Квиток на вбивство: чи має президент Сербії зв'язок з "полюванням на людей" під час боснійської війни?

Прокуратура Мілана, очолювана прокурором з антитерористичної діяльності Алессандро Гоббіса, ініціювала кримінальне розслідування, яке має потенціал стати одним із найрезонансніших судових процесів, пов'язаних з конфліктами на території колишньої Югославії.

І до цього, можливо, має відношення чинний президент Сербії Александар Вучич, який є кандидатом на вступ країни до ЄС.

Лише через три десятиліття після завершення облоги Сараєва, що тривала 1425 днів - з 1992 по 1996 рік і забрала життя 11 541 людини, європейське правосуддя розпочало офіційне розслідування жахливого дійства, відомого як "Сараєвське сафарі".

Мова йде про цілу галузь організованих "екскурсій" для "вбивств на розвагу", де, як підозрюють слідчі, заможні іноземці сплачували великі суми за можливість провести вихідні в зоні конфлікту, стріляючи по беззахисним цивільним особам.

Довгий період інформація про "мисливців на людей" залишалася лише на рівні чуток, поки у 2022 році словенський кінорежисер Міран Жупанич не презентував свій документальний фільм під назвою "Сараєвське сафарі".

Цей матеріал став першим візуальним свідченням, яке детально проаналізувало механізм цього злочину, перенісши дискусію з території "міських легенд" у сферу фактичного дослідження.

Жупанич працював над фільмом кілька років, збираючи по крихтах інформацію, яку учасники подій намагалися приховати. Центральною фігурою фільму є захищений свідок - колишній офіцер боснійської розвідки, який погодився говорити лише на умовах анонімності.

У кадрі свідок детально описує зовнішній вигляд та поведінку іноземців, яких він спостерігав на сербських позиціях. Він зазначає, що ці люди носили дорогий спеціалізований мисливський одяг, який разюче контрастував із часто зношеною уніформою регулярних сербських солдатів.

Їхнє озброєння також відрізнялося своєю унікальністю.

Це були гвинтівки, оснащені високоякісною професійною оптикою, спеціально розроблені для полювання на крупну дичину, а не звичайні армійські снайперські моделі.

Режисер, через свідчення, створює психологічний образ цих осіб: вони розглядали війну як вид екстремального спорту, де беззахисна людина стає мішенню.

Інформація, яка викладена у фільмі, відповідає свідченням, що прозвучали в Міжнародному трибуналі щодо колишньої Югославії (МТКЮ) в Гаазі ще в 2007 році. Джон Джордан, колишній морський піхотинець США, під час свого свідчення підтвердив, що на сербських позиціях він спостерігав озброєних осіб з інших держав.

Джордан акцентував увагу на їхній відсутності професіоналізму у військовій стратегії, а також на надзвичайній жорстокості. Він зазначав, що ці особи застосовували зброю, що зазвичай використовується для полювання на диких свиней, для атаки на дітей.

Він роз'яснював мотивацію цього жахливого акту таким чином: коли дорослий перебував з дитиною, постріл влучав у малюка, щоб завдати найбільшої психологічної шкоди сім'ї та суспільству.

Після виходу фільму Жупанича ключову роль у переведенні справи в юридичну площину відіграла тодішня міська голова Сараєва Беньяміна Карич. Одразу після прем'єри стрічки вона особисто подала кримінальну скаргу до прокуратури Боснії і Герцеговини, вимагаючи негайного розслідування викладених фактів.

Карич не раз підкреслювала, що новини про "полювання на людей" викликають шок у будь-кого, хто має нормальні людські цінності. Однак для жителів Сараєва, які пережили облогу, це лише ще одне свідчення тієї жахливої дегуманізації, з якою вони стикалися в повсякденному житті.

Вона наголошувала, що місто має моральний обов'язок перед 1601 вбитою дитиною встановити імена тих, хто платив за їхні смерті. Карич також відкрито критикувала повільність та неефективність внутрішньої боснійської судової системи, яка часто буксує через складний політичний баланс в країні.

