Як маленьке містечко з фортецею опинилося під водами водосховища: тут колись проживали трипільці (фото, відео)

Студениця витримала набіги, облоги та розквітла у XVII столітті, але не пережила розбудову СРСР

Село Студениця, розташоване в Хмельницькій області, вже не можна знайти на сучасних картах — його затопили під час спорудження Новодністровської гідроелектростанції, так само як і більш відоме село Бакота. До затоплення у 1981 році Студениця була одним з давніх населених пунктів Подністров'я, а її територія слугувала укриттям для мешканців від набігів татар та інших ворогів.

Село Студениця розташовувалося на рівній ділянці землі, оточеній рікою та високими скелястими горами, які з трьох сторін слугували природними захисними стінами. Воно знаходилося між північною горою Горохова та східною горою Біла.

На території села та його околиць в радянські часи знайшли численні археологічні пам'ятки різних епох: від пізнього палеоліту та неоліту до ранніх слов'ян і середньовіччя. В урочищах Біла Гора й Горошкова Гора знайдено палеолітичні та неолітичні стоянки, а на схилі Білої Гори -- трипільське поселення. У 1954 році відкрито два поховання культури шнурової кераміки та предмети цього часу. На берегах Дністра розташовуються черняхівські поселення та поселення VI ст. до н.е., де раніше розкопано кургани з похованнями та знахідками.

Перше документально підтверджене згадування про село відноситься до 1388 року, коли його разом із сусідніми територіями передали Петру Немирі. У XV-XVI століттях Студениця зазнавала періодів занепаду після нападів, але щоразу відновлювалася.

У XVII столітті село досягло найбільшого розвитку і вважалось містечком. З початку того століття належало відомій родині -- Потоцьким. Тоді Студениця мала мурований замок у формі зірки з баштами на кутах, два міські входи -- Руську й Вірменську брами, центральний ринок, оточений кам'яними будинками типу, а також ратушу та щонайменше дві церкви. Населення було багатонаціональним: русини, греки, вірмени, волохи, євреї.

Історія Студениці неодноразово переривалася через війни. Наприклад, у 1633 році село витримало триденну облогу величезного турецького війська на чолі з Абази-пашою, внаслідок чого було спустошене, а близько п'яти тисяч його жителів потрапили в полон. У XIX столітті Студениця стала жвавим населеним пунктом, де функціонували млини, винокурня, школа, церква святого Миколая та єврейська молитовна споруда. До кінця століття чисельність населення перевищувала півтори тисячі осіб.

Однак у XX столітті село поступово зменшувало свою роль, і перед будівництвом Дністровського водосховища тут мешкало приблизно тисяча людей.

У подністровських горах біля села існували печери та монастирські оселища, серед них -- легендарні печери на горі Білій, де, за переказами, могли сховатися тисячі людей під час татарських набігів. Місцевий фольклор зберіг трагічну історію про Ганнусеньку, її кохання, зраду та боротьбу пов'язана з найвищою горою над Студеницею.

Ганнусенька була сиротою -- доброю, вродливою та працьовитою дівчиною, яку всі любили за її золоте серце й уміння творити красу власними руками. Коли вона покохала Василя, той відповів їй взаємністю, та побратися не могли, бо були дуже бідні. Хлопець подався до гайдамаків, а Ганна носила йому хліб. Прознали про це пан та управитель Студениці та й схопили пару. Ганнусю випустили, а Василя підкупили, щоб дізнатись де гайдамаки. Коли закохані зустрілись знову, Василь розповів Ганнусі, що вони будуть дуже багаті, бо пан грошей дасть. Не витримала дівчина зради, встромила йому ножа в груди, а сама зі скелі в річку Студеницю кинулась. Всім селом ховали дівчину, а тіло зрадника-Василя скинули в Дністер.

Раніше "Телеграф" повідомляв про маленьке містечко в Тернопільській області, де збереглися залишки давнього замку. Варто зазначити, що це містечко вже не існує протягом кількох десятиліть.