Волонтери з Швайга: коротка оповідь про значну німецьку підтримку.

Якби не два українських стяги, що майорять на території одного з будинків у маленькому німецькому містечку Швайг, навряд чи я б мав можливість спочатку познайомитися з родиною українських біженців, а згодом і з господарем цього дому. Мені спало на думку, що важливо показувати свою позицію та переконання в навколишньому світі. У дев'ятитисячному Швайгу, розташованому неподалік Нюрнберга, наразі перебуває близько 130 українців, яким Німеччина надала тимчасовий прихисток. Проте, візуально визначити їх місця проживання вкрай складно.

Сам господар будинку Міхаель Косовер сказав, що повісив прапори, аби означити таку світову проблему, як російсько-українська війна, та свою солідарність із Україною. Невиправдана мотивація Росії напасти на мирну незалежну сусідню країну його обурює: агресора ніхто не провокував і ніхто йому не загрожував. Звісно, йдеться про широкомасштабне російське вторгнення. Бо Путін напав на Україну ще 2014 року, анексувавши півострів Крим і захопивши на сході частину Донецької та Луганської областей.

Вже через тиждень після 24 лютого 2022 року, дати, що залишила свій слід в сучасній європейській та світовій історії, в просторому двоповерховому будинку Міхаеля оселилася перша родина з України, яка мала дітей. У той час до Європи з країни, охопленої війною, ринув мільйонний потік біженців — переважно жінок з дітьми та літніх людей. Пан Міхаель навіть не замислювався про те, як довго триватиме конфлікт і скільки часу йому доведеться ділити свій дім з людьми, які стали чужими. Це питання не було для нього важливим.

Протягом майже трьох років війни Міхаель Косовер неодноразово надавав притулок, матеріальну та моральну підтримку шести українським родинам. У перші місяці він забезпечував українців, які опинилися під його опікою, безкоштовним житлом та харчуванням, що становило значні витрати, враховуючи вартість комунальних послуг. Згодом він допомагав біженцям у отриманні статусу притулку в німецьких державних установах, що давало їм можливість користуватися безкоштовним житлом та соціальною підтримкою.

Міхаель надавав допомогу людям, які проживали в його будинку, у пошуку роботи, після чого вони зазвичай переїжджали в інші райони. Деякі з них знаходили нові квартири поблизу німецьких шкіл чи дитячих садків. На їхнє місце заселялися нові мешканці. Наразі в Міхаеля проживає родина з Києва, і державні органи частково компенсують йому витрати на газ, електрику та інші витрати.

На сьогоднішній день Міхаелю Косоверу 68 років. Він є самозайнятою особою, володіє комп'ютерною компанією та працює в меншому обсязі. Його прізвище відразу привертає увагу, адже воно не зовсім відповідає німецьким традиціям. "Мій батько, - розповідає Міхаель, - походив з Польщі, він був євреєм з Лодзі". Чоловік активно займається волонтерською діяльністю вже тривалий час. Ще за життя його дружини, яка пішла з життя чотири роки тому, вони фінансово підтримували притулки для бездомних собак і котів.

З початком війни між Росією та Україною Міхаель став на допомогу багатьом українцям, допомагаючи їм оформити документи в місцевих органах влади та центрах зайнятості (аналогічних українським центрам зайнятості). Він сприяв отриманню необхідної соціальної підтримки, а також направлення на мовні та інтеграційні курси, без яких подальше працевлаштування було б неможливим. Німецька бюрократія забирає багато часу, а для німців це є найважливішим аспектом.

Міхаель є надзвичайно скромною особистістю, яка не має наміру вихвалятися своїми досягненнями. Інші українці розповіли мені, що він неодноразово жертвував свої кошти на підтримку ЗСУ. За проханням місцевого пастора Ханса Зеллера, який активно допомагає українським біженцям у Швайгу, він надавав кошти для термінових потреб, включаючи застави, щоб люди могли орендувати житло. Німецькі орендодавці зазвичай вимагають місячну плату як гарантійний депозит на випадок пошкодження майна. Якщо із квартирою все в порядку, то гроші повертають орендарям після їх виїзду. Це, до речі, також характерно для України.

Торік за істотну допомогу українцям у Баварії Міхаель Косовер був нагороджений орденом "Зірка слави та заслуг" Всеукраїнського об'єднання "Країна". Але про сам факт отримання відзнаки я довідалася знов-таки не від нього, а від знайомих співвітчизників...

Міхаель Косовер — не єдиний у Швайгу, хто може бути визнаний пасіонарієм. Серед них також пастор Ханс Зеллер і 85-річний колишній мер Швайга Фріц Кьорбер. Протягом багатьох років пан Фріц регулярно організовував автоколони з Нюрнберга, які постачали продовольство, ліжка та інші необхідні речі для лікарень і дитячих будинків у двомільйонному Харкові, розташованому всього за 35 кілометрів від російського кордону на сході України. Фріц Кьорбер проїхав цим шляхом 13 разів, збираючи кошти для фінансування операцій українців. Його допомога стала джерелом надії для багатьох.

