Прем'єра опору: що насправді сталося в кінотеатрі "Україна" 4 вересня 1965 року.

Як вистава "Тіні забутих предків" стала першою публічною акцією протесту проти радянських репресій: детальний розгляд подій та спростування міфів.

4 вересня 1965 року. Київ. Кінотеатр "Україна" (тепер залишилося тільки його приміщення, оскільки самого кінотеатру вже немає) переповнений людьми. Очікується довгоочікувана прем'єра фільму "Тіні забутих предків" режисера Сергія Параджанова. Ця стрічка вже здобула велику популярність на фестивалях і отримала міжнародне визнання, і ось її вперше демонструють українському глядачеві. Атмосфера мала бути урочистою, проте в повітрі витала тривога. Напередодні прем'єри по Києву прокотилася перша хвиля арештів українських митців: за ґратами опинилися Опанас Заливаха, Іван Світличний, Михайло Горинь, Михайло Масютко, Ярослава Менкуш.

Письменник Іван Драч, який проходив стажування в знімальній групі, спізнився на показ фільму і, вже з вулиці, помітив тривожну ситуацію: кінотеатр оточили люди в цивільному одязі — співробітники КДБ. Операцію очолював начальник ідеологічного відділу Києва Леонід Калаш, який згодом стане відомим завдяки кампанії проти роману "Собор" Олеся Гончара. Виникало відчуття, що спецслужби готуються до можливих заворушень.

Укрінформ спільно з Українським інститутом національної пам'яті та радіо "Байрактар" презентує новий мультимедійний проект під назвою "Правда чи міф?". Слідкуйте за новими випусками на веб-сайтах Укрінформу та Інституту національної пам'яті, а також прослуховуйте в ефірі радіо "Байрактар", у соціальних мережах та на Spotify.

Прем'єра розпочалася традиційно: виступом режисера. Але далі все пішло не так, як планувалося. Чи, можливо, навпаки? Літературознавець Іван Дзюба, взявши слово, не став говорити про кінематограф. "Сьогодні ми святкуємо, але також переживаємо велике горе. В Україні почалися арешти молодих митців," - оголосив він, перераховуючи імена затриманих. Директор кінотеатру жваво кинувся до сцени, відштовхнувши Дзюбу від мікрофона, а в залі раптово пролунав сигнал пожежної тривоги, щоб заглушити його слова. Проте голос опору прорвався через шум сирени: В'ячеслав Чорновіл підвівся серед глядачів і вигукнув своє відоме: "Хто проти тиранії - встаньте!"

Фільм таки пустили. Та у перерві між частинами, коли в залі увімкнули світло, зі свого місця підвівся Василь Стус - на той час аспірант. Він знову розбурхав зал палкою промовою: "Протестувати повинні всі: сьогодні хапають українців, завтра хапатимуть євреїв, потім росіян!". До протестувальників приєднався і сам Сергій Параджанов, заявивши: "Я довго чинив опір перекладу українського тексту фільму російською мовою. Оскільки вважаю цей текст невід'ємною частиною художньої тканини фільму".

Цей вечір увійшов в історію як знакова подія дисидентського руху. Однак навколо нього виникло безліч міфів. Давайте розглянемо, що є дійсністю, а що є вигадкою, спільно з Українським інститутом національної пам'яті.

Акція з визначеним планом?

Одна з версій стверджує, що всі виступи були частиною заздалегідь спланованого задуму, в якому активно брали участь як режисер Сергій Параджанов, так і всі учасники. Чи є підтвердження, що майбутні дисиденти мали спільно узгоджений план своїх дій, і що він отримав підтримку від Параджанова?

