Срібні нитки, що контрабандно перетнули кордон, розкішні золоті прикраси та десятирічне очікування.

У Білому домі в США на свято Хануки запалюють ханукальну лампу, виготовлену у Львові в XVIII столітті. Основною експонатом музею Ротшильда в Парижі є корона Тори, створена талановитим майстром з Жовкви. У XIX столітті в селі Сасів на Золочівщині існував практично єдиний у світі центр традиційного єврейського мереживоплетіння золотими та срібними нитками. Черга на ці витвори мистецтва могла розтягуватися на кілька років, а замовлення надходили з Аргентини, США та різних міст Європи. Про це маловідоме ремесло, а також про історичні та культурні пам'ятки євреїв Золочівщини розповіла Наталія Левкович, завідувачка кафедри історії та теорії мистецтва Львівської академії мистецтв. Її лекція відбулася під час Тижня єврейської культурної спадщини Львівщини.

Завдяки контрабандним шляхам, які пролягали через кордон між Австро-Угорською та Російською імперіями у Бродах, це місто стало свідком значних потоків золота та срібла. Легенди тих часів жартували, що мешканці Бродів навіть не користувалися звичайною водою для умивання, а надавали перевагу воді, яку збагачували шматочками срібла.

У Бродах функціонував значний ювелірний центр, що спеціалізувався на виробництві срібних виробів, зокрема ритуальних предметів юдаїки. Це місто стало важливим осередком, через який єврейська культура виражалася в східній Галичині того часу.

Зазвичай в юдаїці на культових артефактах не можна знайти зображення людських постатей, оскільки це суперечить другій заповіді "не створи собі кумира". Проте на прикрасі Арон га-Кодешу з Бродів можна побачити фігуру первосвященника, що запалює ханукальну лампу.

Зображення особистостей на ритуальному артефакті з Бродів (зображення з презентації Наталії Левкович)

"Ця особливість галицької юдаїки, - зазначає Наталія Левкович. - У Галичині ремісники не уникали зображення людських фігур. Навіть на коронах Тори можна знайти зображення людей, а також на ритуальних предметах. Це вирізняє їх від традиційних західноєвропейських шкіл."

Також традиційно зайці уособлюють образ єврея, бо його переслідують, він втікає, на нього полюють. А орел, який несе зайця, - це Бог, який оберігає своїх дітей. На бродівській ханукальній лампі є лелеки, які в дзьобах тримають вужів, - символ праведного хасида, пояснює науковиця.

У той час Сасів, що знаходився на маршруті між Золочевом і Бродами, у XIX столітті здобув популярність у таких містах, як Аргентина та Нью-Йорк, а також серед єврейських громад у більшості європейських міст. Саме тут виник мистецький промисел виготовлення мережив з срібних ниток, призначених для створення ритуальних прикрас для віруючих євреїв.

Як зазначає Наталія Левкович, у 1830-х роках до маленького містечка з території Російської імперії втік юний Маркус Маргуліс, ймовірно, родом з Бердичева. У той час йому було близько 12-14 років, але вже за три роки він зумів організувати в Сасові виробництво мереживоплетіння. Для реалізації своєї ідеї він залучив 20 майстрів і придбав кілька стодол для налагодження виробництва.

Майстриня з виготовлення мережив у Сасові (зображення з презентації Наталії Левкович)

У той період у Сасові активно розвивалися різні ремесла, зокрема гончарство, бондарство, ткацтво та виробництво ложок. Єврейська громада займалася виготовленням талесів і лоєвих свічок. Крім того, функціонувала фабрика, яка виробляла цигарковий папір та грубий папір для упаковки. Це нове підприємство створило багато робочих місць для місцевих жителів.

У майстерні Маргуліса на дерев'яному станку робили коклюшне мереживоплетіння. За основу брали шовкову нитку, до якої додавали пресовані нитки срібла. Їх контрабандою привозили з Російської імперії, ховаючи у дишлах возів. В Європу товар транспортували такою самою контрабандою - у саквояжах з потрійним дном, у возах з дишлами.

