Українці та поляки мають багато причин і спільних інтересів для об'єднання.

Останній рік то тут, то там, в інформаційному полі вибухає якийсь скандал, пов'язаний з польсько-українською темою. Іноді він йде від якоїсь конкретної події. Але частіше -- від вирваних з контексту фраз, надуманих акцентів, або взагалі вигаданих байок. І тільки сліпий не бачить, хто розпалює цей вогонь

"Я ніколи не був у Львові, але знаю його вулиці, наче на них бував", - з нотками смутку розповідає мені пан Мірек, залізничник на пенсії з далекого кутка Дольного Шльонська, біля кордону з Чехією. Його мама -- народжена у Львові -- в таких подробицях розповідала йому про рідне місто, що картини досі у нього в голові. Тепер він чекає закінчення війни, щоб все ж таки встигнути побачити і порівняти реальність з розповідями. "Але коли ж та війна закінчиться. Ви молодці, тримаєтесь, але Путін же не зупиняється", - зітхає він.

Його життєва історія є яскравим прикладом глибоких зв’язків між нашими народами. Насправді, важко знайти людину, яка б не мала якихось спільних предків з нами. Дідусі та прадідусі, віддалені родичі та інші зв’язки. "Ви боретеся і за нас," – це те, що я часто чую від польських друзів. Їхні слова сповнені співчуття, поваги і навіть певної заздрості. "Наші чоловіки не такі відважні, як ваші," – бідкається жінка, яка прогулюється курортним містечком у тому ж Шльонську.

Мій досвід трохи контрастує з популярним шаблоном про погіршення польсько-українських стосунків. Я не можу стверджувати, що він є універсальним, як і не можу і списати його виключно на власну "бульбашку", оскільки співрозмовниками є різні люди різного віку. Щоправда, з одного регіону, максимально далекого від кордону з Росією, де після 1945-го оселилось багато уродженців України, Білорусі та Литви. Але це не означає, що проблем немає. І враження, що чим ближче до кордону з Україною, тим їх більше: фермерські акції минулого року тому приклад.

Упродовж останнього року в інформаційному просторі то й справа виникають різноманітні скандали, що стосуються польсько-українських відносин. Іноді їх причини кореняться у конкретних подіях, але частіше вони виникають через вирвані з контексту висловлювання, перебільшені акценти або навіть повністю вигадані історії. Лише сліпий не помічає, хто саме роздмухує ці конфлікти.

Російські спецслужби активно вербують наших співвітчизників, які проживають в Польщі.

Це, м'яко кажучи, не покращує наше реноме. Саме українців затримали за підпали торгових центрів та диверсії, українців оголосили у розшук за пошкодження залізниці у жовтні цього року.

"Вони розмовляють російською мовою, і їх важко відрізнити від росіян", - розмірковує політолог на польському ТБ, коментуючи інцидент з підривом на залізниці наприкінці жовтня. Мені стає ніяково. Засилля російської мови з вуст українських біженців -- це теж реалії Польщі. Вони вчать польську, але не користуються українською. І яким чином молоді здорові чоловіки на дорогих машинах приїхали після початку війни, -- це теж одне з риторичних питань, на які я не маю відповіді: фактор багатодітності явно не є переважним. Ці та інші нюанси роздуваються, перетворюючись на віртуальні провокації та використовуються для антиукраїнських настроїв: ніде правди діти, вони все ж існують.

Але тут хочу згадати художника Ройтбурда, який у 2013-му на питання -- чи є на майдані антисеміти -- відповів: безумовно. І поки журналіст приходив до тями, продовжив: "Чи є антисеміти в більшості? Безумовно ні. Але це всенародна революція, і тому тут є представники всіх".

Отже, чи існують поляки, які відчувають ненависть до українців? Так, такі люди є. Чи можна знайти українців, які вважають поляків давніми непримиренними супротивниками, від яких слід очікувати лише підступності? Так, і такі думки також присутні. Проте, відсоток таких затятих осіб залишається невеликим і не досягає критичної маси, щоб суттєво вплинути на суспільну думку або на стосунки між двома народами.

Чи можуть стосунки між сусідами бути простими, адже це стосується не лише країн, але й людей? Зазвичай, все переплетено. Проте, коли виникає загроза, сусіди здатні об'єднати свої зусилля. Разом вони приборкують полум'я конфлікту. Сумно-романтичний фінал фільму "Вогнем і мечем" яскраво демонструє, до чого призводить наша ворожнеча, і хто насправді отримує вигоду з цього.

Зараз ми опинилися в критичній ситуації, коли наші дії можуть визначити подальшу долю. Лише спільними зусиллями ми можемо подолати цю загрозу, в іншому випадку нас чекає невдача.

