Тарас Радь: Польща відокремлюється від інших країн і втрачає своє лідерство в Східній Європі.

Виявилося, чому президент Польщі не був присутній на зустрічі у Вашингтоні. Коли з Білого дому зателефонували Варшаві, президент Навроцький почав розповідати Трампу про численні випадки, коли Польща рятувала Європу від небезпеки, і про готовність повторити це знову. Він згадував про Яґеллонів, які започаткували ідею єдності європейських народів і створення Сполучених Штатів Європи, підкреслюючи, що Польща є однією з країн-засновниць Європейського Союзу. Навроцький також торкнувся теми, як поляки врятували континент від османської загрози та ісламізації, зауваживши, що результати Другої світової війни були несправедливими для Польщі. Він стверджував, що польський народ, як один із найбільш потерпілих, має право на особливе місце серед переможців, поряд з євреями. Згадав він і про трагедію на Волині, де, за різними оцінками, загинули від 100 до 500 тисяч поляків. Навроцький також заявив, що Польща є "Христом Європи", і навіть стверджував, що Ісус Христос народився на польській землі. Проте, здається, Трамп втратив інтерес ще під час розповіді про Болеслава I Хороброго, і коли польський президент завершив свою історичну "лекцію", американський лідер вже встиг поспілкуватися з президентом Фінляндії Александром Стуббом та запросити його відвідати Вашингтон разом з іншими європейськими лідерами.

А якщо серйозно, то я абсолютно не здивований, що Польща не брала участь у зустрічі лідерів Європи з Трампом. Тому що Польща поступово самоізолюється, маргіналізується, втрачає статус лідера Східної Європи та лідера східного блоку Європейського Союзу, так званої "нової Європи". Це наразі абсолютно не очевидно, адже на даний момент Польща зберігає чи не найкращі показники економічного зростання серед країн-членів ЄС та зберігає сильні позиції в структурах Спільноти. Проте це радше інерційний спадок 2010-х років, і через кілька років позиції Польщі в Європейському Союзі ослабнуть, особливо після 2030 року. За умови, якщо Польща не змінить своїх пріоритетів та внутрішньополітичного вектора розвитку.

У Польщі виросло покоління, яке забуло, якою була їхня країна до вступу до Європейського Союзу. Вони думають, що добробут та сталий економічний розвиток це само собою зрозумілий факт і так було завжди. Абсолютно ні, і членство в ЄС не є гарантією незворотних змін. Найгірший цьому приклад - Угорщина та Словаччина. Я пригадую, як у дитинстві до моєї бабці приїздила її подружка полька, з якою вони у далекі совєцькі часи разом працювали у лікарні. Коли почався протестний рух "Солідарності" вона переїхала на постійне проживання до Польщі. Після парламентських виборів 1989 року вона регулярно приїздила разом з чоловіком на старому "Трабанті" на Львівщину, щоб затоваритись. Вони купували усе, що могли відшукати у бідному асортименті товарів у магазинах щойно проголошеної незалежної, але злиденної України, оскільки у тодішній Польщі не було навіть цього. Будучи малою дитиною, я тоді цього не розумів і сприймав часті візити пані Юзі просто як яскравий спогад з дитинства. Це перший раз, коли мені доводилось почути польську мову, яку я абсолютно не розумів.

У 2005 році я вперше відправився до Польщі. Це був рік, коли країна тільки-но приєдналася до Європейського Союзу, і в медіа ще активно обговорювали зміни, які несли з собою нові можливості. Тоді я купив свою першу Gazeta Wyborcza та Tygodnik Powszechny. Хоча навколо ще зберігалися ознаки бідності та радянських пережитків, ці проблеми виглядали менш загрозливо в порівнянні з тим, що я спостерігав в Україні. Тоді вже хотілося, щоб у нас була хоч частина того, що мали поляки. У наступні роки я знову і знову відвідував Польщу, і кожного разу помічав, як країна трансформується. Дороги ставали кращими, з’являлися нові великі рітейлери і промислові об'єкти на околицях міст, швидко зростали офісні центри, відновлювалася історична архітектура. Міста ставали все вищими, яскравішими і сучаснішими. Польща змінювалася на моїх очах, і це відбувалося з вражаючою швидкістю, що дозволило їй стати лідером серед країн Східної Європи в рамках Європейського Союзу. Усе це чудово проілюстровано у книзі Лешека Бальцеровича "800 днів: коротка історія великих змін" та в колективній праці Андерса Аслунда і Сімеона Дянкова "Велике переродження. Уроки перемоги капіталізму над комунізмом".

Саме Польща була тією очевидною країною, з якої хотілось брати приклад. Надалі у своїй професійній діяльності, коли потрібно було шукати case study та добрі практики у місцевому самоврядуванні, виборчому процесі, діяльності політичних інститутів, демократії участі, євроінтеграції, збереженні історичної спадщини, політиці пам'яті тощо, я в першу чергу йшов дивитись на польський досвід. Польща була державою, яку не лише хотілось наслідувати, але повторити шлях її успіху для України. Польща стала "адвокатом" України на євроінтеграційному шляху, як у 1990-х Німеччина стала локомотивом для Польщі. Проте після 2015 року і з кожним наступним роком для цього було щоразу менше підстав. Стало зрозуміло, що Польща сягнула своєї стелі і далі вона увійшла у тривалий турбулентний процес проблем росту, який триває дотепер. І є підстави стверджувати, що вона може піти на манівці.

Поляки почали вірити у свій успіх і вважають, що економічний прогрес, який триває з 2010-х років, є стабільним і незворотним, незалежно від політичних змін всередині країни. Від 2015 року в Польщі триває внутрішня напруга, що заважає зосередитися на зовнішніх викликах, таких як російсько-українська війна. У ролі адвоката для України в Європі Польща з часом перетворюється на прокурора, що може стати суттєвою перешкодою на шляху України до Європейського Союзу до 2030 року. Вона також може стати лідером серед країн ЄС, які скептично ставляться до євроінтеграції. Словосполучення з прометеївського гасла "За нашу і вашу свободу" дедалі більше змінюється на "Лише за нашу свободу". Польща втратила колективний підхід і стала надто егоцентричною, зменшуючи свої шанси на співпрацю з країнами, які також переживають кризу, такими як Угорщина та Словаччина.