Вовки Да Вінчі, нащадок Моцарта та позитивна енергія. Яким чином місто Бурштин справляється з ракетними обстрілами і що вважається важливішим за теплоелектростанцію?

Герой розповіді Рея Бредбері "Гуркіт грому" (опублікованої в 1952 році) відправився в минуле та випадково вбив метелика, що призвело до суттєвих змін у його сучасному світі. Через те, що Бредбері у своїй фантастичній оповіді продемонстрував явище, яке математики називають "ефектом метелика", поблизу містечка Бурштин на Прикарпатті у 1962 році почали зводити найбільшу теплову електростанцію в західній Україні.

Якби не виникнення Бурштинської ТЕС, життя в цьому регіоні виглядало б зовсім інакше. Не з'явився б водосховище довжиною понад 7 кілометрів і шириною більше 2 кілометрів, яке займає русло річки Гнила Липа. Не існувало б нового району з кількома десятками багатоповерхових будинків, який мешканці називають "Новий Бурштин". Не було б тисяч робочих місць та енергетичних династій. А також, ймовірно, російські ракети та дрони не завдавали б ударів по цьому місту.

Ті, хто регулярно слідкує за новинами про повітряні удари через Telegram-канали, часто натрапляють на повідомлення: "Ракети змінили напрямок на захід. Бурштину готуйтесь!". З початку повномасштабного вторгнення ця локація на карті стала важливою метою для Росії, яка вже давно прагне "повернути Україну в кам'яний вік".

У літній період 2025 року голова Івано-Франківської обласної військової адміністрації Світлана Онищук висловила думку, що відновлення Бурштинської ТЕС є неможливим. Проте, представники компанії "ДТЕК Енерго", до складу якої входить ця станція, запевнили, що поняття "відновленню не підлягає" навіть не розглядається. Вони підкреслили, що відновлення всіх теплових електростанцій, які піддаються атакам з боку російських сил, є цілком здійсненним завданням, хоча для цього знадобляться не місяці, а, безумовно, роки.

Останні дві атаки на Бурштин наприкінці минулої осені та за тиждень перед Новим роком були одними з найпотужніших. Попри те, що ТЕС розташована за містом, у деяких будинках громади повибивало вікна.

Після кожного обстрілу в Бурштині, де мешкає близько 15 000 осіб, спостерігаються перебої в електропостачанні та водозабезпеченні. Проте, наразі вдалося уникнути комунальної катастрофи. Головний секретар громади Василь Андрієшин повідомив, що у разі серйозних проблем з опаленням, планується використання місцевих мобільних котелень.

"Українська правда" відвідала Бурштин, розташований на відстані понад тисячу кілометрів від зони бойових дій, де місцеві жителі не менш, ніж інші, усвідомлюють, що таке війна. Це знання виникає не лише через важливий енергетичний об'єкт, який перебуває під загрозою з боку російських сил, а також завдяки численним військовим, що з 2014 року захищають країну зі зброєю в руках. Крім того, тут є чимало волонтерів, які з самого початку конфлікту активно підтримують Збройні Сили України.

Чому місто Бурштин є набагато більш привабливим і різноманітним, ніж місцева теплоелектростанція? Яким чином тут вдалося зберегти історичну спадщину та виховати видатних воїнів, зокрема командира "Вовків Да Вінчі" Дмитра Коцюбайла? І які зв'язки існують між Бурштином, Мігелем де Сервантесом і родиною Моцарта? Дізнайтеся більше в нашому репортажі на УП.

В сонячний суботній день на каналі, через який ТЕС скидає теплу технічну воду у Бурштинське водосховище, зібралася група рибалок - від молодших школярів до людей похилого віку. Цей район славиться хорошим уловом: окуні, судаки, лящі та плотви ловляться тут дуже часто, тому рибалок завжди чимало.

"На сьогодні тут небагато людей. Зазвичай їх значно більше," - зазначає 42-річний Іван Зобків, волонтер, який вже десять років допомагає іншим.

