Вартість свободи: роздуми на основі ідей Тімоті Снайдера.

Електронне видання книги Тімоті Снайдера під назвою "Про свободу" стало доступним для читачів.

На перший погляд, це може здатися дещо запізнілою реакцією на подію, особливо враховуючи, що текст не є традиційною рецензією. Проте є вагомі причини для цього. За даними чотирьох провідних мереж книгорозповсюдження, книга Тімоті Снайдера "Про свободу" (On Freedom), видана "Човном" — видавництвом, яке не вважається найпотужнішим в Україні з точки зору промоції, — протягом більше ніж року залишається серед найпродаваніших, успішно конкуруючи з художньою літературою. Це вже є справжнім феноменом. Як з точки зору успіху автора, так і з погляду інтересу української аудиторії до складних ідей, довгих роздумів (багатолітер), а також певного моралізаторства, на яке пострадянська людина, здавалося б, мала б мати стійку неприязнь.

Насправді, хочу підкреслити, що це не буде традиційна рецензія; скоріше, це будуть роздуми про роздуми, усвідомлення усвідомлення. Книга Тімоті Снайдера є не лише історичним дослідженням, але й філософським маніфестом. І ось що цікаво: всесвітньо відомий історик, письменник і публіцист приїжджає з вільного світу в Україну, щоб остаточно зрозуміти глибоке значення концепту, на якому базується західна цивілізація і який, врешті-решт, залишається основою її існування.

Коли близько дванадцяти років тому хтось висловлював думку, що незабаром наша країна стане провідною в Європі та почне постачати їй нові ідеї, на цю особу дивилися з жалем, як на божевільного. Нині ж, з одного боку, наш спротив привертає увагу всього світу, а з іншого – в регіонах, де раніше не можна було уявити відсутності демократії та її потенціалу, політична та ідеологічна влада переходить до відверто антидемократичних сил, і певна частина населення сприймає це як норму.

Деякий час правопопулістські партії та їх лідери (що є важливим, оскільки в таких рухах особистість лідера, його погляди та заяви часто відіграють вирішальну роль) залишалися на периферії політичного життя. Справжнім шоком для західних демократій став загальнонаціональний успіх Жана-Марі Ле Пена у Франції, а також вражаюча поява "Альтернативи для Німеччини". Сьогодні відкриті або приховані фашистські сили зайняли стійке місце в політичному ландшафті практично всіх європейських країн.

Недавнім часом деякі лідери країн намагалися приховати свої примітивні звички, але тепер це стало загальноприйнятою практикою. Навіщо згадувати про Орбана чи Фіцо, якщо президент столітньої фортеці свободи не цурається (хоча, варто зазначити, що почуття сорому не є його сильною стороною) культивувати культ власної особистості і приймати явно авторитарні рішення?

Останнім часом "перший світ" зіткнувся з новим явищем – терором з боку лівих радикалів. Раніше люди могли стати жертвами бойкоту в окремих, чітко визначених колах за певні висловлювання, які не відповідали поглядам цих середовищ. Наприклад, якщо ти висловлював сумніви щодо деяких аспектів радикального фемінізму, антиколоніальних ідей чи екстремальних екологічних вимог, тебе могли вважати гендерним шовіністом, расистом чи імперіалістом. Наразі ж, якщо ти лише демонструєш приналежність до юдаїзму чи навіть просто єврейське походження, тебе можуть звинуватити у геноциді палестинців, незалежно від твоїх особистих поглядів чи дій.

Не я перший звернув увагу на те, що якщо молоді активісти, які виголошують у зручних нью-йоркських скверах лозунг "Палестина від ріки до моря", опинилися б на території, яку вони захищають, то, з великою ймовірністю, їх могли б побити камінням за відсутність хустинки або за вираження своєї приналежності до ЛГБТ-спільноти. Або ж їх могли б просто викрасти з метою подальшого викупу.

