У шану професора Яременка

Не можу наважитися видалити його номер із мого телефонного довідника... Хоча й майже не бачив, він все ж іноді знаходив можливість зателефонувати мені. Син його, Богдан, сповістив, що Василь Васильович Яременко пішов з життя.

... Сивий, як лунь, він заходив в знамениту нашу 32 аудиторію Жовтого корпусу університету і зразу дівчата нашорошувалися, бо він умів так глянути і сказати, що жодна не могла втриматися, щоб не зашарітися. А хлопці шепотілися - мовляв, падав разом з літаком під час війни у Кореї і тому посивів - хто сказав, що хлопці менше схильні до романтики? ...

Василь Яременко починав з Бориса Грінченка і ним закінчив: у 1968 році він захистив кандидатську дисертацію по творчості Грінченка - скажемо так, не дуже шанованого російською окупаційною владою. І закінчив Грінченком - нещодавно видавши кілька томів його праць. Оно Василь Нечепа через свого родича навіть з московського архіву вивуджував деякі речі контрабандно...

Вікіпедія подає навіть, що був він агентом КГБ під псевдо "Васильєв" - ну, вільна енциклопедія може написати що завгодно, а ми, студенти, любили Василя Васильовича. І вже згодом дізнавалися, що він, скажімо, виводив із тіні заборон постать Олександра Олеся - пам'ятаєте його "Сміються, плачуть солов'ї і б'ють піснями в груди..."? Зрештою, коли почалася перебудова - Яременко став заступником голови Всеукраїнського Товариства української мови імені Тараса Шевченка. Працював не тільки в університеті, але й у МАУП, де видав цілу бібліотеку вартісної літератури. Як скажімо, книгу Олени Пчілки "Викинуті українці".

Особисто для мене ситуація ускладнилася, коли я став мішенню для нападок, які звинувачували мене в "антисемітизмі" (газети "Сіверщина" та "Біла хата" стали знаряддям для багатьох антиукраїнських сил!). Василь Васильович майстерно розбив аргументи нападників на шматки. Він також написав книги, такі як "Євреї в Україні сьогодні" (2003) та "Україна в лещатах сіонізму" (2004). Особливе місце займає дослідження легендарного декана факультету журналістики Матвія Шестопала, який став жертвою КГБ через свій націоналізм. Яременка неодноразово намагалися притягти до суду за звинуваченнями в антисемітизмі, але цей штамп не зміг його подолати.

Проте, безсумнівно, внесок Василя Яременка в українську культуру не обмежується лише цим. Його антологія "Українське слово" в чотирьох томах стала справжньою перлиною нашого культурного відродження. Спільно з Валерієм Шевчуком він здійснив переклади та коментарі старої української літератури в проекті "Аполлонова лютня", що повернули українцям втрачені та забуті скарби. А ще варто згадати його роботи з упорядкування творів Володимира Свідзинського, Андрія Чайковського, Василя Симоненка, Пантелеймона Куліша, Ганни Барвінок, Григорія Чупринки та багатьох інших, що важко навіть перелічити!

Маю підозру, що в його архіві є чимало інтриг. Наприклад, він якось розповідав мені про щоденники Миколи Холодного, які той колись віддав за пляшку. Ці щоденники малюють настільки огидний портрет Холодного (Яременко лише трохи переказав те, що той писав про свою матір!), що автор згодом прагнув їх викупити, а Яременко вирішив зберегти їх для історії.

Народившись у 1934 році, він пройшов шлях, сповнений викликів, але залишив по собі значний слід. Його життя було насиченим: з 1954 року він був палким прихильником футболу, захоплювався шахами, а також був відданим бібліофілом. Як батько трьох синів — програміста, дипломата, який став народним депутатом, та юриста — він передав їм свою пристрасть до знань і розвитку.

Спочивайте з миром, Василю Васильовичу, наш професоре! Ви славно потрудилися!

Василь ЧЕПУРНИЙ можна представити як Василя Чепурного.