Тімоті Снайдер. Чорна земля. Голокост: уроки історії та попередження. Фрагмент.

[...] Інтуїція зводить нас на манівці. Ми слушно пов'язуємо Голокост із нацистською ідеологією, однак забуваємо, що багато вбивць не були нацистами чи навіть німцями. Передовсім ми згадуємо німецьких євреїв, хоча майже всі представники цієї нації, що їх знищили під час Голокосту, проживали поза Німеччиною. Вказуємо на концтабори, хоча лише одиниці вбитих євреїв коли-небудь там побували. Винуватимо державу, хоча вбивства були можливі лише там, де зруйнували державні інституції. Дорікаємо науці, так переймаючи важливий елемент Гітлерового світогляду. Звинувачуємо нації, вдаючись до спрощень, які використовували самі нацисти.

Ми вшановуємо пам'ять жертв, однак часто плутаємо це з реальним розумінням нашого минулого. Меморіал у шостому районі Відня, відомий як "Пам'ятати заради майбутнього", ставить під сумнів надії на гідне майбутнє після пережитих жахіть Голокосту. Ми змирилися з забутими злочинцями, так само як і з увічненими жертвами. Світ змінюється, відновлюючи страхи епохи Гітлера, на які той реагував своїми жорстокими вчинками. Історія Голокосту залишається актуальною. Її уроки не були засвоєні, а прецедент триває.

У кожному детальному описі масових вбивств європейських євреїв важливо враховувати глобальні аспекти, адже Гітлер використовував "екологічну" риторику, вважаючи євреїв "пухлиною на тілі природи". Ця наративна лінія повинна включати історичний контекст колоніалізму, оскільки Гітлер прагнув до війни з метою знищення в сусідніх країнах, де мешкали євреї. Важливо надати цій оповіді міжнародний вимір, оскільки німці та їхні спільники вбивали євреїв не лише в Німеччині, але й за її межами. Необхідно зберегти хронологічний порядок, адже прихід Гітлера до влади є лише частиною більшої історії, що продовжується завоюваннями Австрії, Чехословаччини та Польщі — подіями, які суттєво вплинули на розвиток "остаточного розв'язання". Ця історія також повинна мати політичний вимір, оскільки агресія Німеччини проти сусідніх держав створила умови для встановлення зон (особливо в окупованому Радянському Союзі), де були запроваджені нові методи масового знищення. Вона повинна включати різні точки зору, що виходять за межі нацистських уявлень, спиратися на джерела, написані представниками всіх спільнот — як євреїв, так і неєвреїв, які проживали на територіях, де відбувалися убивства. Це питання не лише справедливості, але й глибшого розуміння. Більше того, ця оповідь повинна стати історією людяності: потрібно враховувати як спроби знищення, так і зусилля на виживання, розповісти про євреїв, які намагалися врятуватися, та про ту невелику групу неєвреїв, які прагнули їм допомогти, визнаючи складність особистостей та їхніх взаємодій.

Історія Голокосту повинна бути актуальною, щоб ми могли усвідомити, які сліди гітлерівської доби залишилися в нашій свідомості та повсякденному житті. Хоча світогляд Гітлера сам по собі не став безпосередньою причиною Голокосту, його прихована логіка стала основою для нової форми руйнівної політики та нового розуміння людської здатності до масових вбивств. Поєднання ідеологічних засад і соціальних умов, яке виникло в 1941 році, навряд чи повториться в тій же формі, але подібні явища можуть знову виникнути. Тому зусилля, потрібні для пізнання минулого, також є важливими для саморозуміння. Голокост – це не лише історичний факт, а й важливий урок для майбутніх поколінь.

Sure! However, it seems like you've entered a series of asterisks instead of text. Please provide the content you'd like to make unique, and I'll be happy to help!