Місток через канал веде на доглянутий пляж зі стаціонарними шезлонгами. Далі простягається море - так називають водосховище. На іншому його березі - пагорби Касової гори, яка входить до Галицького національного природного парку і має найбільшу висоту 334 метри.

Водосховище в Бурштині виникло в 1960-х роках. Після зведення теплоелектростанції річка Гнила Липа була затоплена, що призвело до затоплення долини, включаючи хутора та пасовища, які опинилися під водою на глибині до восьми метрів.

"У нас з дитинства було море і наш корабель (прогулянковий теплоход - УП). Називався "Галичанка". Батько в неділю брав мене, і ми плавали більше години по колу", - згадує Іван Зобків.

До сьогодні "Галичанка" не дожила. У теплу пору на воду виходять катамарани та сапборди. А ще - не так багато, як до повномасштабного вторгнення - байдарки і каное.

"В Бурштині раніше була серйозно розвинута спортивна гребля, - розповідає Іван. - Є вихідний канал, який ідеально підходить для тренування. Течія йде в одну сторону від ТЕС, а спортсмени гребуть на байдарках проти неї. Зараз греблею теж займаються".

До "нового" міста, що виникло з появою теплоелектростанції, від пляжу та водосховища веде алея через величезний парк. У цьому районі розташований спортивний комплекс із футбольним стадіоном, а також діючий басейн із 25-метровими доріжками. Крім того, тут знаходиться Палац культури, торець якого прикрашає мозаїка "Прометей", створена в 1974 році.

Міфічний титан, що приніс вогонь людству, міг би стати центральною фігурою для населеного пункту з девізом "Бурштин - місто позитивної енергії". Однак його оповідь творять не титани, а саме люди.

Ознайомтеся також: Зануритися в атмосферу Ужгорода. Яким життям живе місто, де відсутні ракетні обстріли та комендантська година.

У грудні 2024 року у сквері Небесної сотні, що височіє над місцевим морем, відкрили кований Меморіал полеглим героям з архангелом Михаїлом нагорі. Він вмістив фото з біографіями 71 захисника й захисниці. Станом на початок 2026 року загиблих представників Бурштинської громади вже понад 100.

"Це Назарій Бакай," - зазначає Іван Зобків, демонструючи фотографію. "Він старший сержант, йому 31 рік. У 2014 році він став добровольцем, приєднавшись до "Правого сектору", а потім перейшов до "Айдару". Коли розпочалася повномасштабна війна, він знову вирушив на фронт."

Леся Михайленко, 23 роки, служила в "Азові". Вона зникла безвісти, загинувши в бункері на території "Азовсталі" внаслідок авіаційного удару. Її тіло досі не ідентифіковане (УП).

Дмитро Коцюбайло, відомий як "Да Вінчі", мав 27 років. Він вирізнявся енергією та запалом, завжди прагнув до дії. Як кажуть, він був готовий вступити у бій.

Було важко уявити, згадують місцеві, щоб Да Вінчі, уродженець тутешнього села Задністрянське, зміг всидіти вдома, пов'язати своє життя із ТЕС, труби якої бачив все дитинство зі свого двору. Він пішов неповнолітнім на Майдан. Вирушив на Донбас добровольцем, коли йому не було ще 18-ти, приховав свій справжній вік.

Кум волонтера Івана Зобківа, молодший сержант Володимир Кізан теж був добровольцем з 2014-го року. Перед повномасштабкою працював далекобійником у Європі, а після 24 лютого сказав: "Я повертаюсь в Україну, йду воювати". Він загинув у серпні 2022 року на Донеччині.

"Краще зустріти ворога на сході, ніж пустити його сюди", - кажуть у Бурштині, підкреслюючи свою рішучість продовжувати боротьбу і не погоджуватися на капітуляцію. Це не просто громогласна сентенція. Тут, на родинному рівні, збереглася пам'ять про росіян та те, що вони приносять на окуповані території, з часів визвольних змагань, починаючи з революції 1917 року і до глухого підпілля 1950-х років.

