Памʼяті Ярослава Рущишина
Перше враження від тих, хто брав участь у стихійних протестах після спроби українського парламенту позбавити антикорупційні органи незалежності, - це молодість більшості учасників. Дійсно, на вулицях можна побачити людей, які ще були дітьми під час останнього Майдану і, можливо, навіть не бачили того знаменитого серіалу, який став ключовим політичним інструментом Володимира Зеленського, зазначає Віталій Портников у статті для видання "Збруч".
Звичайно, можна сказати, що цим людям ми проклали дорогу - своєю участю у попередніх Майданах, змінами в освітній системі, яка переконувала молодих, що захищати свої права - це норма, що українці, які протестували, завжди перемагали владу, хоч і дорогою ціною. І виросла не безтурботна генерація, а люди, які вірять у силу своїх прав і своїх думок.
Але хто проклав дорогу учасникам Революції на граніті? Людям, які виросли в зовсім іншому суспільстві, де повстань давно вже не було, а старші завжди радили молодим не висовуватися. Звичайно, можна сказати, що це вже було не таке покірне покоління, як попереднє - те, що провело дитинство в останній фазі сталінізму з його боротьбою проти націоналізмів, антисемітизмом і українофобією. Але, з іншого боку, я дуже добре пам'ятаю свої враження від київського студентського голодування - бо мимоволі порівнював його з політичними процесами в Москві, в Росії.
Коли я працював журналістом, мені довелося відвідати практично всі мітинги, збори та зустрічі в Москві. В основному у цих подіях активну роль виконували шістдесятники - люди у віці 30-40 років. Молодь мого віку була відсутня, а молодих політиків майже не зустрічалося. Фігури на кшталт Бориса Нємцова виглядали досить незвично. Про якісь реальні студентські рухи навіть не було й мови, якщо вони не мали зв'язку з офіційними ініціативами або перебудовою.
Хоча серед молоді все ж траплялися винятки з пасивності. Наприклад, ми заснували Український молодіжний клуб у ті часи, і його ключовими ініціаторами стали студенти з Львова, які навчалися на механіко-математичному факультеті Московського університету. Коли ми зустрічаємося у Львові з колегами з цього клубу, які вже стали професорами в місцевих університетах, завжди є про що поговорити. Це була справжня форма громадянської активності, яка виходила саме від українських студентів. Подібні прояви можна було спостерігати і в інших національних діаспорах у Москві. Проте сама Москва була представлена лише неформальними рухами, які стосувалися культури та естетики, але не політики. Молоді росіяни прагнули відрізнятися, слухати іншу музику та одягатися по-іншому, ніж їхні батьки, але це не призвело до зміни в їхньому розумінні політичної відповідальності. Як наслідок, в Росії так і не сталося нічого схожого на Революцію на граніті.
Українська молодь завжди була у центрі політичних трансформацій. Яскравим прикладом цього є події на Майдані у 2013-2014 роках, які розпочалися зі студентських акцій протесту. Вони швидко переросли у масштабний національний рух після жорстокого розгону студентів силовиками. Я добре пам’ятаю тих молодих людей, які приходили на Майдан у Києві та Львові, багато з них подорожували з Львова до столиці. Їм було стільки ж років, скільки сьогодні тим, хто збирається біля Театру імені Франка або на інших площах та вулицях України. Ці молоді люди також вірять у справедливість і своє право на протест, так само, як і ті, кому зараз тридцять чи тридцять п’ять. І так само вірили у своє право на протест ті, хто 35 років тому виходив на площу Жовтневої революції — люди, яким тепер майже шістдесят. Мої однолітки.
Звісно, мені хотілося б, щоб моїми однолітками були не ті, кому за шістдесят, а молодші — ті, кому двадцять, хто зараз формується. Мені цікаво, чи прийдуть їхні діти та онуки. Можливо, вже не буде потреби виходити на вулиці. Не буде необхідності боротися за справедливість біля чергової адміністрації президента чи парламенту.
Проте, ми всі добре усвідомлюємо, що в небайдужих людей завжди є щось, що варто захищати - головне, щоб була готовність до дій. І радіючи тому, що молодь знову готова боротися за гідне майбутнє країни, не слід забувати, що це не якась унікальна епоха молодості, адже протестні настрої завжди існували. Це невмируща українська чутливість до несправедливості. Її не вдалося придушити жодній владі - ані царям, ані генсекам, ані нашій власній некомпетентній владі. І Путін не зможе це зробити, оскільки йому досі не зрозуміло, з чим він насправді має справу.
#Суспільство #Антисемітизм #Журналіст #Росія #Жовтнева революція #Українці #Львів #Москва #Володимир Зеленський #Ярослав Мудрий #Володимир Путін #Студент #Українська мова #Збруч #Мітинг #Антиукраїнські настрої #Верховна Рада #Віталій Портников #Шістдесятники. #Євромайдан #Вищий навчальний заклад #Політична демонстрація #Беркут (спецпідрозділ міліції) #Московський державний університет імені М. В. Ломоносова #Київ #Сталінізм #Революція на граніті #Борис Нємцов #Силовий розгін Євромайдану в Києві
