Батько Махно: як анархіст з Гуляйполя перетворився на символ української революції.

Сьогодні, 7 листопада, ми святкуємо 137-у річницю від дня народження Нестора Івановича Махна – видатного українського анархіста, революціонера та лідера Революційної повстанської армії України.

Народившись у бідній селянській родині в Гуляйполі, він став провідником масового селянського руху, який виступив проти імперських загарбників, білогвардійців і більшовиків, відстоюючи принципи безвладної держави і соціальної справедливості. Його рух, відомий як махновщина, не лише змінив хід Української революції 1917-1921 років, але й залишився унікальним явищем українського анархізму, надихаючи наступні покоління борців за свободу.

Детальніше про життя та погляди Нестора Махна розкриє Еспресо.

Нестор Махно з’явився на світ 7 листопада (за старим стилем — 26 жовтня) у 1888 році в селі Гуляйполе, що належало до Катеринославської губернії Російської імперії (сучасна Запорізька область України). Він народився в родині колишніх кріпаків Івана та Євдокії Махно (справжнє прізвище — Міхненко). Батько покинув цей світ, коли Нестору виповнився лише 10 місяців, залишивши матір з п'ятьма дітьми у тяжких умовах.

З семи років хлопець пас худобу в заможних селян, а з десяти - працював у полях, отримавши лише два роки базової освіти в сільській школі. Можливо, що ця рання праця на поміщицьких землях і сформувала в ньому глибоку неприязнь до панівного класу та жагу справедливості, яку підживлювали бунти селян, як-от повстання 1902 року проти місцевого поміщика.

Наприкінці XIX - на початку XX століття Гуляйполе, центр анархістського осередку в регіоні, стало осередком революційних ідей. У 1905-1907 роках, під час Першої російської революції, 16-річний Махно приєднався до Союзу бідних селян - місцевого анархістського гуртка. Спочатку він поширював агітацію соціал-демократів, але швидко перейшов до радикальніших дій: "експропріацій" (грабежів) заможних селян-куркулів для фінансування пропаганди, підпалів маєтків і вбивств поліції та інформаторів. Ці акції, відомі як "Чорний терор", були відповіддю на аграрні реформи Столипіна, які посилювали нерівність.

У 1908 році Махно був затриманий через підозри у причетності до теракту проти поліції. У 1910 році військовий трибунал у Катеринославі (тепер відомому як Дніпро) виніс йому смертний вирок через повішення, проте, враховуючи його молодий вік (21 рік), вирок було пом'якшено до довічних каторжних робіт. Він провів сім років у в'язницях Луганська, Катеринослава та Москви, де захворів на тиф і туберкульоз. Під час ув'язнення, спілкуючись з іншими анархістами, такими як Петро Аршинов, Махно активно займався самоосвітою: читав твори Кропоткіна, Бакуніна, досліджував історію революцій та писав вірші, серед яких "Заклик" — антивоєнний маніфест.

Махно був звільнений з в'язниці у березні 1917 року, під час Лютневої революції. Повернувшись до Гуляйполя, він швидко став лідером Комуністичної асоціації бідних селян і розпочав процес конфіскації земель у поміщиків.

Українська революція 1917-1921 років - це був час безладного розпаду Російської імперії, а також це був ідеальний час для махновського анархізму. Після Жовтневого перевороту Махно спочатку співпрацював з більшовиками, надсилаючи загони проти гайдамаків Директорії УНР. Але Брестський мир 1918-го, за яким Центральні держави окупували Україну, змусив його перейти до партизанської боротьби.

У липні 1918-го, переодягнений, він повернувся з Москви (де зустрічався з Леніним і Кропоткіним) і в вересні під Дібрівкою розгромив австро-угорські сили, здобувши прізвисько "Батько Махно" за харизму та турботу про бійців.

Прізвисько "Батько Махно" відображало його статус харизматичного вождя, який ділився з бійцями останніми запасами їжі, виступав проти антисемітизму та суворо карав за мародерство, але був безжальним стосовно своїх ворогів. Його армія, що складалася на 90% з українців, стала символом селянської демократії: тут існувала виборність командирів, загальна рівність і відсутність жорсткої ієрархії. Махно сам часто йшов у бій першим, і, за його словами, дев'ять разів отримував поранення.

До осені 1918-го Махно створив Революційну повстанську армію України (РПАУ, або "Чорну армію") - федерацію селянських сотень, що налічувала тисячі бійців. Армія, натхненна ідеями "Набат" (української анархістської конфедерації) контролювала "Вільний район" на території сучасних Запорізької, Дніпропетровської та Донецької областей з населенням до 7 млн осіб. Махновці конфісковували землю, створювали комуни та "вільні ради" - самоврядні органи без партійного впливу. Вони боролися з гетьманцями Скоропадського, денікінцями, петлюрівцями та більшовиками, використовуючи блискавичні рейди на легендарних тачанках (кулеметних возах) і партизанську тактику.

У 1919 році анархістська армія досягла своїх найвищих досягнень. Після успішної Перегонівської операції в вересні того ж року та розгрому білогвардійських сил, Махно захопив Катеринослав і Олександрівськ, зупинивши наступ Денікіна на Москву. Тимчасові альянси з Червоною армією, як, наприклад, 3-тя Задніпровська бригада, змінювалися на конфлікти, оскільки Махно глибоко недолюблював більшовицьку централізацію і чекістів. Махновці укладали військові угоди з більшовиками для боротьби зі спільними противниками, такими як Денікін і пізніше Врангель, але після кожної перемоги Москва починала кампанію по ліквідації махновського руху, вважаючи його "некерованим". Окрім того, Махно також налагоджував співпрацю з отаманами, які підтримували петлюрівську орієнтацію.

