Батько Махно: як анархіст з Гуляйполя перетворився на символ української революції.

Сьогодні, 25 липня, минає 92 роки від дня смерті Нестора Івановича Махна - найвідомішого українського анархіста, революціонера та командира Революційної повстанської армії України

Вирісши в бідній селянській сім'ї в Гуляйполі, він став лідером масового селянського руху, який протистояв імперським загарбникам, білогвардійцям і більшовикам, відстоюючи ідеали безвладної держави та соціальної справедливості. Його рух, відомий як махновщина, не лише змінив хід Української революції 1917-1921 років, але й залишився неповторним явищем українського анархізму, надихаючи майбутні покоління борців за свободу.

Більше про життя та погляди Нестора Махна, розповість Еспресо.

Початкові роки: від сільського юнака до борця за зміни

зображення: Вікіпедія

Нестор Махно з'явився на світ 7 листопада (26 жовтня за старим стилем) 1888 року в Гуляйполі, що розташоване в Катеринославській губернії Російської імперії (тепер це Запорізька область України). Він народився в родині колишніх кріпаків Івана та Євдокії Махно (справжнє прізвище - Міхненко). Коли Нестору виповнилося лише 10 місяців, його батько помер, залишивши матір з п'ятьма дітьми в тяжкій бідності.

З семи років юнак доглядав за худобою у заможних селян, а з десяти почав працювати в полі, маючи лише два роки початкової освіти в сільській школі. Саме цей ранній досвід на землях поміщиків, ймовірно, й викликав у ньому глибоке неприязнь до панівного класу та прагнення до справедливості, підживлене повстаннями селян, такими як бунт 1902 року проти місцевого поміщика.

У кінці XIX - на початку XX століття Гуляйполе, що слугувало центром анархістських рухів у регіоні, стало важливим осередком революційних ідей. У період між 1905 та 1907 роками, під час Першої російської революції, юний Махно, якому тоді було лише 16 років, став членом Союзу бідних селян - місцевого анархістського кола. Спочатку він займався поширенням ідей соціал-демократів, але невдовзі перейшов до більш радикальних заходів, таких як "експропріації" (грабежі) заможних селян-куркулів для підтримки пропагандистських кампаній, підпали маєтків та вбивства представників поліції і донощиків. Ці дії, відомі як "Чорний терор", стали реакцією на аграрні реформи Столипіна, які лише поглиблювали соціальну нерівність.

У 1908 році Махно був затриманий за підозрою у причетності до теракту, націленого проти поліції. У 1910 році військовий суд у Катеринославі (сучасний Дніпро) виніс йому смертний вирок через повішення, однак, враховуючи його молодий вік (21 рік), вирок було пом'якшено до довічного ув'язнення на каторзі. Свої наступні сім років він провів у в'язницях Луганська, Катеринослава та Москви, де підхопив тиф і туберкульоз. У цей час, спілкуючись із іншими анархістами, такими як Петро Аршинов, Махно активно займався самоосвітою: він читав твори Кропоткіна та Бакуніна, досліджував історію революцій і писав поезії, зокрема, "Заклик" — антивоєнний маніфест.

У березні 1917 року, під час Лютневої революції, Махно вийшов з в'язниці. Він повернувся до Гуляйполя, де невдовзі став лідером Комуністичної асоціації бідних селян і розпочав процес конфіскації земель у поміщиків.

Махновщина: анархістський рух в епіцентрі безладдя.

Українська революція 1917-1921 років стала епохою безладного розпаду Російської імперії та сприяла популяризації махновського анархізму. Після Жовтневого перевороту Махно спочатку співпрацював з більшовиками, направляючи свої загони проти гайдамаків Директорії УНР. Проте підписання Брестського миру у 1918 році, яке призвело до окупації України Центральними державами, змусило його перейти до партизанських дій.

У липні 1918 року, змінивши свій вигляд, він повернувся з Москви, де провів зустрічі з Леніним і Кропоткіним. У вересні, під Дібрівкою, він завдав нищівної поразки австро-угорським військам, отримавши прізвисько "Батько Махно" завдяки своїй харизмі та піклуванню про своїх солдатів.