У своїй ідеології Гітлер відкидав як релігійні, так і світські традиції, одночасно спираючись на них. Не будучи новатором, він запропонував певне рішення інтелектуальної та релігійної кризи. Як і багато інших, він намагався об'єднати розум і віру в єдине ціле. Але на відміну від прагнення до величного синтезу, який міг би врятувати душу і розум, його приваблювала ідея конфлікту, що знищував би обидві цілісності. Гітлерова концепція расової боротьби, хоча й мала "наукове" обґрунтування, насправді переслідувала мету, яку він окреслював як "хліб насущний". Використовуючи ці слова, він спирався на один із найвідоміших християнських текстів, проте значення його було кардинально спотворене. "Хліб наш насущний, дай нам сьогодні", просять ті, хто читає молитву "Отче наш". Всесвіт, згадуваний у цій молитві, має метафізичний характер: він містить порядок, що виходить за межі нашої планети, та спільне уявлення про добро. Ті, хто читає "Отче наш", звертаються до Бога з проханням: "Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого". У концепції Гітлера "боротьби за природні ресурси" гріхом було не злочинне захоплення всього, що можливо, а навпаки – дати можливість іншим вижити. Милосердя підривало порядок, оскільки воно сприяло виживанню слабших. Гітлер стверджував, що людство повинно відмовитися від біблійних заповідей, заявляючи: "Якщо я і прийму якусь заповідь Божу, то ось вона: Бережи свій вид".

Гітлер запозичив традиційні християнські символи та концепції: Бога, молитву, первородний гріх, заповіді, пророків, обраний народ, месію — навіть відомий християнський поділ часу на три етапи: рай, вигнання і, зрештою, спасіння. Людство, на його думку, занурене в моральну нечистоту і має прагнути до очищення себе та світу, щоб повернутися до райського стану. Проте рай він трактував як боротьбу видів, а не як гармонію творіння, поєднуючи християнські прагнення з реаліями біології. Тому тотальна війна сприймалася не як безглузда жорстокість, а як найвищий сенс людського буття. Природні ресурси, на його думку, належали людині, згідно з Книгою Буття, але лише тій, що дотримується природних законів і бореться за своє місце. У "Моїй боротьбі" йдеться про природу як джерело ресурсів для людей, проте не для всіх, а лише для сильних рас. Едем він уявляв не як сад, а як окопи.

Тілесні стосунки не є проблемою, як це описано у Книзі Буття, а навпаки — шляхом до розв'язання. Ті, хто досягає успіху, повинні вступати в інтимні зв’язки. Гітлер вважав, що першим обов'язком людини є вбивство, а другим — продовження роду. Первородний гріх, що призвів до падіння людства, полягав у недоліках душі та розуму, а не фізичного тіла. На думку Гітлера, наша загибель полягає в тому, що ми здатні мислити і вважаємо, що інші раси також можуть це робити, що призводить до визнання їхньої рівності. Люди не залишили "кривавий рай" Гітлера через плотські задоволення; вони пішли, оскільки отримали знання про добро і зло.

У падінні людини та її відокремленні від природного середовища винуватцем виступає інша істота, яка не є ні людською, ні природною, подібно до змія з Книги Буття. Якщо припустити, що людство дійсно є частиною природи, а сама природа, як стверджує наука, є ареною жорстоких боротьб, тоді людський род занепав через щось поза природою. Гітлер вірив, що євреї стали носіями знань про добро і зло, внаслідок чого було знищено ідеал райського життя. Це саме єврей вказав людям на їхню винятковість серед інших істот та можливість формувати своє майбутнє. Він також ввів хибне розмежування між політикою і природою, людяністю та боротьбою. Гітлер, як він стверджував, мав виконати місію з очищення від первородного гріха єврейської духовності та відновлення "кривавого раю". Оскільки вид homo sapiens може вижити лише через безжальне знищення інших рас, то єврейське домінування розуму над інстинктом загрожує існуванню людства. Раса потребувала "світогляду", який би дозволив їй перемагати, – сліпої "віри" в свою особливу, абсурдну місію.

