"Велика трійка" в Тегерані-43 та Перший хрестовий похід: основні історичні події тижня.

У столиці Ірану Тегерані відбулася перша конференція лідерів держав Антигітлерівської коаліції: голови Раднаркому СРСР Йосифа Сталіна, президента США Франкліна Делано Рузвельта та прем'єр-міністра Великої Британії Вінстона Черчилля. Рішення, прийняті на цій зустрічі заклали основу для майбутніх угод, досягнутих на Кримській (лютий 1945 року) та Потсдамській (липень 1945 року) конференціях керівників трьох держав.

Про ці та інші важливі події тижня – читайте в хроніках "Телеграфу" від журналіста та історика Сергія Махуна.

У 1655 році, в королівському палаці "Тре крунур" у Стокгольмі, на світ з'явився первісток шведського монарха Карла X Густава – Карл. У той період Швеція була домінуючою силою на Балтійському морі. Серія конфліктів з Річчю Посполитою, Данією та Бранденбургом завершилася Олівським миром у травні 1660 року, що закріпив кордони між Швецією та Данією, які залишалися незмінними. Проте, вже 13 лютого 1660 року, під час війни, раптово помер король, і його чотирирічний син став новим правителем. Державні справи до 1672 року вели регентська рада, очолювана королевою-матір'ю Ґедвігою-Елеонорою та главою уряду Магнусом Делагарді. Після досягнення повноліття, Карл XI розпочав епоху жорсткої централізації та редукції, прагнучи повернути під контроль держави великі земельні наділи, що належали аристократії та дворянству.

Нова війна між Бранденбургом і Данією, яка розпочалася в 1675 році, почалася з ряду важких поразок як на морі, так і на суші. Проте кульмінаційною подією стала запекла битва, що відбулася поблизу міста Лунд 4 грудня 1676 року, де армія молодого шведського короля здобула беззаперечну перемогу. В результаті цього бою Швеція змогла відвоювати захоплену частину півдня (Сконе). Данські війська та їхні голландські союзники зазнали значних втрат, втративши всю піхоту і частину кавалерії.

Король продовжував здійснювати реформи в державі, проте зустрів опір з боку аристократії та вищого духовенства, які були проти встановлення абсолютної монархії. Карл XI спирався на підтримку містян і селян, впроваджуючи зміни в армії та флоті. Помер він 5 квітня 1697 року в Стокгольмі. Його наступником став 15-річний син Карл XII, якому батько залишив добре організовану, багатий спадок та підготовлену армію. Саме цей молодий полководець, вдалий на початковому етапі Північної війни (1700-1721) з широкою коаліцією держав, поступово довів Швецію до національної катастрофи, яка знищила її статус серед потужних країн Європи.

1936 - Голова уряду фашистської Італії Беніто Муссоліні на самому початку Громадянської війни в Іспанії (1936-1939) вперше озвучив лозунг "Вісь Берлін -- Рим" для визначення головних принципів співробітництва своєї держави з націонал-соціалістичною Німеччиною. Перший спільний акт на цьому напрямку відбувся 18 листопада 1936 року: Італія та Німеччина визнали легітимність режиму Франсіско Франко, який контролював лише половину території Іспанії.

25 жовтня цього року в столиці Німеччини Берліні відбулося підписання широкої військово-політичної угоди урядів цих двох тоталітарних держав. Німеччина в ранзі старшого союзника визнала захоплення Абіссінії (Ефіопії) Італією, а також окреслила спільну лінію поведінки Берліну та Риму в Лізі Націй і конкретно в Комітеті з невтручання в ситуацію в Іспанії, який було організовано у Женеві. Паралельно обговорювалися питання військової допомоги франкістам.

25 листопада нацистська Німеччина і імператорська Японія уклали в Берліні угоду, відому як Антикомінтернівський пакт, що спрямовувала їхню політику щодо Радянського Союзу. У секретному протоколі були детально описані конкретні дії, які планувалося вжити в цьому напрямку.

6 листопада 1937 року Італія приєдналася до Антикомінтернівського пакту. Однак, після підписання у Москві Пакту Молотова — Ріббентропа, фактична дія цього пакту між трьома державами була призупинена, що стало несподіванкою як для Токіо, так і для західних країн. Проте вже в грудні 1941 року, після нападу Японії на США, уряди трьох країн відновили виконання Антикомінтернівського пакту. У 1939 році до нього також приєдналися хортистська Угорщина, Іспанія та Маньчжоу-Го, а в 1941 році – Фінляндія, Румунія, Болгарія, а також маріонеткові утворення, такі як Словаччина, Хорватія та колабораціоністські уряди Данії, Таїланду і Китаю.