Велична синагога в Сасові (гравюра 1836 року авторства К. Келесінського, з книги "Мандрівка старим кордоном")

Такими прикрасами оздоблювати атару - прикрасу зверху на молитовному покривалі євреїв - талес. І це була чи не єдина майстерня у світі, чекати на товар доводилося довго і терпляче замовникам з багатьох країн світу.

Коли підприємець з Сасова випустив свій перший виріб для жінок — нагрудник для дружини рабина, розпочався справжній вибух популярності. Жінки почали прикрашати свої ритуальні чепці та хустини сріблом і золотом.

"Це стало мейнстрімом в жіночій єврейській моді. І коли з'явився запит на продукцію Маргуліса для жінок, він встановив вже 260 верстатів. Бізнес йшов так добре, що згодом замовники чекали своєї черги до 10 років", - розповідає Наталія Левкович.

У компанії Маргуліса мали право працювати тільки вірні одружені євреї. "Він вважав жінок надто балакучими і непередбачуваними, що могло загрожувати розголошенню секретів плетіння. Вимагав, щоб співробітники читали молитви вголос або виконували пісні, аби уникнути спілкування між собою. Зарплата видавалася кожного четверга, щоб родини могли підготуватися до шабату", - розповідає Наталія Левкович про умови праці на підприємстві Маргуліса в Сасові.

Цей унікальний продукт із Сасова здобув популярність у всьому світі. На численних зображеннях рабинів початку XX століття з різних куточків Кауфмана Ісидора можна помітити сасівські мережива. У 1887 році майстри з мистецького осередку плетіння мережив у Сасові отримали відзнаку на виставці у Відні за свої витвори. Під час візиту до Сасова коронпринца Рудольфа була зведена тріумфальна арка, виготовлена зі срібних атарів.

Ісидор Кауфман. Зображення рабинів у синагозі з сасівськими атарами, 1920-ті роки.

Декор цих виробів відзначався значною різноманітністю: класичне хасидське серце, яке накладалося одне на інше. Кожен елемент несе в собі глибокий символізм: райські квіти, а також мотив соняшника, що асоціюється з євреями, адже "він повертає голову до сонця, як єврей до Бога". Луска риби, що часто згадується в біблійських текстах, також часто знаходила своє зображення на розписах синагог.

Часто вироби з Сасова нагадували українську вишивку, адже майстри могли бути одними й тими ж. "Іноді євреям не дозволяли створювати ювелірні вироби зі срібла та золота, оскільки їм було заборонено мати клеймо. Тому замовлення робили у християнських ювелірів".

Вироби сасівських майстерень (фото з презентації Наталії Левкович)

Сасівський центр єврейського мереживоплетіння почав занепадати ще до початку Голокосту. Маргулісу не вдалося створити родинну бізнес-імперію: з його 12 дітей дожили лише троє доньок. Проте, зяті не продовжили справу, оскільки належали до різних громад і синагог, що призвело до конфлікту в родині.

Окрім того на підприємстві все ж стався витік інформації з технологією виробництва. Тому в містечку з'явилися партачі, а засновник бізнесу почав втрачати прибутки. Після смерті Маргуліса його зяті продали бізнес. Люди масово втрачали роботу, в той час писали навіть про голод у Сасові. Зрештою родина Магуліса згасла або загинула в гетто, а один з нащадків Перлмуттер виїхав до США.

Сасів і його синагога (фото з Мандрівки старим кордоном)

Наталія Левкович підкреслює значення збереження нашої місцевої культурної спадщини, незалежно від національної ідентичності.

"Коли ми говоримо про українську культуру, ми повинні позбутися оцього комплексу постколоніальної держави і не віддавати усе, що є наше, комусь іншому. Мовляв, це не українське - воно нам не потрібне. Якщо ми будемо розуміти культуру як систему, як цілісну структуру, тоді ми можемо розуміти, що готові розвиватися далі, позбуватися оцього синдрому меншого брата. І тут важливо зрозуміти, що культура, яка створена єврейською, вірменською, караїмською громадою на теренах України є культурною спадщиною України, створеною різними народами. Ця локальна історія є фантастично важливою", - підсумувала науковиця.

Досліджуйте єврейську спадщину Роздолу за цим посиланням.