Розкриті матеріали: спроби Москви вплинути на греко-католицьку церкву в Закарпатті (ФОТО)

Служба зовнішньої розвідки України на підставі розсекречених документів органів мдб / кдб срср продовжує публікувати матеріали до 80-річчя Львівського псевдособору (8-10 березня 1946 року).

Вони дають змогу глибше дізнатися про організацію сталінським режимом спецоперацій із ліквідації Української греко-католицької церкви (УГКЦ) і поглинання її російською православною церквою (РПЦ).

Після Львівського псевдособору сталінський режим узявся за знищення греко-католицької церкви на Закарпатті, яке у 1945 році було приєднане до урср. Але здійснити це за сценарієм, розробленим органами мдб на Галичині, не вдалося. На заваді став єпископ Мукачівський Теодор Ромжа. Щоб прибрати з наміченого шляху цю перепону, чекісти через закордонну агентуру і резидентури мдб срср у країнах Європи почали його переслідувати, фабрикувати матеріали для звинувачення у шпигунстві на користь Ватикану та співпраці з підпільним українським національним рухом. Про це свідчать розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України.

Життєвий шлях, служіння церкві та трагічна загибель Теодора Ромжі детально висвітлені в численних публікаціях, які спираються на свідчення очевидців, документи з державного архіву СБУ та інші джерела інформації. Однак, в архівах СЗРУ знайдено ряд документів, які підтверджують, що перше (розвідувальне) управління НКДБ УРСР також займалося оперативною розробкою цього священника. Ці матеріали доповнюють загальну картину та вносять нові елементи і відтінки в біографію та характеристику одного з видатних діячів української греко-католицької церкви.

Навесні 1945 року перше управління нкдб урср підготувало кілька спеціальних повідомлень про діяльність греко-католицької церкви в Закарпатській Україні та її лідера єпископа Ромжу. Вони адресувалися першому секретарю цк кп(б)у Микиті Хрущову, керівникові радянської зовнішньої розвідки Павлу Фітіну і голові нкдб срср Всеволоду Меркулову. У документах йшлося про те, що на тлі підготовчих заходів із приєднання Закарпаття до радянської України греко-католицька церква активізувала свою антирадянську діяльність. У розвиток цієї тези зазначалося, що тамтешній єпископ Ромжа відмовився підписати "Маніфест про возз'єднання Закарпаття з радянською Україною" і заявляв, що "існуюча влада не від Бога, вона скоро розпадеться".

Відомий вікарій Ужгорода, єпископ греко-католицької церкви Ромжа, - зазначалося в одному з спеціальних повідомлень, - в ультимативному тоні звернувся до голови народної ради Туряниці, вимагаючи зупинити переслідування уніатів з боку православних. Він попередив, що у випадку ігнорування цієї вимоги, він не нестиме відповідальності за можливі наслідки. Завдяки зусиллям Ромжі вдалося об'єднати опозиційні сили - чехи, угорці, українські січовики та євреї консолідували свої зусилля. (ГДА СЗРУ. - Ф. 1. - Спр. 4160. - Т. 1. - Арк. 32).

Далі у тексті документа стає очевидним, чому єпископ Ромжа так рішуче відреагував на впровадження нової політики в Закарпатті. Коли в жовтні 1944 року червона армія зайняла цю область, там функціонувало понад 400 греко-католицьких парафій та близько 100 православних храмів (однак у оперативних документах НКДБ зазначені інші дані — приблизно 300 і більше 100 відповідно). Мукачівська греко-католицька єпархія, розташована на цій території, була безпосередньо підпорядкована Ватикану. Радянське керівництво не могло цього дозволити, тому були видані вказівки, які мали на меті схилити греко-католицьких священників до відмови від підпорядкування Риму та переходу в православ'я. Також активно розпалювали міжконфесійні конфлікти та вилучали церковні землі. Це були лише перші кроки на шляху до повного знищення греко-католицької церкви в Закарпатті. Остаточні дії були вжиті вже після Львівського псевдособору.

