Одна з основних скреп пропаганди росії, це Друга Світова війна, яку вони привласнивши собі, назвали - вітчизняна.
Під час Другої світової війни Росія створила свої інформаційні бастіони і з тих пір невпинно інвестує величезні кошти та ресурси в цю сферу. Мета полягає в тому, щоб росіяни пишалися своєю історією та не забували, що вони "переможці". Для цього їм пропонують численні історії про дідів-героїв, театральні постановки, пісні та фільми, в яких лише росіяни "захищали батьківщину", а всі інші залишалися на задньому плані.
Цю скрепу застосували й у російсько-українській війні. Українців одразу нарекли фашистами, щоб росіянам легше було вбивати російськомовних мешканців Сходу України. Війну назвали "освободительной", й усі росіяни почали мріяти, що саме вони піднімуть "флаг победы" над Києвом, Харковом, Львовом, Вашингтоном та Берліном.
У Росії скорочення робочого тижня, зменшення зарплат і соціальних виплат відбувається під лозунгом, що нагадує часи Другої світової війни - "все заради перемоги".
Про "победу ссср (россии) в отечественной войне" нагадують по сто разів на день, щоб росіяни пишалися, бо більше не має чим.
Правда з цих "воспоминаний" зникли Перший, Другий, Третій та Четвертий Український фронт, Перший та Другий Білоруський, Казахстан, який прийняв купу біженців з Пітера та Москви, ну й звісно генерал Власов та тисячі росіян, які воювали на боці Гітлера, як й історія власівського триколору, який став символом та державним прапором росії.
Історія Другої світової війни, яку переписала Росія, є яскравим прикладом історичної маніпуляції, яку протягом тривалого часу здійснював СРСР. Це стосується також і Голодомору, а також наративів про "братські" радянські республіки, які змінювалися відповідно до потреб, щоб показати червоно-кривавий режим в позитивному світлі.
Однак, скільки б росіяни не пишалися своїм минулим і не возвеличували традиції предків, внутрішній біль людини, позбавленої пам'яті, родинних зв'язків і коріння, нікуди не зникає.
Дідів на палицях після маршів викидають у смітник та купують "деда на плаке", щоб попишатися під час параду, а потім "деда" на смітник.
На могилах радянських воїнів давно поросли ліси. А ветерани війни все життя жили у голоді, холоді, зраджені своєю країною. На паради діставали ручних ветеранів, які й війни -то не бачили, бо були ще дітьми. А потім взагалі перестали заморачуватися на цій темі, хто купив собі орденів, той й ветеран.
Ганьбою стало те, що ще за часів Сталіна виникла практика "ми вас туди не посилали", коли інвалідів війни, яких називали "сталінськими самоварами", відправляли на острів Валаам. Сьогодні путін продовжує цю ганебну традицію. На росії вже існують "путінські самовари", які гниють заживо.
Перший "подарунок" від "любимого товариша Путіна" отримали "самовари" ОРДЛО.
В Росії почали з’являтися люди в орденах "за захоплення Львова" (також Берліна, Польщі, Києва), які називають себе "новоросами". Вони просять гроші на кожному московському перехресті.
Знаєте, на росії, як й часи срср, шану завжди віддавали лише мертвим. Живі нагадування чи то світової, чи то вітчизняної, чи афганської, чи чеченської ні срср, ні росіяю ніколи не влаштовували. Бо мало лі яку правду почнуть гилити ці ветерани після сто грамів. А ось танці біля мертвих, та ще й вигаданих героїв, це на росії завжди з пафосом, щоб красиво, у парадній формі, ружжо на плечо.
Й все одно, кожен парад біля кожної могили чи меморіалу мертвим, завжди закінчувався однаково: п'яні живі сцяли та блювали на могили, дівки трясли голим задом під фонограму, а покоління обійнявшись пускали пяні слюни, мекаючи "на Берлин", "можем повторить". Насправді нікому з росіян не потрібні ні живі, ні мертві, бо люди без роду завжди танцюють на могилах, можливо тому росія вже переплюнула Гітлера в нацизмі та ненависті до людей.
Сьогодні світ згадує жахливі події, що відбулися в Аушвіці. Люди намагаються зрозуміти, як таке зло могло існувати. Дехто відчуває полегшення, що їхній народ уникнув цієї катастрофи, тоді як інші сумують за тими, кого вона забрала. Аушвіц слугує нагадуванням для всього людства, як не перетворитися на монстра — адже справжні звірі не створюють газові камери і не знищують своїх близьких. Це урок для кожної людини, як зберегти свою людяність.
Мало кому відомо, що на північному заході Ростовської області розташована Зміївська балка. У серпні 1942 року в цій місцевості було розстріляно та поховано в численних ямах близько 27 000 євреїв. Проте, якщо говорити про історичну точність, загальна кількість загиблих — тих, хто був розстріляний і похований живцем, а також мертвими — досі не встановлена і ніколи не була документально зафіксована.
