5 книг з автобіографічними розповідями - рецензія від Ігоря Бондаря-Терещенка

Якуб Мікановський. Прощавай, Східна Європо: особиста історія розділених земель - К.: Локальна історія, 2025

Автор уже на початку свого твору висвітлює причини розпаду імперій. "Одного вечора, в 1908 чи 1909 році, Єжи Стемповський разом із батьком прогулювався вулицями Бердичева, коли їх зупинив голос, що лунав у темряві, - згадує він. - Це був монотонний, майже молитвений тон. Для тих часів це не було чимось незвичним, адже більшість населення міста складали хасиди. Але те, що почули Стемповські, не було псалмами – це було читання з першого тому "Капіталу" Карла Маркса". Після того, як вищі верстви суспільства "втратили дім", подібно до київського класика, не поспішайте прощатися ані з цими персонажами, ані з Східною Європою, поки не ознайомитеся з цією книжкою, як зауважує Сергій Плохій, рекламуючи дослідження Якуба Мікановського "Прощавай, Східна Європо": "Ця робота, виконана на високому рівні та написана з блиском, є водночас особистою історією та данню пам'яті місцю, яке вже не знайдеш на сучасній карті. Це спроба повернутися до джерел досвідів, культур і ідей, що й досі формують політичні та ідеологічні протистояння нашого часу". Також це епічна та документально-літературна сагa про різноманітність регіону, котрий втратив популярність після падіння Радянського Союзу. У нашому випадку автор проводить читача через століття – від Балтійського до Чорного моря, описуючи християнізацію язичників, середньовічні королівства, розквіт Речі Посполитої, панування Османської імперії та бурхливі зміни, пов’язані з комунізмом. Перед нами відкривається минуле світу, де переплітаються шляхи країн і народів: тут мирно співіснують католицькі та православні святині, мечеті й синагоги, а також відбуваються війни та повстання, імперії зникають, а нації народжуються. Завдяки родинним легендам та архівним матеріалам автор передає голоси поколінь – християн, мусульман, євреїв та ромів, які жили, любили та страждали в цьому неспокійному регіоні. "Під час написання цієї книги, - згадує автор, - я прагнув показати, що Східна Європа – це не просто зменшена версія Західної Європи, а самобутній регіон з власними культурними цінностями, які варто зберігати та плекасти. Найголовнішими з них є дві: любов до різноманіття та стійкість. Україна втілює обидві". Незабаром після повторного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року білоруський есеїст Ігор Бабков зазначив, що захист України свого суверенітету – це "війна за різноманіття".

Автор цієї книги, розмірковуючи про дитячий льодяник, який виявився в піску, насправді є володарем "Оскара" за "Мовчання ягнят" і "Батька", а також чотирьох премій BAFTA, двох премій "Еммі" і Премії Лоуренса Олів'є. Ніхто б не здогадався, що колись він був звичайним хлопчиком, якого дорослі та однолітки вважали невдахою без майбутнього. З мемуарів Ентоні Гопкінса "Ми впоралися, малий" ми дізнаємося, як усе змінилося в одну суботу, коли цей самий "малий" побачив екранізацію "Гамлета". "Я відчував тривогу і розгубленість, як і більшість дітей, - згадує автор. - Це частина процесу дорослішання: бути надто юним, щоб зрозуміти сенс життя. Це дивне відчуття безнадійності і нездатності впоратися з життям залишалося зі мною на багато років. Я дивуюсь... чи, можливо, правильно буде сказати, що я збентежений? Так, спантеличений, що я досі тут. Без пояснень. Без жалю. Невитравний слід, що залишився в моїй душі, - це постійне відчуття, що я "не в своїй тарілці". У своїй книзі сер Ентоні Гопкінс відверто розповідає про різні етапи своєї кар'єри, відкриваючи невідомі подробиці своїх найзнаковіших ролей. Чиє виконання стало для нього натхненням під час підготовки до моторошної ролі Ганнібала Лектера? Як вплинули на його акторську кар'єру батьківський стоїцизм та мудрість діда? І як валлійцю вдалося перевтілитися в американського президента Ніксона? Він також відкрито говорить про найтемніші моменти свого життя: боротьбу з алкоголізмом, невдалі шлюби та зіпсовані стосунки з єдиною дитиною. В цілому, ця книга є щирою і пристрасною сповіддю складної культової особистості, яка протягом шістдесяти років надихає глядачів своїми видатними виступами. "Ми можемо певний час вважати себе важливими, - зізнається автор. - Червоні доріжки, бездумне пияцтво, зарозумілість від успіху. Але якщо прожити достатньо довго, зрозумієш суть: ми приходимо, вітаємося, трохи затримуємося - і кажемо: "До побачення, малий".