Гітлер обґрунтовував свою концепцію загрози, яку нібито становив єврейський народ, через незвичайне поєднання релігійних і зоологічних ідей. Він стверджував, що якщо євреї здобудуть перемогу, "тоді їх лавровий вінок стане символом загибелі людства". Його уявлення про світ без людей включало наукові теорії про давню Землю, на якій людство з'явилося лише пізніше. За його словами, після тріумфу євреїв "планета знову стане подорожувати всесвітом, позбувшись людей, як це було мільйони років назад". Однак, як зазначав Гітлер у "Моя боротьба", цю прадавню землю, джерело рас і конфліктів, створив Бог. "Тому я вважаю, що дію за волею Творця. Воюючи з євреями, я захищаю божественне творіння".

Sure! However, it seems like you've entered a series of asterisks instead of text. Please provide the content you'd like to make unique, and I'll be happy to help!

Гітлер гадав, що людство як біологічний вид ділиться на раси, однак не визнавав євреїв однією із них. Вони не належали ані до нижчої, ані до вищої раси. Це була не-раса, заперечення раси. Раси послуговувалися законами природи й боролися за землю та їжу, тоді як євреї підкорялися чужій логіці "антиприроди". Відкидаючи потіху від завоювань нових територій, вони знехтували основний імператив природи і закликали інших діяти так само. Вони прагнули панувати над усією планетою та народами, що її населяють, вигадували задля цього універсальні ідеї, які відволікали раси від природної боротьби. Усе, що могла запропонувати планета, -- це кров і землю, попри те, євреї примудрялися породжувати ідеї, що представляли світ не як екологічну пастку, а як упорядкований людьми простір. Ідею політичної взаємодії -- практику, що спонукала людей визнавати інших рівними собі, -- принесли євреї.

Критика Гітлера полягала не в тому, що людство за своєю суттю є добрим, а в тому, що цивілізація, під впливом євреїв, спотворила його природність. Він розглядав людей як тварин, а будь-які етичні міркування вважав проявом єврейської деградації. Сама ідея про універсальний еталон моралі викликала в нього відразу. Генріх Гіммлер, його найближчий соратник, хоч і не поділяв усі думки фюрера, проте зрозумів основну ідею: етика є хибною, а єдиною моральною цінністю є вірність своїй расі. Гіммлер стверджував, що участь у масових вбивствах була виправданою, оскільки це сприяло внутрішній гармонії раси та відновленню зв'язку з природою. Ті труднощі, які ми відчуваємо, спостерігаючи за тисячами вбитих євреїв, свідчать про вихід за межі традиційної моралі. Тимчасові страждання під час вбивств вважалися достойною жертвою заради майбутнього раси.

Гітлер вважав, що всі нерасистські ідеї мають єврейське походження, а універсальні концепції сприймав як інструменти єврейського панування. Він стверджував, що як капіталізм, так і комунізм є витворами євреїв, а їхня зовні видима конфліктність — це лише маска для єврейської амбіції на глобальну владу. На його думку, навіть усі абстрактні уявлення про державу також мають єврейське коріння. Гітлер писав: "Не існує держави, яка є самоціллю." Він вважав, що справжня мета людства полягає не в збереженні держави чи уряду, а в збереженні самого виду. В умовах расової боротьби, вважаючи, що природні сили зруйнують політичні кордони, він зазначав: "Політичні межі не повинні відволікати нас від меж Вічного Права."

