Косів у тридцятих роках: в Інтернеті з'явилися рідкісні світлини Прикарпатського регіону.

Опублікована унікальна колекція старих фотографій, що зображають місто Косів Івано-Франківської області у 30-х роках минулого століття. Ці світлини відкривають вікно в минуле, демонструючи архітектуру, побут та атмосферу адміністративно-торгівельного осередку галицької Гуцульщини.

Цей текст описує міжвоєнний період, коли місто, що знаходиться біля підніжжя Карпат у долині річки Рибниці, переживало активний розвиток. Сьогодні Косів має статус історичного міста та курортної зони, присвоєний йому в 2001 та 2004 роках відповідно, але його багатий спадок налічує багато століть, починаючи з глибокого середньовіччя. Найдавніша згадка про це поселення датована 1424 роком, а статус міста Косів отримав у другій половині XVI століття завдяки важливим соляним покладам.

Косів у часи між двома світовими війнами

Тридцяті роки XX століття, коли Косів належав до Польської Республіки, стали епохою активного розвитку народних ремесел.

Саме в цей час активно працювали килимарні, зокрема такі відомі як "Гуцульське мистецтво", а також приватні трикотажні майстерні. Місто було осередком різьбярства, вишивки, килимарства та кераміки, продовжуючи традиції, закладені ще у ХІХ столітті, коли тут діяла ткацька школа, заснована у 1882 році. Паралельно з цим, Косів переживав справжній курортний бум: щороку сюди приїжджали близько 3 тисяч відпочивальників, яких обслуговувала розгалужена мережа пансіонатів. На жаль, в цей період відбулося гальмування соляної промисловості, яка була історичною основою міста, і у 1938 році солярня була остаточно зупинена.

Політичне та соціальне життя Косова виявилося дуже динамічним. У міжвоєнний період активно діяли численні українські організації, серед яких були "Просвіта", "Бесіда", "Союз українок", "Пласт" та "Луг", що сприяли національному відродженню. Паралельно з ними існували польські та єврейські об'єднання, що свідчило про різноманітність населення. У Косові також працювала знаменита родина гончарів Рощиб'юків, а також талановита гончарка Павлина Цвілик. Протягом десяти років місто неодноразово розширювало свої кордони: у 1929 році шляхом приєднання частин сіл Старий Косів і Вербовець, а в 1934-му – села Москалівка.

Сумні етапи минулого.

Ця ідилічна ситуація кардинально змінилася після 22 вересня 1939 року, коли в Косові була встановлена радянська влада. Під виглядом підтримки "пригноблених" було націоналізовано безліч приватних підприємств — пансіонатів, магазинів і килимарних майстерень, які в основному належали полякам і євреям. Всі українські політичні партії та громадські об'єднання були ліквідовані, а в ніч на 19 грудня 1940 року почалися репресії, внаслідок яких було арештовано та знищено 18 чоловіків, яких вважали уявними "ворогами народу".

З початком німецько-радянської війни у 1941 році місто тимчасово захопили угорські, а згодом німецькі війська, що принесло нову хвилю терору. У жовтні 1941 року німці оточили єврейські квартали, розпочавши масові розстріли, зокрема на Міській горі, та вивезення сотень людей до гетто. Для захисту населення від сваволі у 1943 році в карпатських лісах була організована Українська Народна Самооборона (УНС), згодом включена до лав УПА.

31 березня 1944 року місто Косів потрапило під контроль Червоної армії, після чого залишалося на лінії фронту до літа, зазнавши серйозних руйнувань. У повоєнний час, під більшовицькою владою, відбувалися репресії проти незламного населення, депортації та затримка розвитку курортної інфраструктури. Проте в цей період було надано особливу увагу народним художнім ремеслам: виникли різьбярська артіль "Гуцульщина" та килимарські виробництва.

Після здобуття незалежності України в 1991 році, Косів зосередився на відновленні культурних традицій, духовності та економічного зростання, використовуючи свої значні можливості як культурний осередок Гуцульщини та розвиваючи туристичну інфраструктуру.

OBOZ.UA також запрошує вас дослідити історію Івано-Франківська.