Окрім євреїв там було вбито й військовополонених й міста 27 000 мешканців Ростова-на-Дону. Історики кажуть про 40 - 60 000 вбитих. Бо військовополонених розстрілювали там весь час окупації Ростовщини.
Коли я читаю про це, мені на пам'ять спливають жахливі траншеї-могильники Маріуполя. Так, триколорадні ветерани власівського руху, здається, несуть в собі якусь генетичну спадщину, адже для них вбивства, катування і поховання стали звичним заняттям.
Тривалий процес окупації Ростова-на-Дону німецькими військами розпочався 24 липня 1942 року, і вже за декілька тижнів було видано розпорядження про реєстрацію всіх євреїв віком від 14 років, а також про обов'язкове носіння "жовтої зірки" — особливого знаку для ідентифікації.
Для виконання робіт з викопування рвів-ям були примусово залучені військовополонені з Радянського Союзу. Варто зазначити, що ці військові належали до різних національностей, але в той час їх усіх об'єднувало єдине визначення – "радянські".
5 - 6 серпня 1942 року кілька тисяч полонених копали ями, рви, траншеї в Зміївській балці вже розуміючи для чого. Після закінчення робіт усі вони були розстріляні.
9 серпня 1942 року був виданий наказ, який зобов'язував єврейське населення Ростова з'явитися до 8 години ранку 11 серпня на спеціально визначені збори для "переселення". З цих пунктів людей переводили групами по 200-300 осіб до місця їх страти, де дорослі піддавалися розстрілу (частина з них стала жертвами пересувних газових камер). Дітей вбивали, змащуючи губи небезпечним отруйним засобом.
Разом із євреями в Зміївці загинуло також кілька неєвреїв, які були членами їхніх сімей. Під час окупації в цьому регіоні розстрілювали підпільників, людей з психічними розладами, радянських військовополонених та мирних жителів.
Щоб заручитися дружбою та підтримкою Ізраїлю та отримати дозвіл на участь й проведення Олімпіади, у 1975 році на місці страти побудували Меморіал.
Однак справжня сутність російської безпринципності важко приховати під маскою цивілізованості. З 1990-х років меморіал зазнав значного занепаду – музей не функціонував, асфальт на стежках розсипався, газ для Вічного вогню не постачався, а територія перетворилася на сміттєзвалище. У 2009 році розпочали невеликі ремонтні роботи, щоб не принизити себе перед делегаціями. Проте, незабаром знову з’явилися купи відходів.
Тобто саме за часів часи правління путіна територія Меморіалу стала занедбана, використовується, як вигул для собак, тут розростаються кущарі амброзії , полину, чагарники, куди нарід виносить сміття.
У 2011 році історія Меморіалу була повністю переписана – на території меморіального комплексу встановили нову пам'ятну дошку. На старій, що з'явилася у 2004 році, було написано: "11-12 серпня 1942 року тут нацисти вбили понад 27 тисяч євреїв. Це найбільший меморіал Голокосту в Росії". У новій версії слово "євреїв" замінили на "27 тисяч мирних громадян Ростова-на-Дону та радянських військовополонених".
Таким чином, Росія знайшла виправдання для вбивств євреїв, легітимізувала нацизм і опинилася поруч із Гітлером на одній зі сторінок "безславної" історії. Адже комунізм і фашизм — це дві сторони однієї медалі, лише з різними партійними кольорами.
Чи знають про це у Ізраїлі? Чи знає про це міжнародна спільнота? Чому ми мовчимо про це?
Хоча іноді сюди навідуються міжнародні делегації, і проводять суботники, щоб підтримати порядок, на жаль, немає ініціатив щодо перетворення цього місця на зону пам'яті та спокою для загиблих душ.
Щороку, коли до Меморіалу на Зміївській балці випадає сніг, місцеві жителі з'їжджаються сюди зі своїми санчатами та сучасними сніговими аксесуарами. Вони вмикають музику, розкладають курку з гречкою та організовують шашлики і веселощі на санках, незважаючи на те, що під цими валами спочивають тисячі душ.
Я усвідомлюю, що Ізраїль вже давно не визнає Голодомор українців геноцидом, організованим радянською владою. Історична правда, на жаль, виявилася менш значущою, ніж політичні альянси. Як кажуть, кожен отримує те, що заслуговує. Проте варто зазначити, що антисемітизм в Росії настільки ж сильний, як і шовіністичні настрої.
Українці оплакують загиблих у Бабиному Яру, так само як це відбувається в Аушвіці. Нам не потрібно повторювати або нагадувати про жахи минулого, адже ми носимо їх в собі. Росіяни катаються на санчатах по могилах євреїв, українців і білорусів — у Зміївській балці не вказані всі національності жертв, лише умовна кількість.