"Моя бабуся з'явилася на світ у 1922 році. Вона була носієм штафет - записок повстанців, написаних таємним шифром - УП. Коли я був дитиною, мені було дуже цікаво дізнатися про УПА та наших місцевих героїв. Але тоді ми майже не знали, де їх могили", - ділиться спогадами Іван Зобків.

У дев'яності роки розпочався процес відновлення історичної пам'яті. Прихильники справи активно шукали та реставрували криївки. Вони також знаходили поховання воїнів ОУН-УПА та жертв сталінських переслідувань.

Попри отриману Україною незалежність, у цьому краї були люди, які не сумнівались: велика війна з Росією буде. В лісах Прикарпаття націоналісти з "Тризуба" та інших організацій проводили вишколи для молоді ще в ті роки, коли більшість вбачала в цьому щось щонайменше підозріле.

Після розпаду Радянського Союзу на території Франківщини започаткувався активний патріотичний рух, - зазначає Іван Зобків. - У Бурштині, зокрема, відновила свою діяльність "Молода Просвіта". Тому не дивно, що тут з'явилися такі молоді особистості, як Дмитро Коцюбайло.

Майдан 2014 року об'єднав місцевих патріотів, які вирішили діяти. Деякі з них вирушили до Києва, тоді як інші, після перших сутичок у столиці, заснували громадську організацію "Майдан. Бурштин". Вони активно включилися в волонтерську діяльність та почали надавати підтримку військовим.

Читайте також: "У нас сил більше, ніж у ворога ракет". Декілька історій енергетиків, які варто знати під час блекаутів

Коли ви мандруєте автомобільним маршрутом H09 через Бурштин, зверніть увагу на величезні труби теплової електростанції, що підносяться на 250 метрів у висоту. А також не забудьте поглянути на дзвіницю римо-католицького храму Пресвятої Трійці, розташовану на вулиці Бандери.

Зведений у середині 18 століття на основі старого дерев'яного храму, цей костел деякий час перебував під управлінням ордену тринітаріїв. Ці монахи, які розповсюдили свою діяльність по всій Європі, здобули популярність завдяки своїм зусиллям у викупі християн, які потрапили в полон до мусульман.

Одним із тих, кого тринітарії витягли на свободу, був автор "Дон Кіхота" Сервантес, який потрапив до рук турецьких піратів й опинився в алжирському полоні.

Православний священик з Бурштина, капелан Віталій Грицюк, усвідомив своє покликання ще в дитинстві, коли йому виповнилося близько шести років.

"Це сталося у 1989-1990 роках," - згадує він з посмішкою. "Бабуся завжди брала мене з собою до церкви, і мені це дуже подобалося. В 'Отче Наш' є момент, коли священик підносить руки до неба. Я тоді повторив його жест, але моя сестричка швидко опустила мої руки і сказала: 'Це лише для священника'. І тоді я вирішив: 'Я також стану священником'."

Бабуся священика Віталія мешкала у будинку в низині Гнилої Липи, але з появою Бурштинської теплоелектростанції її затопила велика вода.

"Хату забрали. Дали кімнату в школі, де народилась моя мама. Там досі є кабінет, де вони мешкали", - згадує капелан.

"Він зазначає, що шістдесяті роки стали епохою зростання злочинності. На будівництво залучали працівників з усіх куточків, серед яких були й численні колишні політв'язні з західних регіонів України, яким надали шанс оселитися в Бурштині. Проте, поряд з ними також перебувала значна кількість кримінальних елементів із різних областей Союзу."

"Можна стверджувати, що на початку будівництва ТЕС це місце нагадувало "бандитське місто". Проте паралельно розвивалася українська ідея, і злочинність поступово зникала. Ідея соборної, незалежної України не зникла, адже її передавали з покоління в покоління", - ділиться Віталій.

"Моя прабабуся була активною членкинею товариства "Просвіта". Вони мали можливість викупити броварню у пана, розібрати її на цеглу та збудувати читальню. Також вони створили позичальню, щоб допомагати своїм односельцям," - зазначає священник.