Прізвисько "Батько Махно" символізувало його роль як харизматичного лідера, який ділився з бійцями останніми запасами їжі, виступав проти антисемітизму та карав за мародерство, водночас залишаючи ворогам мало шансів на пощаду. Його армія, приблизно на 90% складаючись із українців, втілювала принципи селянської демократії: командири обиралися, існувала загальна рівність, а жорстка ієрархія була відсутня. Сам Махно часто був першим, хто виходив у бій, і, за його власними словами, отримав поранення дев’ять разів.

До осені 1918 року Нестор Махно організував Революційну повстанську армію України (РПАУ), відому також як "Чорна армія". Це була мережа селянських підрозділів, що налічувала тисячі учасників. Армія, що черпала натхнення з ідей анархістської конфедерації "Набат", контролювала так званий "Вільний район", який охоплював частини сучасних Запорізької, Дніпропетровської та Донецької областей, де проживало до 7 мільйонів людей. Махновці займали землі, створювали комуни та "вільні ради", які функціонували без партійного впливу. Вони активно протистояли гетьманцям Скоропадського, денікінцям, петлюрівцям та більшовикам, застосовуючи швидкі рейди на знаменитих тачанках (озброєних возах) та партизанську тактику.

У 1919 році анархістська армія Махна досягла піку своєї сили. Після успішної Перегонівської операції у вересні того ж року, яка завершилася розгромом білогвардійців, Махно вдалося захопити Катеринослав та Олександрівськ, зупинивши наступ Денікіна на Москву. Тимчасові альянси з Червоною армією, як наприклад, з 3-ю Задніпровською бригадою, чергувалися з конфліктами, оскільки Махно мав велику ненависть до більшовицької централізації та чекістів. Махновці укладали військові угоди з більшовиками для боротьби з спільними ворогами, такими як Денікін і, згодом, Врангель. Проте після кожної перемоги Москва починала кампанію проти махновського руху, вважаючи його "некерованим". Окрім цього, Махно налагоджував співпрацю з отаманами, що підтримували петлюрівську ідеологію.

У 1920 році, після підписання Старобільської угоди, махновці стали першими, хто переправився через Сиваш і вигнав Врангеля з Криму. Однак більшовицька влада зрадила Махна, назвши його та його армію анархістів "бандитами". До 1921 року РПАУ налічувала близько 80 тисяч бійців, але голод і репресії з боку чекістів змусили Махна відступити. Внаслідок цього РПАУ опинилася на межі знищення, і він прийняв рішення її розпустити.

Перспективи Махна та характерні риси його анархістських поглядів.

зображення: Вікіпедія

Як вже було згадано, погляди Махна формувалися в тюрмі під впливом анархо-комунізму Кропоткіна та Бакуніна. Вони виступали проти будь-якої держави - чи царської, чи більшовицької, тобто за "безвладну державу" вільних рад, де трудівники самі керують виробництвом і землею через солідарність і самоврядування.

На відміну від більшовиків, які нав'язували диктатуру пролетаріату, Махно бачив революцію як стихійний бунт селянства проти експлуатації, без партійних еліт. "Третя соціальна революція", як лозунг "Набат", мала знищити не лише царизм, а й будь-яку централізовану владу, замінивши її федерацією комун.

Ці концепції виглядали досить революційними для України, що була аграрною державою, де селяни складали 80% населення і прагнули до володіння землею без гнобителів. Махно відкидав націоналізм, вважаючи його "буржуазним рудиментом", проте його рух мав виразно український характер: козацькі традиції демократії, використання української мови в періодиці, такій як "Шлях до волі", та патріотичні настрої проти загарбників.

У підсумку Махно хотів досягти анархістського комунізму - безкласового суспільства, де земля й фабрики належать трудівникам, без поліції чи армії. У Гуляйполі це втілилося в комунах, де селяни самі розподіляли врожай і освіту.

На фоні інших політичних ініціатив свого часу, більшовики відстоювали концепцію державного соціалізму, петлюрівці прагнули створення національної держави, тоді як Махно акцентував увагу на свободі без державних інститутів. Така позиція робила його противником усіх, проте для селян він став героєм, адже вони вбачали в ньому захисника від конфіскацій та голоду.

"Треба розуміти, що весь час Махно намагався поєднати два ідеали: ідеал анархії та ідеал Запорозької Січі. Він у своїх спогадах називає збори селян Гуляйполя у 1917 році справжньою Запорозькою Січчю", - розповів Радіо Свобода дослідник історії махновського руху Данило Коваль.