Тим часом навіть ті поодинокі факти, які фігурують в архівних документах, свідчать про те, що ще до укладання в червні 1945 року договору про включення Закарпатської України до складу срср на тих теренах радянська військова адміністрація заохочувала свавілля й утиски щодо греко-католиків. Тоді ж народною радою був прийнятий декрет про передання церковних земель селянам, проти чого протестували священники.

У місті Перечин священнослужитель Дезідерій, як повідомили співробітники НКДБ, відмовився передати 36 угрів церковної землі народному комітету. Коли Дезідерій звернувся до Ромжі за консультацією щодо цієї ситуації, Ромжа заборонив йому передавати землю місцевому комітету...

29 квітня та 2 травня цього року народну раду відвідали дві групи греко-католицьких селян, які очолювали секретар Ромжі Пунько та прелат-канонік Хіра. Ці делегації виступили з вимогою повернення церков, які були передані православній церкві...

Під час перебування в Іршаві нашого агента "Іванова" запросив до церкви греко-католицький священник, який звернувся до нього як до члена народної ради з протестом проти передачі церков православним і вимагав їх повернення. Тим часом до церкви почали збиратися місцеві жителі, які, коли "Іванов" виходив, зустріли його закликами: "Поверніть церкви! Не допускайте насильства! Якщо не здійсните повернення, ми піднімемо повстання з сокирами та косами і заберемо їх самі..."

Єпископ Ромжа у бесіді з нашим кореспондентом "Боржава" щодо передачі греко-католицьких храмів православній церкві зазначив: "Я буду наполягати на поверненні церков, навіть після возз'єднання, шляхом звернення до міжнародного суду в Римі."

(Государственный архив Западной России. - Фонд 1. - Дело 4160. - Том 1. - Листы 59-61).

Таким чином, єпископ Ромжа став серйозною загрозою для кремлівських владоможців, оскільки його діяльність ускладнювала реалізацію "галицького варіанту" ліквідації Греко-Католицької Церкви, що вже активно обговорювався в московських кабінетах НКДБ. На нього почали збирати інформацію та організували спостереження. У документах зазначалося, що за розпорядженням військової ради 4-го українського фронту у ЗМІ була запущена кампанія з публікацією матеріалів, що дискредитують греко-католицьку церкву та її лідера.

У документах, які нкдб урср надсилало М. Хрущову, П. Фітіну і В. Меркулову, цілеспрямовано нагніталася обстановка. Повідомлялося про контакти греко-католицьких священників із підпіллям ОУН, яке діяло в Карпатах, про те, що "в уніатському монастирі ордена "Василіанів", який розташований поряд із греко-католицьким храмом і безпосередньо підпорядковується Ромжі, є незареєстрована друкарня". Ще одну друкарню нібито мала нелегальна організація чехофілів, яка спиралася на греко-католицьке духовенство, а фінансувалася ця діяльність британською розвідкою. В іншому повідомленні йшлося про те, що "за агентурними відомостями, які потребують уточнення, в катакомбах греко-католицького храму в Ужгороді має зберігатися радіостанція" (ГДА СЗРУ. - Ф. 1. - Спр. 4160. - Т. 1. - Арк. 54).

Повідомлялося, що Ромжу в 1944 році неодноразово відвідували чеські старші офіцери, один із яких нібито був англійським розвідником. Крім того, у посиланні на інформацію, отриману радянською розвідкою і контррозвідкою, зазначалося, що Ромжа перед від'їздом із Риму до Ужгорода прослухав таємні двомісячні курси при Східній конгрегації разом із особами, які за оперативними обліками проходили як агенти Ватикану. Він нібито посилено займався спортом і тренувався у стрільбі, тож так само міг бути агентом Ватикану.