Ось які роз'яснення надали в Інституті національної пам'яті:

Іван Дзюба, один з ініціаторів акції, в інтерв'ю про С.Параджанова, даному Л.Брюховецькій, згадував, що режисер фільму "...не знав про наш задум. І ніхто не знав, крім трьох осіб (а сьогодні повно міфів довкола цього!); Юрія Бадзя, Михайлини Коцюбинської і мене. Чому? Ми втрьох радилися, що треба щось зробити, і як зробити, і хто має зробити - ну й вирішили, що я скажу на прем'єрі. Більше ніхто не знав і не повинен був знати, інакше воно б зірвалось. І Сергій не знав, хоча влада підозрювала в тому, що це його робота. І я, коли йшов на це, дуже переживав - розумів, що це буде удар для нього, але вирішив: це справа настільки важлива, що промовчати про ці репресії - гріх. І подумав, що Сергій простить. Але він не тільки простив, а був страшенно радий, захоплений, щасливий, що ця акція відбулася на його прем'єрі".

У КДБ відбулася оперативна акція: усіх учасників затримали?

Щодо результатів протесту існує безліч різних версій. Наприклад, є думка, що КДБ заздалегідь знало про заплановану акцію і пильно стежило за всіма учасниками. Як тільки почалися публічні виступи, прем'єру негайно скасували, а тих, хто вийшов на сцену, заарештували в той же день. Щодо присутніх у кінотеатрі, то їх взяли "на олівець": за ними велося спостереження.

Наскільки відповідають дійсності поширені у публічній історії твердження про "миттєву реакцію" радянських спецслужб під час самого показу - зокрема, про зірвану прем'єру, переписування паспортних даних глядачів і початок арештів Стуса, Чорновола, Світличного і Дзюбу безпосередньо в день прем'єри? Це правда?

Для тих, кого цікавить можливість послухати відповіді на ці питання і дещо більше, шукайте відповіді у подкасті "Правда чи міф" на Спотіфай, новий епізод вже готовий для прослуховування:

Ось які роз'яснення надали в Інституті національної пам'яті:

Іван Драч згадував, що запізнився на прем'єру фільму і побачив, як кінотеатр оточили кадебісти. Це свідчило про глибоку недовіру влади як до режисера Сергія Параджанова та його команди, так і до глядачів, які прийшли на подію. Цей український фільм уже мав певну популярність за кордоном. Однак учасники акції не згадують про те, щоб у них переписували паспортні дані. Прем'єра все ж відбулася, і реакція влади була миттєвою: І. Дзюбу і В. Чорновола звільнили з роботи, Ю. Бадзьо та М. Коцюбинську виключили з КПРС, а В. Стуса усунули з аспірантури. Іван Світличний був арештований ще 1 вересня, напередодні прем'єри. В. Чорновіл отримав вирок у 1967 році, тоді як І. Дзюба й В. Стус стали жертвами арештів у 1972 році. М. Руденко зазнав арешту в 1975 році, але згодом був амністований на честь 30-річчя перемоги у Другій світовій війні. О. Тихий був заарештований у 1977 році, через два десятиліття після свого першого затримання.

Після багатьох років Михайлина Коцюбинська у своїх спогадах про В. Стуса зазначила, що ці події стали справжнім переломним моментом, своєрідним Рубіконом для кожного учасника цього знакового акту. Вчинок, що містив глибокий екзистенційний зміст, став початком нового шляху для тих, хто наважився на нього, ведучи їх через виклики долі та моральні випробування.

Прем'єра "Тіней" як символ нових репресій?

Наслідки несанкціонованих виступів теж огорнуті таємничістю. Наприклад, що ці публічні виступи стали останнім подихом хрущовської "відлиги" і початком сильних і масштабних репресій в УРСР. Чи й справді це так?

Ось які роз'яснення надали в Інституті національної пам'яті:

Загалом деяка лібералізація, у більш-менш терпимій владою формі, тривала до кінця 1964 р. Прем'єра х/ф "Тіні забутих предків" не стала завершенням "відлиги". Із зміною союзного керівництва у жовтні 1964 року КДБ, очільник якого Володимир Семичасний безпосередньо брав участь у зміщенні Хрущова, відчув себе сильнішим, ніж за часів "відлиги", і компартійна радянська влада вдалася до більш рішучих дій у боротьбі з інакодумством. Прем'єра стала скоріше приводом до закручування гайок.