І це двосторонній шлях. Щобільше, саме ми, українці, певним чином тут за "старших", бо ми досвідченіші щодо підступів російської пропаганди, дезінформації, і -- свідомі мети РФ -- нашого знищення. Тож маємо не піддаватися на провокації, і терпляче вибудовувати захист від емоційного впливу.

Ви ж теж читали в наших соцмережах: а що поляки такого зробили в повномасштабну -- на біженців їм дає гроші ЄС, це їм вигідно, вони мріють Львів забрати тощо.

Тим, хто запитує, що ж вони зробили для нас, хочу звернути увагу: а скільки донецьких родин ви прийняли у себе після 2014 року? У своїх домівках, з дітьми, собаками та морськими свинками? Чи зустрічали ви потяги з Донеччини та Луганщини з їжею та чаєм? У Польщі в 2022 році саме так усе і відбувалося.

З моменту 2022 року Польща виділила 5 мільярдів, з яких 3 мільярди спрямовані на озброєння. Ряшів став найбільшим хабом, що постачає Україні військову техніку. Варто зазначити, що Польща активно підтримує Україну на рівні Європейського Союзу. Тому, поширюючи думку про антипольські настрої, не слід забувати про ці важливі факти.

Моя подруга Агата з Варшави самостійно доставляє автомобілі на фронт, і ця діяльність була зупинена лише під час народження її дитини. До речі, син Анни Герман — знаменитої польської співачки епохи ПНР — також відвідував нас з гуманітарними вантажами, але надає перевагу залишатися в тіні щодо своєї благодійної діяльності.

Допомога України для тисяч поляків -- це рутинна праця. Але я не читаю про це у наших медіа.

І найнебезпечніше, це такі гойдалки -- через заяву якого-небудь популіста-політика перекреслювати все добре, що існує між нами. Знецінювати реальні зусилля реальних людей. Не розуміти контексту тих чи інших заяв. Роздмухувати їх до вселенських масштабів. І -- робити аналогічні емоційні вкиди зі свого боку, підкидаючи полінця у вогонь протистояння.

Під час передвиборчої кампанії Кароль Навроцький наговорив багато чого, що нам не сподобалось. Але зараз він відмовився зустрічатися з Орбаном після його візиту до Москви. Виступив проти 28 пунктів "миру" та заявив, що "москалеві віри немає". Чіпляймось саме за це! Не забуваючи, де його слова щодо України були недоречні, але приділяючи не меншу увагу тому, що він зробив чи сказав на нашу користь.

10% "Конфедерації" не означає, що така кількість виборців рішуче проти України. Знову ж таки, це лише мої спостереження, які підкріплюються діалогом двох студентів: він підтримує Менцеля, а вона — Тшасковського. Аргументи хлопця: і ПіС, і Коаліція вже мали можливість керувати країною, але нічого позитивного не досягли. Це набридло. Тому варто спробувати щось нове. Дівчина ж вважає, що не можна забороняти аборти, тому виступає проти ПіС і підтримує Тшасковського. І все. Питання України та Росії для них взагалі не є важливими. Звісно, я можу поскаржитися на недалекоглядність молоді ("а ми в їхній час!"), але ми також були в меншості, незважаючи на те, що тепер, коли "поліно" боротьби за незалежність, виявляється, ставало дедалі більше, ми залишалися вразливою меншістю в масштабах всієї країни.

Людей турбують питання оподаткування, доступ до медичних послуг та тарифи на електроенергію. У програмах кандидатів ми помічаємо лише слово "Україна", тоді як місцеві фокусуються на всьому іншому. Навіть якщо українці колись мешкали в їхніх оселях або вони продовжують займатися волонтерською діяльністю.

І знову, перш ніж критикувати сусідів за їхню недалекоглядність, варто задуматися: скількох наших співвітчизників до 2022 року зовсім не цікавило майбутнє і які тільки не звучали фрази на кшталт "какая разница".

Гжегож Браун проявляє однакову ворожість щодо українців, євреїв та європейців. Ці три форми антисемітизму, антиукраїнства та антиєвропейства дивно переплітаються між собою. Літнього сезону в Польщі спостерігалася справжня паніка щодо нібито загрози від мусульманських біженців з Німеччини, а також нібито випадків насильства над польськими жінками іноземцями. Хоча українці в цій дискусії не згадувалися, все це вписується в зазначений контекст. Це створює певну політичну підтримку для таких діячів.