Саме тому вона публічно привітала початок розслідування в Італії у 2025 році, вбачаючи у залученні іноземної юрисдикції єдиний реальний шанс на справедливість. Її дії забезпечили те, що тема не зникла з інформаційного простору після першого розголосу.

Підставою для початку слідчих дій італійської прокуратури тепер, у листопаді 2025-го, стала скарга та детальне 17-сторінкове досьє, зібране італійським журналістом і письменником Еціо Гаваццені.

Спираючись на документи та свідчення, він реконструював маршрут, яким "туристи" потрапляли на вогневі позиції боснійських сербів на схилах біля Сараєва.

Згідно з інформацією, наданою журналістом, важливим логістичним центром цієї операції стало місто Трієст, що розташоване на півночі Італії. Саме з цього місця групи, до складу яких входили громадяни Італії, США, Канади, Росії та інших країн, нібито вирушали у напрямку Балкан.

Маршрут був детально розроблений. Щоб забезпечити легкий прохід через численні блокпости, організатори надавали учасникам фальшиві документи - найчастіше це були акредитації журналістів або посвідчення працівників міжнародних гуманітарних організацій.

Журналіст описує цих "туристів" як заможних та шанованих у суспільстві бізнесменів.

Люди, які після вихідних, проведених зі зброєю, знову поверталися до свого шанованого способу життя, вражаючи своєю дивовижною "байдужістю до зла".

Згідно з інформацією, вартість одного такого "туру" варіювалася від 70 до 100 тисяч грошових одиниць — це могли бути німецькі марки, фунти стерлінгів або євро, залежно від курсу на той момент. Однак найжахливішим аспектом цієї торгівлі була різниця в цінах, яка залежала від вибору жертви.

Генерал у відставці Едін Субашич, що під час бойових дій працював у військовій розвідці Боснії, поділився шокуючими свідченнями щодо існування прейскуранта, який викликає жах.

За його словами, найменша вартість була призначена за вбивство зрілого чоловіка. Якщо жертвою ставала жінка, клієнт повинен був сплатити більшу суму. Найвищою ж ціною у цьому жахливому списку було життя дитини.

Субашич підкреслює, що розрахунок проводився готівкою безпосередньо з організаторами та командирами підрозділів Армії Республіки Сербської на місцях, що перетворило снайперський терор на вигідну бізнес-структуру.

Однак, крім комерційного "сафарі", існував також феномен "ідеологічного туризму для вбивств". Це підтверджує епізод, зафіксований у фільмі Павла Павліковського "Сербські епопеї" (1992), в якому бере участь російський письменник Едуард Лімонов.

На зображеннях помітно, як він стріляє з великокаліберного кулемета по житловим районам Сараєва, перебуваючи у товаристві лідера боснійських сербів Радована Караджича.

Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії, хоча і не розглядав окремо випадок "сафарі на людей", засудив лідерів боснійських сербів за терор проти мешканців Сараєва.

Одним з ключових моментів став вирок генералу Станіславу Галичу, який очолював Сараєвсько-Романійський корпус Армії Республіки Сербської з вересня 1992 року до серпня 1994 року. Галич був визнаний винним у злочинах проти людяності та порушеннях міжнародного гуманітарного права. Серед його злочинів – вбивства, атаки на цивільних осіб та, що найважливіше, здійснення "злочину терору".

Відповідно до вироку, винесеного у 2003 році та підтвердженого апеляційною палатою Міжнародного трибуналу у 2006 році, йому було призначено довічне ув'язнення.

Це був перший прецедент у історії Трибуналу, коли обвинувальний вирок ґрунтувався виключно на класифікації "злочин терору".

Отже, було підтверджено, що кампанія снайперських та артилерійських атак мала чітко визначену мету.