Останнім етапом "відлиги" в Україні вважають 1972 рік, коли на пост першого секретаря ЦК КПУ був призначений Володимир Щербицький.

Протест, що мав місце 4 вересня 1965 року, а також життєві шляхи його учасників, включно з подальшими затриманнями, серед яких був і сам Параджанов, перетворилися на легенду, яку офіційна радянська історія намагалася приховати протягом багатьох десятиліть.

Однак ця оповідь залишалася в усних переказах, спогадах та пам'яті людей. Боротьба продовжується в різних формах. Сьогодні, як і в минулому, пам'ять про тих, хто не злякався піднятися, залишається джерелом сили для нації, особливо для тих, хто живе під російською окупацією. Перегляд фільму також є актом пам'яті, підтримки та навіть спротиву, коли йдеться про українські території, що знаходяться під контролем окупантів.

До слова:

"Тіні забутих предків" перетворилися не лише на стимул для протестних рухів, а й на справжній мистецький феномен, наслідки якого ми відчуваємо й сьогодні. Ось кілька цікавих фактів, які варто врахувати:

Дуель як геніальний хід: Геніальна візуальна мова фільму народилася... з ненависті. Оператор Юрій Іллєнко та режисер Сергій Параджанов на знімальному майданчику постійно конфліктували. Іллєнко, який прагнув більшої свободи камери, одного разу навіть викликав Параджанова на дуель (справжню, з гуцульськими пістолями!). Режисер виклик прийняв, але до стрілянини не дійшло - їх розборонили. Пізніше Іллєнко визнав: цей конфлікт створив ту саму напругу, яка зробила фільм геніальним.

Справжні сльози: Параджанов категорично відмовився від бутафорії. Він жив не в готелі, а в гуцульській хаті, і вимагав повної автентичності. У сцені оплакування померлого Івана (Івана Миколайчука) знімалися місцеві гуцулки. Вони настільки перейнялися атмосферою, що почали голосити по-справжньому, вкладаючи у плач власний біль. Параджанов не зупиняв камеру, розуміючи, що жоден актор не зіграє це так, як люди, для яких смерть і життя - єдине ціле.

Миколайчук і його роль: Для Івана Миколайчука це стала перша головна роль. Він отримав цей дебют не так просто, на відміну від Лариси Кадочникової, яку Параджанов затвердив з першого погляду і без жодного кастингу, на роль Палійчука був затверджений російський актор Геннадій Юхтін, однак режисерській групі вдалось переконати Параджанова замінити актора на Миколайчука.

Тріумф всупереч цензурі: Поки в Україні фільм піддавався переслідуванням, він здобував визнання на міжнародній арені. Стрічка заробила 39 нагород на світових конкурсах, включаючи 28 призів на кінофестивалях, з яких 24 — це гран-прі, в 21 країні. Відомі режисери Федеріко Фелліні та Мікеланджело Антоніоні надсилали Параджанову телеграми з враженнями, називаючи його "генієм, який відкрив світові душу України".

У циклі "Істина чи вигадка" знайдете тексти, аудіо та відео матеріали:

Покрова без легенд: що відомо про це святкування

Олена Степанів: реальність та вигадки про першу жінку-офіцера в світі

Радіостанція "Афродіта": факти та вигадки про підпільне радіо УПА

Убивство Петлюри: як злочинець перетворився на "жертву"

Секретний український університет: як у Львові функціонував clandestine навчальний заклад?

Олена Теліга: Як гестапо вирішило долю поетки?

Міфи та Гідність: Чи справді існує "осіння закономірність" для Майданів?

Як народилася "Свічка пам'яті"?