28 жовтня Україна відзначає день вигнання нацистських військ, хоча конфлікт тривав до листопада. Внаслідок війни загинуло близько 8 мільйонів людей.
28 жовтня Україна святкує 82-гу річницю вигнання нацистських загарбників. У 1944 році наступ Червоної армії завершувався на західних кордонах сучасної України. Проте, випробування для нашого народу на цьому не закінчилися. Бої продовжувалися й у листопаді, мільйони українців загинули під час Другої світової війни, а повернення радянської влади не тільки затримало, але й ускладнило шлях до здобуття незалежності.
Сьогодні УНН розкриває деталі вигнання нацистських військ, пояснює, чому вчені мають різні думки щодо дати 28 жовтня, а також яку величезну ціну заплатила Україна за свою свободу.
Пам'ятну дату було встановлено указом президента Віктора Ющенка у 2009 році під назвою "День визволення України від фашистських загарбників". Проте Український інститут національної пам'яті (УІНП) пропонує використовувати іншу формулювання — "вигнання нацистських окупантів з України". Це пояснюється тим, що така формулювання точніше відображає історичні події, оскільки падіння нацистської адміністрації не призвело до здобуття політичної свободи для українського народу.
Як нацистські сили витіснили з України.
Друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939 року, коли Німеччина здійснила напад на Польщу. Деякі українські території вже тоді стали ареною бойових дій. У червні 1941 року нацистська Німеччина атакувала Радянський Союз. Протягом наступного року німецькі війська, разом зі своїми союзниками, окупували всю територію сучасної України. Окупаційний режим супроводжувався масовими розстрілами, примусовою працею, грабежами та знищенням цілих сіл і міст.
Перші спроби Червоної армії здійснити контрнаступ виявилися невдалими. Після поразок радянських військ під Харковом і в Криму в 1942 році ситуація залишалася вкрай складною. Проте в 1943 році відбувся вирішальний перелом. Після успіху в Сталінградській і Курській битвах радянські сили розгорнули масштабну наступальну операцію. 23 серпня 1943 року нацистські війська були остаточно вибиті з Харкова, восени розпочалася битва за Дніпро, а 6 листопада Червона армія увійшла до Києва.
У 1944 році бойові дії перемістилися на Правобережжя, південь і захід України. Дніпровсько-Карпатська наступальна операція відкрила шлях до західних областей, 10 квітня нацистів вигнали з Одеси, у травні завершилися бої за Крим. 27 липня радянські війська увійшли до Львова. Восени наступ тривав на Закарпатті: 27 жовтня вони зайняли Ужгород, наступного дня підійшли до Чопа.
У розгромі нацистської Німеччини брали участь мільйони українців. Вони служили у Червоній армії, арміях інших держав антигітлерівської коаліції, діяли в підпіллі та партизанських загонах. Окремою сторінкою стала боротьба учасників українського визвольного руху, зокрема УПА, які виступали проти нацистської окупації, водночас прагнучи створення незалежної держави.
Чому 28 жовтня вважається днем визволення?
Дата 28 жовтня часто розглядається як день остаточного вигнання нацистських військ. Проте, згідно з даними Українського інституту національної пам'яті, в 1944 році цього дня радянські війська лише наблизилися до Чопа і розпочали активні бойові дії за місто. У деяких районах Закарпаття бойові дії тривали до 25-26 листопада. Таким чином, ця дата має важливе меморіальне значення, але не відображає фактичного завершення вигнання окупантів з території України в її сучасних кордонах. Непорозуміння також виникає через зміни в кордонах. У 1944 році Закарпаття ще не входило до складу Української РСР: цей регіон був приєднаний до радянської України лише в 1945 році відповідно до угоди з Чехословаччиною. Тому спочатку в радянській традиції відзначали 8 жовтня, а згодом прив'язали святкування до жовтневих боїв на Закарпатті.
Незважаючи на численні дебати серед істориків, президентський указ № 836/2009, що проголосив 28 жовтня меморіальним днем, продовжує діяти.