Розділ поезії у цій "меморіальній" книжці має назву "Я руйную ваш цвілий спокій", яка, по суті, придатна до всієї творчості цього автора. Він тримав у себе гвинтівку, яку, бувало, зранку виставляв у вікно, ловлячи у приціл випадкових перехожих. Згадуючи фразу "і бий його вірною нулівкою" одного із сучасників автора, варто додати, що прозу Охрімовича можна так само "виставити" в один ряд з писаннями таких його іменитих сучасників, як Євген Пашковський чи Олесь Ульяненко. Ну і, можливо, навіть з Подерв'янським. "У двері постукали. Продихавши вікно, краєзнавець побачив колишнього вчителя музики Миколу Івановича. У лівій руці старого була пляшка, у правій - мотузка од санчат. На санчатах - мішок із поцупленим у котельні вугіллям. "Да, є Бог на світі", - подумав краєзнавець. Вони пили та їли. Краєзнавець зняв черевики, совав брудні ноги до грубки й кайфував. Він слинив олівець і намагався струганути віршик. Він пускав слину, шкірив зуби і казав щось про нірвану моменту. З нього вилазили знання, наче кишки. Він виглядав конченим, але щасливим. Він цитував Заратустру, Біблію та пророка Магомета. Із закоцюрблого, готового до смерті інтелігента він перетворився на ситого ідіота. Він кричав: "Ми маємо допомогти усім бідним, ми мусимо, б...дь, роздати наші міліони, на х...". Загалом "Тримайте порох сухим!" - книжка пам'яті про Андрія Охрімовича (1957-2022) - поета, публіциста, журналіста, одного з найяскравіших представників літературного покоління 1990-х рр. і творців української культурної пам'яті. Його голос упізнавали з телепроєктів "Машина часу" та "Далі буде", його слово було дією, а життя - прикладом свободи. Видання складається з трьох частин. У розділі "Спогади" - тексти друзів і колег, які відтворюють цілісну, суперечливу, живу постать Охрімовича. У розділі "Краєзнавець" уперше опублікована його проза. У розділі "Я руйную ваш цвілий спокій", як уже було сказано, представлена поезія. Ця книжка - не лише вшанування пам'яті, а й спроба зафіксувати дух епохи та повернути голос, який досі звучить актуально.

Головний герой твору розмірковує про своє семирічне "я" та всі ті події, які оточували його в дитинстві: інколи добрі, інколи люті, а часом жахливі та моторошні. Опинившись на вулиці, де пройшли його молоді роки, він також згадує про незвичайну сусідку Летті Гемсток, яка обіцяла бути його захисницею в будь-якій ситуації. Сидячи на березі ставка, який Летті вперто називала океаном, герой пригадує те, що намагався забути. "- Пані Гемсток? - запитав я. Вона повернула голову вбік і уважно розглянула мене: - Так, я тебе знаю, молодий чоловіче... Я вже не молодий. Це точно. - Я знаю тебе, але з таким віком, як у мене, важко не сплутати речі. А ти хто? - Мені, здається, було сім, чи, може, вісім, коли я востаннє був тут. Вона усміхнулася: - Отже, ти друг Летті? Жив на початку вулиці, так?" Таким чином, перед нами розгортається захоплююча історія Ніла Ґеймана "Океан у кінці вулиці", яка поєднує в собі добро і зло, страх і жах. Ця казка для дорослих запрошує читача в подорож лабіринтами пам'яті, зокрема, розкриваючи таємниці, що виникли після того трагічного дня народження. "Я намагався згадати, чи падали ми колись у воду, - міркує герой. - Чи штовхав я її у ставок, ту незвичайну дівчинку з ферми на кінці вулиці? Я уявляю її у воді. Можливо, вона теж штовхнула мене туди. Куди ж вона поділася? В Америку? Ні, в Австралію. Правильно. Далеко-далеко. Але це вже не море. Це був океан. Океан Летті Гемсток. Як тільки я це згадав, я зрозумів усе".

Історія, викладена в цій книзі, базується на реальних подіях з життя видатної жінки - Елізабет Сміт Фридман, першої американської дешифрувальниці, яка відіграла ключову роль у розкритті мережі нацистських шпигунів і контрабандистів. У романі Кей Ді Олден "Дешифрувальниця: жінка, яка змінила хід подій" Елізабет отримує можливість працювати на ексцентричного мільярдера, де вона опановує майстерність дешифрування. Ці знання відкривають перед нею нові горизонти, і вона потрапляє в небезпечні пригоди разом із несподіваним партнером - Робертом Фельдманом. У той час, як країна переживає тяжкі часи та переходить від однієї війни до іншої, наша героїня стає на чолі новоствореного урядового відділу криптоаналізу. Їй потрібно розкрити секрети іноземних урядів і зупинити ворожих шпигунів, поки ще не стало пізно. Проте з часом перед нею постають дедалі складніші перешкоди - вона змушена вибирати між родинними зв'язками та обов'язком перед батьківщиною. Хоча вона володіє гострим розумом і незламною волею, в патріархальному суспільстві їй доводиться боротися з традиційними нормами та упередженнями. "- Ми усвідомлюємо, що це чутливе питання, але відомо, що ваш чоловік провів три місяці в шпиталі Волтера Ріда через його стан, - сказав Трейс. У неї всередині закипіла лють, немов кислота, що роз'їдала з'їдений тост. - Через виснаження? Перенавантаження? Героїзм? Ви натякаєте на це, містере Томпсоне? - Місіс Фельдман, немає причин так переживати. - Я не переживаю, - розлютилася вона, глянувши на нього. Він спробував пояснити далі. - Вашого чоловіка звільнили зі Служби радіорозвідки Армії США, оскільки... - Він повністю поновлений у званні, ви це знаєте. - Він розпочинав і завершував лікування принаймні тричі. - Він шукала допомоги, отримала її і цілком одужав. - Місіс Фельдман, - втрутився Соммерс, - існують побоювання, що через психічні розлади він може становити загрозу безпеці". Тепер хоробра жінка повинна довести всьому світу, що її чоловік, який створив Агентство національної безпеки, не є шпигуном, зрадником чи психічно хворим.