У 1920 році, підписавши Старобільську угоду, махновці першими перетнули Сиваш і вигнали Врангеля з Криму. Проте більшовики зрадили Махна, назвавши його та його армію анархістів "бандитами". До 1921 року РПАУ налічувала 80 тисяч членів, але голод і репресії з боку чекістів змусили Махна відступити. Армія опинилася на межі знищення, і в результаті він ухвалив рішення про її розпуск.

Як було зазначено раніше, ідеї Махна сформувалися в умовах ув'язнення під впливом анархо-комуністичних поглядів Кропоткіна та Бакуніна. Обидва мислителі критикували будь-які форми державної влади - як царську, так і більшовицьку, виступаючи за концепцію "безвладної держави" вільних рад. У цій системі працівники самостійно організовують виробництво та землю, спираючись на принципи солідарності та самоврядування.

На відміну від більшовиків, які запроваджували диктатуру робітничого класу, Махно сприймав революцію як спонтанний протест селян проти експлуатації, без участі партійних верхівок. Лозунг "Третя соціальна революція", що супроводжував "Набат", мав на меті знищення не лише царського режиму, а й будь-якої централізованої влади, замінюючи її федерацією комун.

Ці ідеї були радикальними для України - аграрної країни, де селяни становили 80% населення й мріяли про землю без пана. Махно відкидав націоналізм як "буржуазний пережиток", але його рух мав український характер: козацькі традиції демократії, українська мова в газетах як "Шлях до волі" та патріотизм проти окупантів.

У результаті, Махно прагнув реалізувати ідеї анархістського комунізму — суспільства без класів, в якому земля та виробництва належать працюючим, а також відсутні поліція і армія. У Гуляйполі ця концепція втілилася в комунах, де селяни самостійно організовували розподіл врожаю та освіти.

Якщо розглянути політичні проекти того часу, можна помітити, що більшовики відстоювали ідею державного соціалізму, петлюрівці прагнули створити національну державу, тоді як Махно акцентував увагу на свободі без держави. Це ставило його в опозицію до багатьох, проте для селян він став справжнім героєм, адже вони вбачали в ньому захисника від реквізицій та голоду.

"Необхідно усвідомити, що протягом усього свого життя Махно прагнув об'єднати два ідеали: анархію та концепцію Запорозької Січі. У своїх спогадах він описує збори селян у Гуляйполі 1917 року як справжню втілення Запорозької Січі", - зазначив у коментарі Радіо Свобода дослідник махновського руху Данило Коваль.

Могила Махна, зображення: Вікіпедія.

Поразка 1921 року призвела до втечі Махна та його прихильників. У серпні, разом із дружиною Галиною Кузьменко, яка була колишньою вчителькою та його соратницею, а також ста бійцями, він переправився до Румунії через Дністер. Радянська влада вимагала його екстрадиції, проте Румунія відмовилася виконати цей запит.

У квітні 1922 року Махно виїхав до Польщі, де його затримали через звинувачення у "змові з галичанами". Однак, після резонансного судового процесу, на якому його підтримували європейські анархісти, він був виправданий. Після цього він переїхав до Берліна, де мав зустріч з видатним німецьким анархістом Рудольфом Рокером, а в 1925 році оселився у Парижі.

Після еміграції Махно переживав важкі часи, живучи в бідності. Він змушений був працювати на заводах, але хвороба на туберкульоз змусила його залишити фізично важку працю. У цей період він займався написанням мемуарів, зокрема "Російська революція на Україні" (1929-1937), а також публікував статті в анархістських виданнях. Махно активно дискутував з іншими анархістами, такими як Волін та Аршинов, що призвело до спільного розвитку концепції "платформізму" — ідеї про створення єдиної анархістської організації з чіткою тактичною дисципліною.

Також зустрічався з відомими європейськими класиками анархізму як Дурруті, Берман і Голдман, які вплинули на іспанський анархізм.

У той же час радянські розвідники вели полювання на нього, а його сім'я страждала. У 20-х роках минулого століття він розлучився з Галиною Кузьменко, яка, зрештою, разом із донькою Оленою потрапила до ГУЛАГу в 1940-х, коли СРСР досяг Берліна. Сам же Махно помер у Парижі від туберкульозу 25 липня 1934 року у віці 45 років, його останки знайшли спочинок на цвинтарі Пер-Лашез поруч з іншими анархістами.

Нестор Махно в образах художника, світлина: Юрій Журавель.

У радянській історіографії Махно змальований як "бандит" і "куркульський ватажок", хоч більшовики й самі користалися його послугами. Але після 1991-го "Батька-Махна" реабілітували в історії України як борця за свободу. У Гуляйполі є музей, пам'ятник (до речі, знищений росіянами 23 травня 2024 року і відновлений за кілька місяців) та фестиваль "Махнофест". У 2022-му, під час російського вторгнення, деякі групи ЗСУ надихалися ним, тому чимало бійців мають позивне "Махно". Його прапор (чорний або червоний з анархістськими лозунгами) досі можна побачити на протестах, а сучасний рух асоціюють з українським опором імперіалізму. Гасло махновщини: "Влада народжує паразитів, хай живе анархія!", і досі має прихильників.

Сьогодні Нестор Махно не є національним героєм у традиційному розумінні, як, наприклад, Степан Бандера, адже анархізм суперечить концепції державності. Проте він залишається важливим локальним символом, відомим у всій Україні. Махно та його рух займають особливе місце в історії світового анархізму. Для багатьох людей він є втіленням селянської свободи, що надихає на децентралізацію та боротьбу проти різних форм насильства, які здійснює централізована влада.