Мігранти як посланці надії: Послання Папи на 111-й День мігрантів та біженців - Vatican News.

Шановні браття і сестри, 111-й Всесвітній день мігрантів і біженців, який мій попередник прагнув з'єднати з Ювілеєм мігрантів та місіонерської діяльності, відкриває перед нами можливість роздумів про взаємозв'язок між надією, міграцією та місією.

Сучасний світ, на жаль, охоплений війнами, насильством, несправедливістю та екстремальними погодними умовами, які змушують мільйони людей залишати свої домівки в пошуках безпеки. Тенденція зосереджуватися лише на інтересах вузьких груп створює серйозну загрозу для спільної відповідальності, багатостороннього співробітництва, досягнення загального блага та глобальної солідарності на користь всього людства. Загроза відновлення гонки озброєнь, розробка нових видів зброї, включаючи ядерну, недостатня увага до руйнівних наслідків нинішньої кліматичної кризи та глибока економічна нерівність ставлять перед нами все нові й нові виклики, які потребують термінового вирішення.

У світлі теорій глобальних катастроф і тривожних прогнозів важливо, щоб у серцях людей зростало прагнення до надії на світле майбутнє, сповнене гідності та миру для всіх. Це майбутнє є складовою частиною Божого задуму для людства та всього створеного. Йдеться про месіанське майбутнє, яке передбачали пророки: "Знову сидітимуть старці на вулицях Єрусалима, кожен з палицею в руці через свій поважний вік. І на вулицях міст буде безліч маленьких хлопчиків і дівчаток, що веселитимуться" [...] "Бо це насіння миру: виноград приноситиме плоди, земля даватиме врожай, і небо даруватиме росу" (Зах 8, 4-5, 12). Це майбутнє вже розпочалося, адже його заснував Ісус Христос (пор. Мк 1,15 і Лк 17,21), і ми віримо та сподіваємося на його повне виконання, адже Господь завжди виконує свої обіцянки.

Катехизм Католицької Церкви навчає: "Чеснота надії відповідає прагненню щастя, вміщеному Богом у серці кожної людини; вона висловлює сподівання, які надихають діяння людей" (1818). І, безумовно, саме пошук щастя - і перспектива знайти його в іншому місці - є однією з головних мотивацій сучасної людської мобільності.

Зв'язок між міграцією та надією яскраво проявляється в численних сучасних міграційних історіях. Багато мігрантів, біженців і людей, які були змушені залишити свої домівки, стають привілейованими носіями надії, що пронизує їхнє повсякденне життя. Вони покладаються на віру в Бога і знаходять сили долати труднощі, вірячи в краще майбутнє, яке обіцяє щастя і всебічний розвиток. Їхній досвід нагадує мандрівки ізраїльського народу, коли "Боже, коли Ти йшов перед своїм народом, земля тремтіла, небо топилось перед Тобою, а Синай дрижав перед Богом Ізраїля. Ти послав щедрий дощ на свою спадщину і підкріпив знесилену. Твоя отара наситилась, адже Ти приготував її у своїй доброті для бідного, о Боже" (Пс 68,8-11).

У світі, охопленому війнами та проявами несправедливості, навіть у найтемніші часи, мігранти та біженці стають символами надії. Їхня відвага і стійкість є свідченням віри, яка здатна бачити далі меж нашого сприйняття, та надає їм сил протистояти загрозам на сучасних шляхах міграції. Це переживання можна порівняти з історією мандрівного ізраїльського народу, який, проходячи через небезпеки пустелі, покладався на Бога як на свого захисника: "Він врятує тебе від пастки птахолова та від згубної хвороби. Він укриє тебе своїми крилами, і ти знайдеш у ньому безпечний притулок; його вірність - це твій щит і оборона. Ти не будеш боятися страху вночі, ані стріли, що летить вдень, ані чуми, що бродить в темряві, ані зарази, що нищить опівдні" (Пс 91,3-6).

Мігранти та біженці служать нагадуванням для Церкви про її паломницьку природу, що завжди орієнтована на досягнення остаточної батьківщини, живленої надією, яка є однією з богословських чеснот. Кожного разу, коли Церква піддається спокусі "осілості" і перестає бути civitas peregrina — Божим народом, який мандрує до небесного дому (пор. Августин, De civitate Dei, кн. XIV-XVI), вона втрачає своє місце "в світі" і стає "від світу" (пор. Ів 15,19). Ця спокуса була відчутною вже в перших християнських громадах, настільки, що апостол Павло змушений був нагадати филипійцям: "Наше громадянство на небесах, звідки ми очікуємо Спасителя, Господа Ісуса Христа, який перетворить наше приземлене тіло, щоб воно стало схожим на його прославлене тіло, за силою, якою він може підкорити все" (Фил 3,20-21).

В особливий спосіб католицькі мігранти та біженці сьогодні можуть стати місіонерами надії в країнах, які їх приймають, прокладаючи нові шляхи віри там, куди ще не дійшло послання Ісуса Христа, або ініціюючи міжрелігійний діалог, що складається з повсякденного життя та шукання спільних цінностей. Вони, завдяки своєму духовному ентузіазму та життєздатності, можуть сприяти пожвавленню закостенілих і обтяжених церковних спільнот, в яких загрозливо насувається духовна пустеля. Відтак їхню присутність слід визнати і цінувати як справжнє божественне благословення, нагоду відкритися на благодать Бога, Який дарує нову енергію і надію своїй Церкві: "Гостинності не забувайте, бо нею деякі, не відаючи, ангелів були вгостили" (Євр 13,2).

Першим елементом євангелізації, як підкреслював святий Павло VI, є, загалом, свідчення: "всі християни покликані і можуть бути, в цьому сенсі, справжніми євангелізаторами. Задумаймося, перш за все, про відповідальність, яка лягає на мігрантів у країнах, що їх приймають" (Evangelii Nuntiandi, 21). Це справжня missio migrantium - місія, яку здійснюють мігранти, - для якої необхідно забезпечити належне приготування та постійну підтримку, яка є плодом дієвої міжцерковної співпраці.

З іншого боку, громади, що приймають мігрантів та біженців, стають живими прикладами надії. Ця надія сприймається як обіцянка теперішнього та майбутнього, в якому визнається гідність кожної людини як Божої дитини. У цьому контексті мігранти і біженці отримують статус братів і сестер, стають частиною великої родини, де вони можуть розкривати свої таланти та активно долучатися до суспільного життя.

В цей особливий ювілейний день, коли Церква підносить молитви за всіх мігрантів і біженців, я хочу довірити всіх тих, хто перебуває в дорозі, а також тих, хто робить все можливе, щоб підтримати їх, материнському заступництву Пречистої Діви Марії — утішительки мігрантів. Нехай Вона дарує їм надію у їхніх серцях і допомагає в їхніх зусиллях створити світ, що все більше наближається до Божого Царства — справжньої батьківщини, що чекає на нас наприкінці нашого життєвого шляху.