Кожна нація володіє своєю неповторною історією, що з часом виявляється у формі культурної спадщини – безцінного багатства, яке передається з покоління в покоління. Навіть у випадку зникнення народів, їхні матеріальні та духовні досягнення залишаються, виконуючи роль для нащадків, або, на жаль, можуть бути знищені ними.
Маючи багаторічний досвід у галузі охорони культурної спадщини, я щоденно спостерігаю, як культурні цінності залишаються темою досліджень для вчених, джерелом національної гордості та, на жаль, засобом маніпуляцій у руках політиків.
Наша земля зберігає багатий спадок численних цивілізацій, починаючи від трипільців, які протягом тисячоліть формували свою культуру на території України, і лише в період Незалежності їх спадщина стала доступною українцям. Відомий у всьому світі скіфський період також намагалися вивести з нашої історії. Ще більше таємниць приховує перше тисячоліття нашої ери, коли на українських землях проживали кіммерійці, сармати, готи, гуни, а також існувала частина хозарського каганату. Однак, з точки зору радянської історіографії, всі ці значущі події відбувалися без участі предків українців.
Радянська влада прагнула зменшити значення наших предків, малюючи їх як примітивні племена, які, нібито, не мали жодного стосунку до важливих історичних подій. При цьому замовчувалася важлива деталь, що 90% римських скарбів, знайдених на території колишнього Радянського Союзу, виявилися на українських землях. Навіть культура Київської Русі, яку вже неможливо відокремити від України, намагалися привласнити нащадки Московії.
У сучасний період становлення України як глобального гравця важливо кардинально змінити підхід до культурної спадщини. Потрібно активно підкреслювати, що культурна спадщина українського народу є загальним надбанням всіх етносів, які мешкали на українських землях протягом тисячоліть. Трипільська культура знайшла відображення у архітектурних формах українських домівок та розписах стін, скіфські кочові традиції залишили слід у козацькому способі життя, а хозарська відкритість до різних культур сприяла формуванню нашої української гостинності, яка яскраво проявляється в традиціях міського життя України.
Ми спостерігаємо безперервний розвиток української ідеї, втіленої в традиціях, мистецтві, мові, архітектурі. Саме ця тяглість і відтворення в кожному новому поколінні неповторних українських культурних традицій дратували російську імперію. Вона постійно намагалася зруйнувати самоусвідомлення українців як послідовний перехід із покоління в покоління цінностей, народжених на цій землі.
Слід зазначити, що під поняттям "культурні надбання України" розуміється не лише національний аспект, а скоріше територіальний. На українських землях проживає чимало національностей, кожна з яких робить свій внесок у загальну культуру країни. Українці, євреї, кримські татари, вірмени, греки та багато інших народів стали частиною української культурної спадщини, яку намагаються знищити наші вороже налаштовані сусіди.
Існує безліч способів знищення: обмеження мови, знищення пам'ятників, привласнення українських культурних скарбів, розподіл української спадщини на національні частини та їх протиставлення. У наш тривожний час ми стали свідками цього на власні очі, коли Росія викрадає та привласнює надбання української культури: скіфське золото, твори Айвазовського, Вишгородську ікону Богоматері та артефакти Київської Русі. Навіть останки київських князів були вивезені до Москви, щоб унеможливити генетичну експертизу, яка могла б підтвердити безперервність генетичного фонду українського народу.
Проте в сучасному світі з'явився ще один шлях до поглиблення занепаду українського народу — руйнування культурної спадщини, здійснюване самими українцями. У Києві недосконале законодавство в галузі культурної спадщини з одного боку дозволяє приватизацію таких об'єктів, а з іншого — практично унеможливлює їх повернення державі, якщо власники не здатні або не бажають підтримувати їх у належному стані.
Держава, під впливом корпоративних інтересів, не вживає необхідних заходів для охорони та відновлення культурних пам'яток. Забудовники орієнтовані не на реставрацію об'єктів, які вони придбали, а скоріше на те, щоб дочекатися їх руйнування, аби звести на цьому місці черговий бетонно-скляний комплекс. У Києві продовжують занепадати такі історичні споруди, як Гостинний двір на Контрактовій площі, замок Барона на Ярославовому Валу, садиба Міхельсона на вулиці Чикаленка та багато інших. Ті, хто знищує культурну спадщину заради наживи, ніколи не зазнавали покарання і не проявляли розкаяння. Архітектори перетворилися на виконавців замовлень забудовників, а депутати приймають закони, які сприяють ще більшому руйнуванню. Але що чекає на націю, яка ігнорує свою культуру, забуває про свої корені і перетворює тисячолітню історію на фінансові вигоди? Така нація рано чи пізно зникне, поступившись місцем іншим.
Значення культури, історії та передачі спадщини між поколіннями чітко усвідомлює наш сусід, який є нашим ворогом. Він прагне привласнити те, що ніколи не було його, намагаючись закріпити в світовій свідомості уявлення про те, що Україна є невід'ємною частиною Росії. Тому важливо розуміти цінність нашої культури, культурної та природної спадщини, а також їхнє збереження, адже це є гарантією збереження української ідеї і зміцнення захисту від агресії недоброзичливців. Це наш святий обов'язок перед тими, хто жив до нас, та тими, хто ще прийде — зберегти і примножити те, що формувалося протягом тисячоліть на нашій благословенній землі.
#Євреї #Стародавній Рим #Україна #Росія #Радянський Союз #Українці #Російська мова #Москва #Київська Русь #Українська культура #Українська мова #Нація #Толерантність #Архітектура #Цивілізація #Реставрація (культурна спадщина) #Культурна спадщина #Землі Німеччини #Київ #Нерухомість (Росія) #Скіфи #Кукутені-Трипільська культура #Хозари #Кіммерійці #Сармати #Гуни. #Самоусвідомлення #Готи #Площа Контрактів (Київ) #Вулиця Ярославів Вал #Іван Айвазовський