Еміграція та нещодавні роки

могила Махна, зображення: Вікіпедія

Поразка 1921 року примусила Махна та його прибічників покинути рідні землі. У серпні, разом із дружиною Галиною Кузьменко, яка була його соратницею та колишньою вчителькою, а також зі ста бійцями, він перетнув Дністер і втік до Румунії. Радянська влада вимагала його видачі, але Румунія відмовилася виконати цю вимогу.

У квітні 1922-го Махно перебрався до Польщі, де його заарештували за "змову з галичанами", але після гучного суду (з підтримкою європейських анархістів) виправдали. Тоді він перебрався до Берліна, де зустрівся з видатним німецьким анархістом Рудольфом Рокером, а в 1925-му оселився в Парижі.

Під час еміграції Махно переживав важкі часи, живучи в бідності. Він змушений був працювати на заводах, проте туберкульоз змусив його залишити цю виснажливу роботу. У цей період він займався написанням мемуарів, зокрема "Російська революція на Україні" (1929-1937), а також створював статті для анархістських видань. Махно активно дискутував з іншими анархістами, такими як Волін і Аршинов, і разом з ними розробив концепцію "платформізму", яка передбачала створення єдиної анархістської організації з чіткою тактичною дисципліною.

Також я мав нагоду поспілкуватися з відомими європейськими класиками анархізму, такими як Дурруті, Берман і Голдман, які залишили значний слід в історії іспанського анархізму.

Поки радянські агенти вели полювання на нього, його родина переживала важкі часи. У 20-х роках минулого століття він розірвав стосунки з Галиною Кузьменко, яка згодом разом із донькою Оленою опинилася в ГУЛАГу в 1940-х, коли СРСР досяг Берліна. Сам же Махно помер у віці 45 років 25 липня 1934 року в Парижі від туберкульозу, а його останки знайшли останній спочинок на цвинтарі Пер-Лашез, поряд з іншими анархістами.

Махно в сучасній Україні: від невідомості до символу боротьби за свободу.

Нестор Махно очима художника, фото: Юрій Журавель

У радянських джерелах Махно часто зображувався як "бандит" і "лідер куркулів", хоча більшовики не відмовлялися від його допомоги. Проте після 1991 року "Батька Махно" було переосмислено в історії України як символ боротьби за свободу. У Гуляйполі можна знайти музей, пам’ятник (який, до речі, був знищений російськими військами 23 травня 2024 року, але відновлений через кілька місяців) та фестиваль "Махнофест". У 2022 році, під час російської агресії, деякі підрозділи ЗСУ черпали натхнення в його постаті, внаслідок чого багато бійців отримали позивне "Махно". Його прапор (чорний або червоний з анархістськими гаслами) все ще можна побачити на протестах, а сучасний рух асоціюється з українським опором імперіалізму. Гасло махновщини: "Влада породжує паразитів, хай живе анархія!" продовжує мати своїх прихильників.

Сьогодні Махно, безумовно, не є національним героєм у стилі Бандери, оскільки анархізм суперечить традиційній концепції державності. Проте він залишається важливим локальним символом, відомим по всій Україні. Крім того, Махно та його рух символізують світовий анархістський рух. Для багатьох він є втіленням селянської свободи в найширшому сенсі, що надихає на децентралізацію та боротьбу проти різноманітних форм насильства з боку централізованої влади.

#Друга Польська Республіка #Демократія #Україна #Революція #Берлін #Більшовики #Радянський Союз #Жовтнева революція #Українці #Москва #Крим #Збройні сили України #Російська імперія #Нестор Махно #Австро-Угорщина #Румунія #Запорізька область #Дніпро #Донецька область #Степан Бандера #Луганськ #Володимир Ленін #Анархізм #Павло Скоропадський #Туберкульоз #Антон Денікін #Революційна повстанська армія України #Петро Столипін #Центральні держави #Петро Врангель #Петро Кропоткін #Поліція #Запорізька Січ #Єкатеринославська губернія #Вухо #Хуліайполе #Espreso TV #Каторга #Управління України #Революційний #Даніель Галісійський #Ходімо #Українська війна за незалежність #Орендодавець #«Біла армія» #Перевірити #Рухи за незалежність під час Громадянської війни в Росії #Брест-Литовський мирний договір (Україна — Центральні держави) #Армія добровольців #Журавель Юрій Григорович #Старобільськ

Читайте також