Виходячи з припущення, що держави є не вражаючим досягненням людства, а лише крихкими конструкціями, які можуть бути зруйновані первісними силами природи, можна дійти висновку, що закон має радше партикулярний характер, а не універсальний, і що він є продуктом расової вищості, а не інструментом для досягнення рівності. Ганс Франк, який був особистим адвокатом Гітлера і під час Другої світової війни виконував обов'язки генерал-губернатора окупованої Польщі, стверджував, що основою права є "основні елементи виживання нашого німецького народу". Він вважав, що законодавчі норми, які не враховують расові аспекти, є "безкровними абстракціями". Основною метою закону стало кодифікування миттєвих ідей фюрера стосовно блага його раси. Німецька концепція Rechtsstaat, або держави, що діє відповідно до принципу верховенства права, втратила своє значення. Карл Шмітт підкреслював, що як закон, так і держава служили расі, тому зрозуміти лише поняття раси є найважливішим. Ідея держави, що базується на зовнішніх правових нормах, була вигадкою, створеною для підкорення сильніших.

Проникаючи у неєврейські уми, Гітлер стверджував, що універсальні ідеї послаблюють расові спільноти, віддаючи перевагу євреям. Він вважав, що зміст різних політичних концепцій не має значення, оскільки всі вони слугують пастками для наївних. На його думку, не існувало єврейських лібералів, націоналістів, месій чи більшовиків: "Більшовизм — це незаконнонароджене дитя християнства. Обидві ідеї були вигадані євреями". Гітлер розглядав Ісуса як ворога єврейського народу, вважаючи, що апостол Павло спотворив його вчення, перетворивши його на ще один фальшивий єврейський універсалізм, який пропагує милосердя до слабших. Він стверджував, що від святого Павла до Лева Троцького всі вони були євреями, які виконували різні ролі, щоб обманути наївних. Концепції, за його словами, не мали історичного підґрунтя чи зв'язку з подіями чи творчістю окремих осіб. Це були лише тактичні інструменти євреїв, які не мали між собою суттєвих відмінностей.

Гітлер дійсно заперечував традиційний розвиток людства. Він стверджував, що всі важливі події в історії світу є відображенням расового інстинкту до самозбереження, незалежно від того, чи подобається це людям. Водночас, він вважав, що одним із ключових уроків минулого є постійні спроби євреїв спотворити природні закони. Це явище, за його словами, триватиме доти, поки євреї залишатимуться на Землі. Гітлер вказував, що саме євреї завжди порушують цей природний порядок. На його думку, сильні повинні контролювати слабких, але євреї змогли перевернути цю ієрархію, змусивши слабших домінувати над сильнішими. Це не слід розглядати як звичайну несправедливість, а як серйозне порушення логіки існування. У спотвореній реальності, навяданій єврейськими ідеями, боротьба може призвести до катастрофічних наслідків: найсильніші можуть загинути від голоду.

Поки існує єврейський народ, німці будуть приречені на страждання. Як представники найвищої раси, німці прагнули досягти найкращого, але ризикували зазнати найбільших втрат. Ненависна сила євреїв "знищувала майбутнє".

Sure! However, it seems like you've entered a series of asterisks instead of text. Please provide the content you'd like to make unique, and I'll be happy to help!

Тімоті Снайдер - американський історик, письменник, публічний інтелектуал. Професор Університету Торонто (Канада); фахівець з історії Східної Європи ХХ століття, зокрема історій України, Польщі, Росії. Дослідник націоналізму, тоталітаризму та Голокосту.

Українською мовою опубліковано головні книги Тімоті Снайдера, зокрема "Роздуми про двадцяте століття" (спільно з Тоні Джадтом), "Шлях до несвободи: Росія, Європа, Америка", "Про тиранію. Двадцять уроків ХХ століття. Графічна адаптація", "Наша недуга. Уроки свободи з лікарняного щоденника", "Криваві землі. Європа між Гітлером і Сталіним", "Чорна земля. Голокост як історія і застереження", "Червоний князь", "Про свободу".

"Чорна земля" виходить друком українською у колаборації видавництва "Човен" та видавництва "Локальна історія" за підтримки книгарні "Сенс".

Тімоті Снайдер. "Тиранія: Двадцять уроків XX століття". Фрагмент.