"Навіть комуністична влада не змогла все знищити. Все одно ці зв'язки залишались, у підпіллі. Так само передавали по-тихому один одному пісні, у тому числі повстанські. Співали їх на Різдво. Так воно і збереглось. Наприкінці 80-х тут був дуже потужний "Рух"", - каже отець Віталій.

Через кілька років, у 1995-му, в Задністрянському народився представник нового покоління патріотів Дмитро Коцюбайло. Як каже священник, "людина чину, людина духу, людина самопожертви":

"Ідея нації для нього була вища за власні цілі. Дмитро шанував своїх бійців, цінував їхнє життя. Він показав себе у бою, у дійсно правдивому служінні. В його ділах не було лукавства".

Ознайомтеся також: Сотня метрів трагедії та кав’ярень. Які зміни відбуваються у Франківську під час війни та як живе місто.

Масштабна Бурштинська теплоелектростанція, зведена в епоху Радянського Союзу, істотно вплинула на розвиток наступних десятиліть, проте не змогла затінити історію містечка.

Віталій Грицюк підкреслює, що Бурштин має понад чотириста років історії. Це місто славиться ремісниками, які створювали неповторні вироби з алебастру, адже його запаси знаходилися поруч. Тут також розташовувалася фортеця та величезний палац Яблоновських.

У Бурштині перепліталися різні культури — українська, польська та єврейська, що знаходили спільну мову. Місто славиться великою кількістю церков, храмів і каплиць. Бурштин відкритий для всіх, приймаючи людей такими, якими вони є. Це місце, де панує Боже благословення.

Серед розповідей, що не вписуються у звичний образ Бурштина, варто згадати слід, який залишив тут син великого композитора Моцарта, Франц Ксавер Вольфганг. На початку 19 століття він протягом декількох років навчав дітей місцевого представника австрійського імператора, а також встиг створити світський хор і організувати театральні постановки.

Одна з легенд Бурштина розповідає про підземні ходи, в яких місцеві жителі шукали притулок під час війн із турками в 17 столітті. Ця історія дивним чином переплітається з сучасними реаліями російсько-української війни. Сьогодні, під час інтенсивних ракетних та дронових атак, мешканці міста знову змушені шукати безпечне укриття в бомбосховищах.

"Люди найбільше виходять на вулиці після ракетних ударів по житловим зонам в Україні, як це сталося, наприклад, у Тернополі", - зазначає волонтер Іван Зобків.

"Знаєте, це як із ситуацією зі столяром, який розслабився, почав робити справу на автоматі, - додає отець Віталій. - І дуже часто в таких столярів потім пальців не вистачає.

На жаль, українці вже адаптувалися до умов війни. Виникає помилкове відчуття безпеки. Не всі поспішають до укриттів під час повітряних тривог, навіть у таких містах, як Краматорськ чи Київ. Ця байдужість може мати серйозні наслідки. Нам потрібно усвідомити одну важливу річ: важливо дбати про власну безпеку та про тих, хто поруч. Не слід плутати відвагу з необачністю.

Процес адаптації до війни має й інший, паралельний вплив, який бурштинові активісти переживають не менш інтенсивно, ніж волонтери в різних куточках країни.

"Іван Зобків висловлює жаль з приводу зменшення донатів та допомоги військовим. Він вважає, що це пов'язано з постійним потоком інформації про те, що війна ось-ось завершиться, і залишилося всього лише 10% до кінця."

Проте я маю можливість спілкуватися з хлопцями з різних підрозділів, що дозволяє мені отримувати більш глибоке уявлення про ситуацію на фронті, ніж у тих, хто лише спостерігає за подіями в мережі. Я усвідомлюю, що все ще далеко до завершення. Тому я не збираюся зупинятися.

Я завжди підкреслюю, що на передовій наші воїни потребують нашої допомоги. Якщо вони не відчують нашої підтримки, то для чого вони там? Ніхто інший не вирішить наші проблеми за нас.