19 грудня 1920 року в Україні з'явився на світ Микола Руденко, який згодом став засновником Української Гельсінської Групи - інформаційні новини з Харкова.

19 грудня 1920 року народився Микола Руденко, письменник, засновник Української Гельсінської Групи, політв'язень радянських концтаборів.

Микола з'явився на світ у селищі Юр'ївка, яке тепер входить до складу Луганської області. У шість років його життя трагічно змінилося, коли його батько, Данило Руденко, загинув внаслідок нещасного випадку на шахті. Лише через рік хлопець пережив ще одну тяжку втрату: під час ігор з однолітками він випадково отримав удар камінцем в ліве око, що призвело до його тривалого осліплення.

Він з дитинства запам'ятав і перші розкуркулення, і колгоспи, куди довелося здати коня, корову і пару волів, і голод 33-го.

У 1939 році він почав навчання на філологічному факультеті Київського університету імені Тараса Шевченка. Але його освітній шлях тривав лише два місяці — війна наближалася, і всіх студентів-первокурсників призвали до армії. Незважаючи на свою сліпоту, він домігся мобілізації, потрапив до кавалерійського полку і навіть брав участь у військових парадах на Червоній площі перед Сталіним. У своїх спогадах він згодом зауважить: "Якби не пережив військову службу та окопне виховання, я б не повернувся з концтаборів, як не повернулися мої друзі Василь Стус чи Олекса Тихий". Після війни він повернувся з орденами Червоної зірки, Вітчизняної війни І ступеня та шістьма медалями.

З таким послужним списком та добіркою віршів "З походу" Руденко був прийнятий у 1946 році до Спілки письменників. Був секретарем парторганізації СПУ, однак входить у гострий конфлікт із тодішнім головою Спілки Олександром Корнійчуком, ставши на захист репресованої Зінаїди Тулуб та відмовившись підтримати кампанію винищення єврейської інтелігенції. З 1950 року Руденко добровільно іде з усяких посад.

Після ХХ з'їзду КПРС і розвінчання культу особи Сталіна у Руденка відбулося певне прозріння. Він починає заново аналізувати "Капітал" Маркса і доходить до висновку, що його концепція додаткової вартості є помилковою. Свої міркування на цю тему Руденко викладає у філософських працях "Економічні монологи" та "Енергія прогресу", а згодом у романі "Формула Сонця". Руденко також пише листа Хрущову, в якому критикує партійну систему, і виступає на відкритих зборах.

У 1974 році Миколу Руденка виключили з Комуністичної партії, а через рік - з Спілки письменників України. Щоб звести кінці з кінцями, йому довелося продати автомобіль і дачу, а також знайти роботу нічним охоронцем. Його пошуки справедливості привели до "Міжнародної амністії" та близьких зв'язків з російськими дисидентами, зокрема, з Андрієм Сахаровим.

18 квітня 1975 року він був вперше затриманий через свою правозахисну діяльність, проте під час слідства, присвяченого 30-річчю Перемоги, отримав амністію як ветеран війни. 65-річний Руденко дивом уникнув примусового лікування в психіатричній лікарні.

Проте шлях був уже прокладений. 9 листопада 1976 року у московській квартирі Сахарова Руденко організував прес-конференцію для журналістів з-за кордону, на якій оголосив про створення Української Гельсінкської Групи. До складу цієї організації увійшли також генерал Григоренко, Оксана Мешко, Олесь Бердник, Левко Лук'яненко, Олекса Тихий, Микола Матусевич, Мирослав Маринович та Ніна Строката.

23-24 грудня 1976 у Руденка був проведений обшук, під час якого "знайшли" підкинуті 39 доларів США. Вирок - 7 років таборів суворого режиму та 5 років заслання. Публіцистичні статті, художні твори, усні висловлювання Руденка кваліфікувалися як наклепницькі, з книгарень та бібліотек вилучили усі книги.

Звільнившись у грудні 1987 року, Руденки добиваються дозволу виїхати до Німеччини, а звідти - до США, де Микола Данилович працює на радіостанціях "Свобода" і "Голос Америки", очолює зарубіжне представництво УГГ, потім Української Гельсінкської Спілки. 1988 року Філадельфійський освітньо-науковий центр визнав Руденка "Українцем року" - за непохитну стійкість в обороні національних прав українського народу і його культури. (https://telegra.ph/file/db81fa6e2140a792d5dc2.png)

У вересні 1990 року Руденка реабілітували. Останні роки жив у Києві. Помер 1 квітня 2004 року. Похований на Байковому кладовищі.

Веб-ресурс: https://t.me/istoriya_ukrainy/10142