Пасіонарії відрізняються особливою чуйністю та невтомною активністю. Адже можна мати небайдужість і просто сидіти на дивані, спостерігаючи за подіями світу через телевізор, співчуваючи людству. Однак пасіонарії виступають рушійною силою суспільства, задаючи йому певний напрямок розвитку. Іншими словами, вони підтверджують незламність своїх переконань через власні дії та приклади.

А ще Міхаель узяв собаку з України. Бо біженцями можуть бути не тільки люди, а й тварини. Коли люди тікали з-під російських снарядів, бомб і ракет, вони заледве могли взяти із собою кілька валіз. А якщо в одній руці дитина? А якщо дві-три? Звісно, часом із душевним болем і сльозами вони полишали домашніх улюбленців, що роками були як члени сім'ї.

"В Україні діють волонтери, яких називають hundehoffnung, що в перекладі означає 'собача надія', -- розповідає пан Міхаель. -- Вони рятують безпритульних собак і доставляють їх до Німеччини, де їх приймають німецькі родини-спонсори. Я вирішив взяти до себе милого рудого песика, без породи, і дав йому нове ім'я. Тепер моя нова дружня дворняжка на ім'я Озі чудово ладнає з моїм сірим королівським пуделем Вілсоном."

Я поцікавилася в пана Міхаеля його думкою щодо українців, адже за майже три роки в нього їх жило чимало. А спілкувався він із десятками, якщо не сотнями.

"Українці дуже схожі на європейців, особливо жителі великих міст, -- каже Міхаель. -- Вони патріотичні, люблять свою країну, затято ненавидять Росію, Путіна та росіян і за можливості донатять українській армії. Люблять відзначати свята, бережуть традиції. Я їм дуже співчуваю. Не зі своєї волі мільйони громадян України покинули власні домівки й поїхали на чужину. Вони дуже сумують за місцями, де раніше проживали, втраченим житлом, роботою, трудовими колективами, роз'єднаними сім'ями, загиблими родичами та знайомими, переживають за тих, хто залишився в Україні. Вони в постійному стресі навіть у безпечній Європі, де немає бомбардувань, завивання сирен, відсутності електрики, а отже, тепла, води та Інтернету. Й щодня телефонують додому, щоб перевірити, чи живі їхні близькі.

Ми багато дискутували з Міхаелем Косовером про війну та політичні події, в яких, безумовно, він має глибоке розуміння. Щодня він уважно слідкує за світовими новинами та розвитком подій на російсько-українському фронті через Інтернет. "Європа продовжить підтримувати Україну, – переконаний Міхаель. – Що стосується США, після інавгурації Дональда Трампа виникають певні сумніви. Проте Україна ніколи не capitulює!"

Так, Україна стікає кров'ю, втратила вже більш як 20% своєї території, промислові й енергетичні потужності (бо немає такої точки в Україні, куди б не досягали російські "шахеди" та ракети) й дуже-дуже багато військових і мирних жителів. Зокрема, на думку провідних західних і українських аналітиків та експертів, через нерішучість і боягузливість лідерів деяких демократичних країн.

На жаль, не всі політики в Європі розуміють, що сьогодні Україна бореться не лише за власну свободу, а й за безпеку всієї Європи перед обличчям жорстокого агресора, якого континент не знав вже вісімдесят років!

Міхаель Косовер м'яко заперечує мені: "Я вважаю, що європейські високопосадовці дуже добре розуміють небезпеку путінського режиму й те, що з падінням України агресія не припиниться -- він може піти війною на країни НАТО. Втім, усе ще сподіваються, що Україна зможе протистояти ворогу й знекровить Росію так, що їй буде не до планів нападу на Європу".

"Україна витримає! Україна здобуде перемогу!" -- пан Косовер підкреслював це неодноразово. Я ділилася інформацією про складну ситуацію на фронті: рашисти (цей термін, що позначає російський фашизм, активно використовується вже понад два роки) повільно, але впевнено просуваються вперед, захоплюючи нові українські території. За собою вони залишають "місячний" пейзаж з повністю зруйнованими містами та селами.

Він з великим завзяттям дискутував, наводячи історичні приклади з Другої світової, американо-в'єтнамської та радянсько-афганської війни, коли в кінцевому підсумку перемагали ті, хто став жертвами агресії, а справедливість брала верх.

І хоч некоректно, мабуть, порівнювати в'єтнамську війну з нинішньою супертехнологічною російсько-українською, оптимізм Міхаеля мимоволі передавався мені.

Ніхто не може точно передбачити, коли і яким чином завершиться поточний конфлікт в Європі. Також невідомо, чи знайде Україна своє місце у північноатлантичній та європейській системах безпеки. Проте пан Міхаель дивиться в майбутнє з оптимізмом і висловив свої побажання українцям, закликаючи їх до сили та енергії в процесі відновлення країни.