Це вже були не просто негативні висловлювання проти політики радянської влади, це тягнуло на звинувачення у шпигунстві, зв'язках з іноземними розвідками та українським націоналістичним підпіллям. Тож не випадково наприкінці одного документів є така фраза: "Народний комісар тов. Савченко у спецповідомленні № 759/с від 24.04.45 р. на адресу народного комісара тов. Меркулова попросив санкцію на арешт Ромжі" (ГДА СЗРУ. - Ф. 1. - Спр. 4160. - Т. 1. - Арк. 56).

Проте в Москві, очевидно, існували зовсім інші наміри.

Т. Ромжу почали уважно контролювати. З'явилися завдання збирати дані про його контакти, листування та подорожі. Інтерес оперативників ще більше зріс після отримання детальної інформації про його навчання, особистісні характеристики та шлях духовного розвитку. Цю інформацію стали відомі під час допиту в серпні 1945 року заарештованого органами НКДБ "агента Ватикану в Закарпатті" Олександра Ільницького. У протоколі допиту він згадується як колишній генеральний вікарій Ватикану для греко-католицької уніатської церкви Закарпатської України, колишній головний радник регентського комісаріату Закарпаття та колишній член верхньої палати угорського парламенту.

О. Ільницький поділився, що мав тісні зв'язки з родиною Т. Ромжі, часто відвідував його батьків, поки ті були живі. Він описував сестер як відданих українських націоналісток, які зазнавали утисків з боку угорської влади через свої переконання. Самого Теодора він знав з 1928 року, коли працював нотарем в єпископській консисторії. Тоді молодий Т. Ромжа звертався до єпископа Петра Гебея з проханням прийняти його до навчання в богословському факультеті.

О. Ільницький підкреслював, що Ромжа завершив гімназію з відзнакою, отримавши атестат зрілості з найвищими балами. У зв'язку з цим консисторіальна рада одностайно ухвалила рішення про його прийом до числа вихованців богословської дієцезії. За власним бажанням Ромжа обрав шлях без шлюбу, прийнявши целібат, тому консисторія вирішила направити його до Східної конгрегації. Богословську освіту він здобував у колегії "Русікум", де вивчав російську літературу, обряди Російської православної церкви та інші предмети, необхідні для місіонерської діяльності в СРСР. Щороку керівництво "Русікуму" інформувало мукачівського єпископа в Ужгороді про те, що Ромжа є кращим студентом як в навчанні, так і в поведінці. (ГДА СЗРУ. - Ф. 1. - Спр. 10348. - Т. 1. - Арк. 187).

О. Ільницький поділився спогадами про прибуття Т. Ромжі на Закарпатську Україну після завершення навчання та початок його священницької кар'єри. Він зазначив, що як греко-католики, так і православні вірні високо цінували Ромжу за його суворий і праведний спосіб життя. О. Ромжа витрачав багато часу на церковну діяльність та самоосвіту, вивчаючи російську, італійську, німецьку, французьку та англійську мови, а також досконало володіючи українською, чеською, угорською та словацькою. Через це він не брав участі в політичних партіях та різних організаціях, оскільки часу на це не вистачало. Таким чином, він активно готувався до місіонерської праці в межах СРСР. Крім того, О. Ільницький розповів про обставини призначення Т. Ромжі єпископом Мукачівської греко-католицької дієцезії в 1944 році.

З агентурних джерел у НКДБ стало відомо, що Т. Ромжа під час свого навчання у Ватикані ретельно досліджував міжнародні економічні виклики, мав глибоке розуміння національних питань і активно займався вивченням марксизму-ленінізму, готуючись до майбутньої місіонерської діяльності.

Крім того, агент НКДБ "Кузен" повідомив, що 28 січня 1943 року Т. Ромжа був удостоєний титулу почесного камергера від Папи Римського. Він підкреслив, що цей титул є високою відзнакою у Ватикані і надається на довічній основі за особливі заслуги, пов'язані з конфіденційною діяльністю та політичною діяльністю. Агент висловив припущення, що Т. Ромжа отримав цю відзнаку завдяки своїй ролі у встановленні зв'язків між митрополитом Полікарпом (Петром Сікорським), главою української автокефальної православної церкви на окупованих територіях України, та князем Яном Токаржевським, колишнім дипломатом уряду УНР, який у той час проживав у Римі та підтримував зв'язки з Ватиканом.