В Росії навіть меморіальну табличку, що вшановує пам'ять жертв масового знищення євреїв, знищили, і світ залишився мовчазним. Ізраїль також не висловив жодних зауважень щодо цього ганебного вчинку, що мене вразило. Чи справді заради політичних зв'язків можна так легко забути і зрадити пам'ять своїх співвітчизників і нації?
У цьому році поїздки на могили стали популярними у соціальних мережах, що викликало обурення в російських колах. Цей треш дещо підриває традиційні цінності, адже фактично мова йде про танці на могилах, що є зневагою до пам'яті тих, хто пішов з життя.
Тому навіть голова Ростову виступив з "негоже русскому человеку": "Территория большая, открытая, но она ни в коем случае не предназначена для досуговых, развлекательных мероприятий. И отныне здесь живет скорбь и память о тех, кто стал жертвой массовой казни. Все желающие могут посетить комплекс для неспешной прогулки, посещения музея или во время памятных дат для возложения цветов", -- написал Скрябин".
Місцеві жителі просто не звертають на нього уваги, так само, як і раніше. Зима, розваги, снігові гаджети – це ж так цікаво!
Усі знають що там знаходиться. Усі ростовчани знають, що там поховання невинно закатованих фашистами не тільки євреїв, а й росіян, ростовчан.
Критичній більшості байдуже, є ті, хто не змовчав (навіть не меншість, одиниці), а є ті, хто "какаяразница". От саме вони поблажливо остудили очильника Ростова - "тююююю, а шо такова, там же всего лишь военнопленнных расстреляли".
"Всего лишь! Убили! Советских солдат!" – люди, осознайте, что у русских нет предела их низости. Они просто существа без души, эмоций и морали, пустоты, замаскированные под человеческие тела.
"Ну и что, всего лишь 27 000 расстреляли, да и это не простые гражданские, а военнопленные," - делится своим мнением крепкий ростовчанин, вероятно, после посещения церкви и громкой молитвы "на Берлин".
Нагадаю, що росіяни демонструють всьому світу своє релігійне обличчя: хрестик на животі, образи святих на нижній білизні, зображення Божої Матері на жіночих засобах гігієни. Вони привласнили християнство, церкви з хрестами та Біблію, використовуючи це як щит, щоб продемонструвати свою "гуманність" світові.
"Некоторые из них всего лишь военнопленные", "всего лишь группа военнопленных", "что за беда, расстреляли евреев", "так там всего 27 000", "давно пора все это снести и создать парк, негде гулять"... это лишь верхушка российской бездны.
Я досі не можу осягнути, як росіяни можуть зневажливо ставитися до могил замучених євреїв, адже антисемітизм у Росії залишається на високому рівні. Але ж не можна забувати про замучених і вбитих радянських військовополонених — це ж ті "діди", яких росіяни так люблять показувати на своїх символах. Це ж були громадяни СРСР, руські люди, радянські громадяни...
Ця ситуація з шашликами та катаннями на санках біля могили-меморіалу в Ростовській області є яскравим свідченням ставлення росіян до пам'яті, радянської історії та вшанування жертв радянських солдатів. І вже не варто згадувати про пам'ять жертв Голокосту. Росіяни не розрізняють, кому належать могили, і зневажають пам'ять тих, на чиїх могилах вони безсоромно розважаються.
Аналогічна ситуація спостерігається й із похованнями "героїв сво". На декількох російських кладовищах, де встановлені хрести, вже знищили могили, оскільки їх було занадто багато. Це були кладовища "ворогів народу", тобто "вагнерів", які тепер стали особистою відповідальністю путіна.
Для пришвидшення зникнення кладовищ "героїв сво" на росії вибрали й нову стратегію - виділяють для кладовища болото, то могили самі зникають під водою.
Мене досі вражає, скільки скандалів і кримінальних інцидентів трапляється в російських моргах, де православні, здавалося б, моральні люди обкрадають покійників, знімаючи з них золото, викрадаючи мобільні телефони, а також особливо банківські картки "героїв сво".
Закликати росіян до моралі — це все одно, що намагатися носити воду в решеті. В них відсутні моральні цінності, честь і совість. Вони, як мертві душі, бездушні й порожні!
#Євреї #Нацизм #Адольф Гітлер #Берлін #Голокост #Росія #Радянський Союз #Українці #Львів #Росіяни #Російська мова #Історія #Москва #Харків #Фашизм #Вашингтон, округ Колумбія #Ізраїль #Фортеця #Казахстан #Військова окупація #Маріуполь #Ростов-на-Дону #Смертна кара #Концентраційний табір Аушвіц #Військовополонений #Меморіал #Парад #Київ #Газова камера #Тимчасово окуповані території України #Аройо (водотік) #Самовар #Меморіал (товариство) #Російська визвольна армія #Страта через розстріл