У 1504 році в містечку Медіна-дель-Кампо, після тривалої боротьби з водянкою, відійшла у вічність королева Кастилії Ізабелла Католичка. Вона була дочкою короля Хуана II і португальської інфанти Ізабелли. Ізабелла зійшла на трон у 1474 році після неочікуваної смерті свого зведеного брата Енріке IV. Це стало початком війни за спадок Кастилії, до якої втрутилися Франція та Португалія, що підтримали права доньки покійного короля - королеви Португалії. Раніше, у 1469 році, інфанта Ізабелла таємно вийшла заміж за спадкоємця престолу Арагону та короля Сицилії Фердинанда (Фернандо). Фердинанд став на підтримку Ізабелли, допомагаючи їй відстоювати свої права. Вони були троюрідними братами і сестрами, тому для отримання дозволу на престоли їм обом потрібно було окреме затвердження від римського папи. Війна за Кастильську спадщину завершилася не лише перемогою цього подружжя, але й формуванням династичного союзу між двома королівствами.

Саме завдяки цьому альянсу вдалося завершити Реконкісту, перемігши мусульманських завойовників на Піренейському півострові. 2 січня 1492 року емір Гранади Боабділь здався. Конфлікт між воїнами Хреста та Півмісяця тривав цілих 770 років!

3 серпня того ж року флотилія, очолювана Христофором Колумбом, за підтримки королеви, вирушила в важливу подорож на захід, щоб вдруге для європейців (після вікінгів близько 1000 року) відкрити Новий Світ, який у майбутньому стане відомим як Америка. У 1494 році папа римський Олександр VI видав буллу, що встановлювала сфери впливу між Іспанією та Португалією, окреслену лінією, що проходила через весь Атлантичний океан.

31 березня 1492 року королева Ізабелла та король Фердинанд підписали в палаці Альгамбра в Гранаді указ, який вимагав від усіх євреїв, які проживали в Іспанії, покинути країну протягом чотирьох місяців. Внаслідок цього жорстокого декрету близько третини з 300 тисяч євреїв, що мешкали в Іспанії, були вимушені виїхати. Ті, хто залишився, аби уникнути вигнання, прийняли християнство – як щиро, так і формально. Лише в 1969 році, під час правління диктатора Франсіско Франко, цей указ був офіційно скасований.

1095 - На десятий день церковного собору у французькому місті Клермон папа римський Урбан II виголосив промову, в якій закликав християн визволити Єрусалим і Святі місця. Ось що писали хроністи про головну думку первосвященника: "Нехай же припиниться Ваша ненависть, нехай змовкне ворожнеча, стихнуть війни і заснуть усілякі чвари і розбрати. Станьте на шлях Святого Гробу, вивергніть землю у цього нечестивого народу, скоріть її собі. Земля ця, як промовляє Письмо, тече медом і млеком. Єрусалим - це пуп землі... другий рай".

Реакція простолюдинів, лицарів і феодалів виявилася для Урбана II абсолютно несподіваною: "Це є воля Божа!" — саме ці слова стали символом майбутніх хрестових походів. Люди почали пришивати червоні хрести до свого одягу і готуватися до походу. Для Західної Європи хрестові походи стали вираженням накопиченого запалу, підсиленого демографічним вибухом, голодом, чумою та катастрофічною нестачею наділів. І, звичайно, для різноманітних авантюристів цей рух став справжнім раєм на землі.

Походження лицарів, що стало наслідком катастрофічної експедиції майже беззбройних бідняків, завершилося 15 липня 1099 року взяттям і пограбуванням Єрусалиму...

1943 рік - Конференція керівників СРСР, США та Великої Британії проводилася в умовах суворої секретності і тривала до 1 грудня того ж року. Під час зустрічі обговорювалися питання щодо координації подальших дій військової коаліції проти нацистської Німеччини, імператорської Японії та їхніх партнерів.

Головне питання: відкриття другого фронту. Сторони домовилися про початок десантної операції західних союзників у травні 1944 року, орієнтовно у північній Франції; фактично висадка військ у Нормандії, яка отримала кодову назву "День Д", відбулася 6 червня 1944 року. План висадки союзників на Балканах, на якому наполягав Черчилль, було відкинуто.