Саме тому категорія свободи знову актуальна, й існує потреба в її уважній ревізії, якщо не реконструкції. У першому наближенні можна обійтися прийомом апофатичного богослов'я -- була така традиція в середньовіччя: якщо сутність Бога не піддається пізнанню, можна спробувати його зрозуміти, окресливши те, чим він не є. Отже, свобода -- це відсутність несвободи. Відсутність обмежень, регламентів, утисків, загрози життю й здоров'ю тощо. І тут слово Снайдеру: "Я замислююся про свободу. Можна сказати, що село [Посад-Покровське на Херсонщині, яке автор відвідав 2023 року] звільнили. Але чи його жителі є вільними?..." А далі висновок, який може служити вичерпним резюме цілої книжки: "Свобода -- це не тільки відсутність зла, а й наявність добра".

Варто визнати, що такий погляд практикував ще Ісая Берлін понад пів століття тому. Він теж виділяв "негативну свободу" (тобто свободу "від") і "позитивну свободу" (свободу "для") -- можливість обирати кожному майбутнє, маючи для цього ресурс, здатність людини творити себе. Снайдер іде далі: "Свобода -- це не просто відсутність зла, це присутність добра. Бути вільним -- означає мати можливість бачити світ таким, яким він міг би бути, і діяти, щоб зробити його таким". А це вже, даруйте, соціальний оптимізм, який мало не скомпрометував себе в різних спробах різних марксистів забезпечити людству щастя, не надто цікавлячись його, людства, думкою з цього приводу.

Сьогодні Україна на практиці об'єднує два аспекти свободи: вона захищає свою територію від агресора (негативна свобода) і одночасно розвиває нове громадянське суспільство (позитивна свобода). Виявляється, автор черпає натхнення в Україні, вірячи в її потенціал та здатність мудро ним розпоряджатися. Також він вказує на її позитивний приклад, що вражає! "Сьогодні українці демонструють світові, що свобода — це не просто те, що ви маєте, а те, що ви створюєте. Це безперервний акт опору тиранії та творення нового майбутнього".

Безумовно, я не буду викладати зміст книги, оскільки для цього мені довелося б навести її повний текст. Натомість, я просто назву розділи:

У мене склалося враження, що це питання неодмінно зацікавить кожного, хто замислюється над сенсом життя та свободою вибору. Додам лише одну важливу думку, яка може прояснити мету боротьби України за свою ідентичність: "Авторитаризм живе на цинізмі — вірі в те, що істини не існує, а свобода є лише ілюзією. Коли ми говоримо: 'нічого не змінити', ми самі ж зводимо стіни своєї в'язниці". Це стосується як "пропозиції", яку агресор несе нам, так і певних тенденцій усередині країни, які намагаються виправдатися воєнним станом, мовляв, "зараз не час". Але завжди є час для змін.

Ще одна тема, яку медійникові гріх обминути: свобода преси. Це, щоправда, з однієї з попередніх книжок Тімоті Снайдера, але є актуальним саме в цьому контексті: "Відмовитися від фактів -- значить відмовитися від свободи. Якщо ніщо не є правдою, то ніхто не може критикувати владу, бо для цього немає підстав". Не хочеться примазуватися, але я весь час із настирливістю навіженого повторюю: правда існує, факти не "відносні", твердження "не все так однозначно" -- інтелектуальне сміття, "постправда" -- погано прочитане передбачення, але не вирок. І пошлюся на колегу Тетяну Трощинську: "Завдання журналістики - шукати не баланс, а правду".

Для тих, хто не має звички звертатися до подібних досліджень, це може здаватися лише набором загальновідомих істин. Але не варто забувати, що ці істини не є універсальними, а, враховуючи як наш історичний, так і сучасний досвід, набувають цілком конкретного значення. Вибачте за часті порівняння, але Христос жив два тисячоліття тому, і це не заважає нам залишатися вдумливими щодо Його спостережень і порад.

Отже, нарешті: якщо хтось вважає, що в моїх записах не вистачає актуальної інформації, то ось вам новина: нещодавно вийшла електронна версія книги "Про свободу" (Електронна книга "Про Свободу", Тімоті Снайдер – доступна для читання в інтернет-магазині "Наш Формат"). Ціна, звісно, не з найнижчих, але хто стверджував, що свобода може бути дешевим задоволенням?