Наступником Галича на посту командувача Сараєвсько-Романійського корпусу став генерал Драгомир Мілошевич, який також поніс відповідальність за реалізацію цієї терористичної стратегії. У 2007 році його визнали винним у скоєнні злочинів проти людства та воєнних злочинів, що мали місце під час його командування в період з 1994 по 1995 роки.

Суд визнав, що Мілошевич несе відповідальність за регулярне використання артилерійських систем та снайперського вогню, а також за застосування змінених авіаційних бомб. Ці недосконалі, але надзвичайно руйнівні боєприпаси скидалися на житлові зони Сараєва, що трибунал визначив як незаконні атаки на мирних жителів.

Його кінцевий вирок становив 29 років ув'язнення.

Вищі політичні та військові лідери боснійських сербів також отримали засудження за здійснення терору проти жителів Сараєва.

Радован Караджич, який обіймав посаду президента Республіки Сербської, та Ратко Младич, що очолював армію боснійських сербів, були засуджені до довічного ув’язнення. Щодо їхньої діяльності в Сараєві, суд визнав їх винними у злочинах проти людяності, таких як вбивства і жорстокі дії, а також у порушеннях військового права, зокрема в організації кампанії терору та нападів на цивільних осіб.

Ці вердикти довели, що терор проти мешканців Сараєва був злочином, санкціонованим і спланованим на найвищому рівні військово-політичної ієрархії.

Натомість всім було вигідно думати, що західні туристи, що брали участь у полюванні на мешканців Сараєва - це лише "міський міф".

Розслідування, яке стартувало в Італії, сьогодні отримало ще більший політичний відгомін, оскільки контроверсійний хорватський журналіст-розслідувач Домагой Маргетич передав міланській прокуратурі документи, пов'язані з діючим президентом Сербії Александаром Вучичем.

Маргетич зазначає, що в період 1992-1993 років Вучич займав сербські позиції на єврейському цвинтарі в Сараєві — важливій висоті, яка активно експлуатувалася снайперами.

Архівні відеозаписи слугують підтвердженням, на яких зафіксовано Вучича з об'єктом, що нагадує зброю в спеціальному чохлі.

А також інтерв'ю Вучича 1994 року, де той згадує про своє перебування на цій локації.

Президент Сербії відреагував на ці звинувачення різкою заявою. Вучич категорично заперечив, що тримав у руках гвинтівку, наполягаючи на тому, що на відео зафіксовано штатив від камери - в той час нинішній сербський лідер працював як журналіст і перекладач у сусідньому із Сараєвом місті Пале, що перебувало під контролем сербів.

Вучич пообіцяв залучити найкращих юристів світу та подати судові позови проти цих видань. При цьому він зробив пафосний жест, заявивши, що планує відсудити мільйонні компенсації, але ці гроші не залишить собі, а передасть на лікування хворих дітей.

Вучич охарактеризував статті в західних ЗМІ як елемент продуманої кампанії, спрямованої на дестабілізацію сербської державності та підрив його політичного впливу.

І, зважаючи на всі обставини, насамперед гостру політичну боротьбу всередині Сербії і геополітичний "вир", в якому опинився нинішній сербський лідер, версія Вучича має право на існування.

Sure! Here’s a unique version of your text: #####

Історія "Сараєвського сафарі" сприймається українцями як насторожливий сигнал: навіть найсуворіші злочини можуть залишатися без покарання протягом багатьох років.

Те, що розслідування стартувало лише через три десятиліття після облоги Сараєва, свідчить про недосконалість міжнародної системи правосуддя.

Для мешканців Києва і Тернополя, Харкова і Херсона, Запоріжжя і Дніпра, інших міст і сіл України це означає, що навіть якщо сьогоднішні російські злочини документуються, немає гарантії, що винні будуть покарані ще за нашого життя.

Проте в той же час це відкриває можливість для того, щоб навіть через багато років воєнні злочини залишалися у пам’яті. Особливо якщо ми самі будемо активно нагадувати світу про них.