Після завершення перемовин їх учасники "прийшли до повної угоди відносно масштабів і строків майбутніх операцій зі сходу, заходу та півдня". Серед питань війни і миру: надання Ірану, окупованому радянськими та британськими військами, незалежності; затвердження початку війни СРСР з Японією після перемоги над Німеччиною; вирішення в майбутньому "польського питання" - претензії польського уряду в еміграції на землі Західної Білорусі та Західної України відкидалися і задовольнялися коштом Німеччини, а саме Сілезії та Померанії; кордон Польщі на заході встановлювався по лінії річок Одер (Одра) і Нейсе. Більшість українських земель (крім Холмщини, Перемишля, Бойківщини та Лемківщини) повинні були залишатися у складі УРСР. На конференції також обговорювалися контури післявоєнного устрою світу, а також питання забезпечення безпеки у світі після завершення Другої світової війни.

У 1830 році у Варшаві стартувало національно-визвольне Листопадове повстання (1830–1831), яке поляки організували проти російського імперського режиму. Цей рух, що виник у колишній столиці Речі Посполитої, швидко поширився не лише на території, заселені етнічними поляками (Королівство Польське, що входило до складу династії Романових), але й, починаючи з березня наступного року, охопив литовські землі, частину правобережної України та західну Білорусь.

Польські патріоти 29 листопада 1830 року здійснили невдалу спробу вбити у палаці Бельведер намісника, великого князя Костянтина Павловича, захопили військові арсенали, деякі національні частини перейшли на бік революціонерів. Уже за тиждень повстанці опанували всю територію Царства Польського; бойові дії перемістилися на українські та білоруські землі. Повстанці (польські офіцери, ліберально налаштовані шляхтичі та студенти) передали владу Адміністративній Раді, більшість членів якої були настроєні угодовські та намагалися вести переговори з імператором Миколою I на засадах збереження автономії польських земель. Більш радикальні патріоти на чолі з Йоахимом Лелевелем вимагали виборювати абсолютну незалежність Речі Посполитої - Республіки двох народів. А саме польського і литовського, про українців і білорусів мова не йшла.

25 січня 1831 року сейм Польщі під тиском радикалів проголосив детронізацію Миколи I як володаря Польщі. Після дев'яти місяців кровопролитних битв повстання було придушене російськими і прусськими військами. 8 вересня (27 серпня) 1831 року після артилерійського обстрілу і штурму Варшава капітулювала, а залишки повстанської армії перетнули кордони Австрійської імперії і Прусського королівства, де були інтерновані. Розпочалися жорстокі репресії російської влади проти повстанців, запроваджено воєнний стан, розпущено сейм і польські військові частини, закрито Варшавський університет. До держав Західної Європи на еміграцію виїхали сотні тисяч людей.

1874 - У Бленгеймському палаці, родовому маєтку нащадків знаменитого полководця, герцога Мальборо (Джона Черчилля) народився Вінстон Леонард Спенсер Черчилль. Видатний державний діяч, військовий офіцер, блискучий журналіст, письменник (лауреат Нобелівської премії з літератури в 1953 році) і художник став чи не найпомітнішою постаттю багатовікової історії Британської імперії, а потім і Великої Британії.

Вінстон Черчилль особисто брав участь у кількох військових конфліктах, серед яких були кампанії в Судані, війна з бурами в Південній Африці та Перша світова війна. Протягом 60 років, з 1900 по 1964 рік, з перервою на два роки, він служив членом Палати громад. Спочатку він представляв ліберальну партію, а згодом став лідером консерваторів, очолюючи цю партію протягом 15 років. Черчилль обіймав посаду прем’єр-міністра в найтяжчий час для Великої Британії та світу під час Другої світової війни, з 10 травня 1940 року до 26 липня 1945 року. Після перемоги консерваторів на парламентських виборах він знову став прем’єр-міністром з 26 жовтня 1951 року до 5 квітня 1955 року. Він також брав участь у важливих зустрічах лідерів США, Великої Британії та СРСР під час конференцій у Тегерані (листопад-грудень 1943 року), Ялті (лютий 1945 року) та Потсдамі (липень 1945 року). Черчилль помер 24 січня 1965 року у віці 90 років.

Боріс Джонсон, колишній прем'єр-міністр Великої Британії, у своїй книзі "Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію" зазначає: "Видатність Черчилля є яскравим запереченням марксистських теорій, які стверджують, що історія формується безособовими економічними силами. Суть фактора Черчилля полягає в тому, що індивідуум здатен змінити хід історії. Протягом своїх семи десятиліть активної політичної діяльності він залишив безліч прикладів, коли його особистий вплив істотно змінював події та світ в цілому, навіть більше, ніж це зазвичай вважається" (Харків, видавництво "Віват", переклад Юрія Гірича, 2022).

Це і є слід в історії, який залишила непересічна, без перебільшення геніальна людина...