Агент "Кузен" інформував, що під час зустрічей з Т. Ромжею у Ватикані той запевняв його, що добре підготовлений священник може вести успішну боротьбу з комунізмом, розвінчуючи це вчення і доносячи до людей віру в справжні цінності людського буття.

Напевне, саме ця інформація стала визначальною у формуванні в надрах нкдб висновків про те, що єпископ Ромжа не піде на жодні домовленості й поступки і що він є надто небезпечною перешкодою для утвердження радянської влади на Закарпатській Україні та проведення заходів із ліквідації греко-католицької церкви за аналогією зі Львівським псевдособором. Попри це, заарештовувати його у той період не стали, а вирішили спершу скомпрометувати як агента Ватикану і змістити з посади. Натомість на його місце поставити іншого священника, який би чинив так, як радитимуть працівники нкдб. Про це свідчить спецповідомлення за агентурною справою "Звєно", датоване червнем 1945 року і надіслане голові нкдб срср В. Меркулову.

У документі йдеться про те, що органи нкдб урср відстежили канали зв'язку Т. Ромжі з Ватиканом. Зокрема, на залізничній станції Чоп перехопили особистого секретаря єпископа і казначея капітули. Один їхав до Риму з доповіддю Т. Ромжі про ситуацію, яка склалася у Закарпатській Україні, й утиски греко-католицької церкви, інший - до словацького міста Пряшева, де нібито мав оселитися на постійне мешкання й організувати канал для інформування Ватикану про розгортання подій в Ужгороді.

У спеціальному повідомленні, що стосувалося "передачі детальної інформації про політичну ситуацію в Закарпатті та отримання вказівок від Ватикану", це трактувалося як злочин. Проте насправді єпископ, призначений Ватиканом і підпорядкований Святому Престолу, діяв згідно з встановленими нормами. Однак чекісти мали іншу точку зору. Тому так званих кур'єрів піддали жорстоким допитам, погрожуючи кримінальними наслідками та іншими неприємностями, змушуючи їх до співпраці. Також було таємно затримано вікарія греко-католицької церкви одного з румунських округів, у якого вилучили письмову доповідь Т. Ромжі до Ватикану та завербували його. Крім того, для вербування було обрано одного зі священників, якого планували просунути на посаду єпископа замість Т. Ромжі.

Владика Теодор тим часом намагався консолідувати вірних, рішуче виступав проти приєднання єпархії до православної церкви, протестував проти закриття греко-католицьких храмів, говорив про неприпустимість зради. Навіть коли влада конфіскувала єпархіальне авто, він продовжив об'їжджати єпархію, пересуваючись кінним транспортом.

27 жовтня 1947 року під час однієї з поїздок на Т. Ромжа було здійснено заздалегідь спланований напад, організований НКДБ. Внаслідок аварії, в якій його автомобіль зіткнувся з кінним екіпажем єпископа, він отримав серйозні травми. Через кілька днів, 31 жовтня, він помер у лікарні Мукачевого. Існують припущення, що його могли отруїти агенти НКДБ за вказівкою з Москви. Проте розсекречені документи, що зберігаються в архівах СЗРУ, не містять підтверджень цих фактів. Важливі матеріали залишаються закритими для дослідників у московських архівних сховищах.

Поховали Т. Ромжу в Ужгороді у кафедральному соборі. У червні 2001 року Папа Римський Іван-Павло II під час свого візиту в Україну причислив Теодора Ромжу до лику блаженних.

Після ліквідації єпископа опір греко-католиків на Закарпатті був зламаний. Тож слідом за Галичиною греко-католицьку церкву було офіційно заборонено і на цих теренах. За два роки всі парафії були або переведені до російської православної церкви або знищені. За розробленим у москві сценарієм подібні заходи були також організовані в Польщі, Румунії та Чехословаччині.