Ціна перемоги: мільйони загиблих українців і зруйнована країна
За оцінками, які наводить УІНП, прямі людські втрати України у Другій світовій становили близько восьми мільйонів осіб: приблизно три мільйони військових і п'ять мільйонів цивільних. Зауважимо, що йдеться про людей, пов'язаних з Україною, різних національностей, а не лише про етнічних українців. Точні цифри залишаються предметом історичних і демографічних досліджень.
Ще більшими були загальні демографічні втрати. За підрахунками, оприлюдненими УІНП, вони сягнули приблизно 10,4 мільйона людей, з яких близько 2,4 мільйона -- ненароджені через війну діти.
Серед найстрашніших злочинів нацистського режиму -- Голокост. На окупованій території України були знищені сотні єврейських громад, а кількість убитих євреїв, за оцінками істориків, сягає близько півтора мільйона. Одним із символів цього злочину став Бабин Яр у Києві. Масовим переслідуванням і вбивствам піддавалися також роми, військовополонені та інші групи населення. Понад два мільйони людей із України вивезли на примусові роботи до Третього рейху.
Війна також спричинила значний удар по економічній структурі держави. Згідно з інформацією Українського інституту національної пам'яті, внаслідок бойових дій та репресивних акцій було пошкоджено або знищено близько 700 міст, 28 тисяч сіл і 16 тисяч підприємств.
Чи стало вигнання нацистів символом свободи для України?
Усунення нацистського режиму означало кінець його політики терору на українських землях. Проте державної незалежності Україна не отримала. Її територія знову опинилася під контролем СРСР, де зберігалися однопартійна диктатура, цензура та каральна система. Повернення радянської влади супроводжувалося репресіями проти реальних і ймовірних противників режиму, перевірками колишніх військовополонених та примусових робітників. У травні 1944 року радянська влада депортувала кримськотатарський народ із Криму. У західних областях продовжувалося протистояння з українським підпіллям, відбувалися масові арешти й виселення сімей. Повоєнний голод 1946-1947 років приніс нові людські втрати.
Тому історики сьогодні відокремлюють вигнання певного загарбника від процесу визволення країни. Як підкреслює Український інститут національної пам'яті, Україна отримала можливість самостійно формувати своє політичне майбутнє лише після проголошення незалежності 24 серпня 1991 року.
Друга світова війна та війна між Росією та Україною: спільні риси та відмінності
Від початку російської агресії історія Другої світової війни отримала новий контекст. Окупація українських населених пунктів, вбивства мирних жителів, примусове переміщення людей та спроби встановлення контрольованої влади нагадують про загрозу, яку становить насильницьке позбавлення людей їхнього права на самостійність і державність.
Російська пропаганда активно маніпулює спогадами про перемогу над нацизмом, намагаючись подати сучасну агресію як боротьбу з уявним "нацизмом" в Україні. Історики попереджають про небезпеку такого трактування: пам'ять про жертви Другої світової війни не може бути використана для виправдання нових актів агресії.
Як Україна вшановує пам'ять загиблих і постраждалих через 82 роки
28 жовтня залишається офіційною пам'ятною датою, проте її сучасне осмислення дедалі більше пов'язане з історіями конкретних людей.
В Україні зберігають військові поховання й меморіали, досліджують архіви, збирають свідчення родин, проводять уроки історичної пам'яті та тематичні виставки. Вшанування стосується як фронтовиків, які залишилися живими, так і загиблих цивільних, жертв Голокосту, "остарбайтерів" і тих, хто пережив окупацію.
Ключовим аспектом цієї діяльності стало нове осмислення радянських символів і висловлювань. УІНП підкреслює, що вшанувати внесок українців у перемогу над нацизмом можна, не відтворюючи міф про єдиний "народ-переможець" та не ігноруючи злочини сталінського режиму.
У 2026 році річниця співпадає з початком нової війни за незалежність України. Це підкреслює, що за кожною датою в календарі ховаються історії людей, а досягнення перемоги над одним окупаційним режимом не забезпечує вічної свободи.
#
