни наприкінці 2023 року у фаховому журналі Holocaust and Genocide Studies.

Після публікації свого дослідження Маттеус отримав кілька повідомлень від небайдужих читачів, які стверджували, що впізнали особу на зображенні. Одне з повідомлень надійшло від пенсіонера-вчителя гімназії. Він зазначив, що "це жахливе фото, яке існує вже десятиліттями", має особливе значення для його родини, адже на ньому зображений член СС, що нагадує дядька його дружини, брата її матері. "Цей дядько у той час був "на місці подій" як член айнзацгрупи C", - поділився своїми думками читач, якій процитував Маттеус у своєму матеріалі для журналу "Zeitschrift für Geschichtswissenschaft".

У тексті йдеться про Якобуса Оннена, який з'явився на світ у 1906 році в селі Тіхельварф неподалік кордону з Нідерландами. Він здобував освіту на факультеті педагогіки, вивчаючи французьку, англійську мови та спорт, в університеті Геттінгена. Після завершення навчання Оннен працював у Німецькій колоніальній школі у Вітценгаузені. У 1931 році він став членом нацистських штурмових загонів СА, а вже в наступному році перейшов до СС — елітного підрозділу нацистської поліції, який спочатку виконував функції охорони для Адольфа Гітлера.

На початку червня 1941 року Якобус Оннен увійшов до складу айнзацгрупи C - підрозділу, що брав участь у масових розстрілах єврейського населення в Східній Європі.

Якобус Оннен походив із родини середнього класу, його батько працював вчителем і помер, коли хлопець був ще малим. З юних років він був змушений дбати про своїх братів та сестер. Згодом його мріяли стати вчителем, як і його батько. На той момент, напевно, він вже був під впливом нацистської ідеології, а його студентські роки в Геттінгені, безсумнівно, проходили під знаком націонал-соціалістичного студентського руху, - зазначає Маттеус.

Щодо Оннена ніколи не проводилося розслідування, оскільки він загинув на війні в серпні 1943 року. Крім того, його сестра знищила листи брата з війни, що унеможливило будь-яку реконструкцію подій.

Попри це, завдяки програмному забезпеченню для розпізнавання облич, що базується на штучному інтелекті, а також допомозі експертів, вдалося з великою ймовірністю встановити особу злочинця. Один пенсіонер, який впізнав свого родича на зображенні, надіслав фотографії для проведення порівняння.

"Чим більше ми працюємо з іншими дисциплінами, тим краще: не лише з істориками, а й із мистецтвознавцями, технічними експертами, музикознавцями, психологами, політологами тощо", - каже Маттеус.

Ім'я та біографічні дані стрільця тепер встановлені. Але особа жертви - як і в багатьох інших випадках - досі залишається невідомою, хоча його обличчя на фото чітко видно. Це не дивно, вважає Маттеус, адже нацисти свідомо не фіксували імен розстріляних у Східній Європі, на відміну від депортацій із Західної Європи.

Більшість жертв Голокосту в Східній Європі залишилися без імен, як і планували їхні злочинці. Однак з часом було зроблено чимало зусиль, щоб повернути цим людям їхні імена. Проте, ймовірно, багато хто з них залишиться невідомими. Значну частину цієї роботи виконали самі уцілілі, які намагалися впізнати загиблих за світлинами, спогадами та свідченнями, - зазначає історик.

Попри все, дослідник "обережно оптимістичний" щодо того, що жертву також вдасться ідентифікувати - з часом, завдяки міждисциплінарній співпраці, колективному розуму та штучному інтелекту. У взаємодії людини й ШІ він бачить великі можливості для досліджень Голокосту.

"Якщо таке сталося з цим зображенням, то чому б не спробувати те ж саме з листами, щоденниками та іншими документами? Я переконаний, що багато в чому залежить від готовності суспільства сприймати нові ідеї. Це стосується не лише вчених і політиків, але й звичайних людей та їхніх сімей", - міркує Маттеус.