19 грудня 1920 року з'явився на світ Микола Руденко, який став засновником Української Гельсінської Групи - Новости Весь Харьков.

19 грудня 1920 року на світ з'явився Микола Руденко — літератор, один із засновників Української Гельсінської Групи, а також політичний в'язень радянських таборів.

Микола з'явився на світ у селищі Юр'ївка, яке сьогодні належить до Луганської області. У віці шести років його батько, Данило Руденко, трагічно загинув у шахті. Через рік хлопець зазнав ще одного важкого удару – під час ігор з однолітками камінь потрапив йому в ліве око, внаслідок чого він на тривалий час втратив зір.

Він ще з юності пам'ятає як розпочалися перші розкуркулення, а також колгоспи, до яких йому довелося віддати коня, корову і кілька волів, а також жахливий голод 1933 року.

У 1939 році він розпочав навчання на філологічному факультеті Київського університету імені Тараса Шевченка. Проте, його навчання тривало всього два місяці, оскільки війна вже наближалася, і всіх студентів першого курсу мобілізували. Незважаючи на виявлену сліпоту, він зміг добитися призову, потрапивши до кавалерійського полку, де навіть брав участь у військових парадах на Червоній площі перед Сталіним. "Якби не пройшов через військову службу та окопну школу, я не повернувся б із концтаборів, як це сталося з моїми товаришами Василем Стусом та Олексою Тихим", — згадає він пізніше у своїх спогадах. Після війни він повернувся додому, нагороджений орденами Червоної зірки та Вітчизняної війни І ступеня, а також шістьма медалями.

З таким вражаючим досвідом та збіркою віршів "З походу" Руденко був прийнятий до Спілки письменників у 1946 році. Він обіймав посаду секретаря парторганізації СПУ, але незабаром потрапив у гострий конфлікт з тодішнім головою Спілки Олександром Корнійчуком. Руденко виступив на захист репресованої Зінаїди Тулуб і відмовився підтримувати кампанію проти єврейської інтелігенції. З 1950 року він добровільно залишає всі свої посади.

Після ХХ з'їзду КПРС та розвінчання культу особи Сталіна до Руденка приходить нове розуміння. Він починає глибше аналізувати "Капітал" Маркса і доходить висновку, що теорія додаткової вартості має суттєві недоліки. Свої ідеї з цього питання він викладає в філософських творах "Економічні монологи" і "Енергія прогресу", а згодом розвиває їх у романі "Формула Сонця". Руденко також пише листа Хрущову, в якому критикує існуючу партійну систему, та виступає на відкритих зборах, висловлюючи свої думки.

У 1974 році Руденка виключають з КПРС, через рік - з СПУ. Щоб прожити, він змушений продати машину, дачу і влаштуватися нічним сторожем. Пошуки справедливості привели Миколу Руденка до "Міжнародної амністії" та тісних контактів з російськими дисидентами, в першу чергу - з Андрієм Сахаровим.

18 квітня 1975 року його арештовують вперше - за правову діяльність, але ще під час слідства у зв'язку з 30-літтям Перемоги його амністували як учасника війни. 55-літній Руденко дивом врятувався від запроторення в "психіатричку".

Однак шлях уже був визначений. 9 листопада 1976 року в московській квартирі Сахарова Руденко організував прес-конференцію для зарубіжних журналістів, на якій оголосив про заснування Української Гельсінкської Групи. До її складу також увійшли генерал Григоренко, Оксана Мешко, Олесь Бердник, Левко Лук'яненко, Олекса Тихий, Микола Матусевич, Мирослав Маринович та Ніна Строката.

23-24 грудня 1976 року в Руденка відбувся обшук, під час якого були "виявлені" 39 доларів США, які, як виявилось, були підкинуті. Суд виніс вирок у вигляді 7 років ув'язнення в таборах суворого режиму та 5 років заслання. Публікації, художні твори та усні висловлювання Руденка були визнані наклепницькими, а всі книги були вилучені з книгарень і бібліотек.

Після звільнення в грудні 1987 року Руденки отримують дозвіл виїхати до Німеччини, а згодом вирушають до США. У Сполучених Штатах Микола Данилович працює на радіостанціях "Свобода" та "Голос Америки", а також очолює закордонне представництво УГГ, а пізніше — Української Гельсінкської Спілки. У 1988 році Філадельфійський освітньо-науковий центр удостоїв Руденка титулу "Українець року" за його незламну відданість захисту національних прав українського народу та його культурних цінностей.

У вересні 1990 року Руденка було реабілітовано. В останні роки свого життя він мешкав у Києві. Відбувся його відхід з життя 1 квітня 2004 року. Його поховали на Байковому кладовищі.

Веб-ресурс: https://t.me/istoriya_ukrainy/12028