Марчін, мешканець Кракова, що має вищу освіту, серйозно вірив, що портрет Бандери на футболці в центрі міста – це лише спосіб показати полякам "кузькіну мать". Він не знав, що для нас Бандера є символом антиросійського, а не антипольського спротиву. Тим часом анонімні джерела повідомляли його про те, що злочинність серед мігрантів досягла неймовірних масштабів, але цю інформацію старанно приховують. У другому турі виборів він підтримав кандидата, який, на його думку, "не дозволить повторення мігрантського хаосу, як у Німеччині". Тепер, аналізуючи свою стрічку у Facebook, він не без гордості ділиться: "Дивись, це, напевно, вкид?" А там пост від анонімної групи з назвою "патріоти" з цитатою, нібито української волонтерки, що попереджає: якщо поляки погано ставитимуться до українців, доведеться підпалювати магазини. Звісно, я не змогла знайти такого інтерв'ю у вказаному українському джерелі, але за підпали торгових центрів затримали українців, які зізналися, що діяли за вказівкою ФСБ, тому всі ці факти досить легко змішати в один клубок.

Активність російських тролів в соцмережах сягнула такого розмаху, що восени польські силові відомства нарешті забили на сполох. Масштаби диверсійної роботи РФ в інтернеті змусили звернути увагу на проблему, яку раніше, на жаль, не помічали.

У протистоянні з пропагандою вже існують перевірені стратегії, і це має стати пріоритетом для польської влади. Проте Україні не слід хоча б ненавмисно підсилювати цю ситуацію. Важливу роль у цьому процесі відіграють медіа та автори з великими аудиторіями в соціальних мережах. Ми часто акцентуємо увагу на проблемах з розподілом зерна (безумовно, це серйозне питання, яке не можна ігнорувати), проте рідше згадуємо про проукраїнські висловлювання або ініціативи. Таку ж критику можна висловити й українським ЗМІ. Наприклад, Марчіна стривожила футболка з Бандерою, а в українських медіа роздули "страшилку" про якір на формі охоронця Дуди, що асоціюється з насильницьким переселенням українців після Другої світової війни. Для поляків же цей символ означає варшавське антифашистське повстання, і вони не вкладають в нього жодного іншого сенсу.

Тож народний порив братерства 2022-го має бути дороговказом і для України, і для Польщі. Попри тісні контакти, нам треба більше спілкуватися та знати один про одного. Об'єктивно, а не у варіації переказів та ще й за методичкою російських спецслужб.

Необхідно спілкуватися з суспільствами. Важливий діалог у найширшому сенсі. Варто шукати спільні точки дотику, а не акцентувати увагу на розбіжностях, які можуть викликати суперечки. Часто однієї неформальної бесіди буває достатньо, щоб прояснити ситуацію, яка могла б призвести до конфлікту.

Мова йде не про те, щоб відмовлятися від своїх принципів, а про необхідність спробувати зрозуміти одне одного та шукати можливості для діалогу. Найважливіше — не грати на руку Росії, адже їхня мета полягає в тому, щоб загострити існуючі конфлікти, налаштувати людей один проти одного і підтримувати радикальні елементи. Це те, чим вони займаються протягом багатьох століть. Доля як України, так і Польщі яскраво ілюструє цю істину.

Чесно кажучи, я не зовсім усвідомлюю причини заборони ексгумації. Адже, в кінцевому підсумку, це вияв гуманізму. Так само мені незрозумілі нарікання щодо назв наших вулиць. Проте не менш важливими є питання, які стосуються нашої спільної діяльності.

Діалог. На рівні професійних зв'язків. На рівні спільнот. Обмін блогами та інформацією на актуальні суспільні теми. Досвідом (принаймні, щодо протидії російській пропаганді). Врешті-решт, нам критично необхідна інформація польською мовою. Комунікація повинна виходити не лише від політиків чи істориків. Більш того – далеко не тільки від них. Хоча певні теми, безсумнівно, варто доручити історикам.

Минулого тижня у Львові відбувся форум Via Carpatia, який став своєрідною платформою для діалогу. Українці та поляки мають багато спільних тем для об'єднання. Яскравим прикладом є Станіслав Вінценз, етнічний поляк, який прославив українську Гуцульщину у своїх творах. Не менш важливим є Василь Мудрий, український діяч, який обіймав посаду віцеспікера польського Сейму у 30-х роках та активно сприяв розвитку міжкультурного діалогу. У Києві також сформувалися визначні особистості, такі як Ярослав Івашкевич та Доленга-Мостович, які залишили свій слід в історії. На форумі було запропоновано створити спільний підручник з культурних аспектів, оскільки наш європейський культурний вектор є спільним. Історики також наголосили, що численні невдачі Польщі були зумовлені ігноруванням українського фактору.

Немає альтернативи: ми повинні звільнитися від російського гніту спільно. І жодні гучні заголовки або ігнорування позитивного досвіду не зможуть цьому завадити.

Про авторку: Ярослава Наумова — журналістка та керівниця відділу комунікацій на телеканалі Еспресо.