130 років тому в Києві було відкрито пам'ятник Богдану Хмельницькому.
Протягом цього періоду монумент зазнав численних змін політичного контексту, опиняючись під загрозою знищення або перенесення. Незважаючи на всі перешкоди, він зберіг своє місце в центрі столиці і став одним із її яскравих символів.
Яким він міг бути: Польща, Русь і "царь восточний"
Ідеї про те, що такий пам'ятник потрібен, висловлювалися з 1840-х років.
Згідно з українським істориком Олександром Кучерком, перший, хто висунув ідею вшанувати пам'ять гетьмана, був російський генеральний консул у Ломбардо-Венеційському королівстві Василь Фрейганг.
У звіті, який носить назву "Про слов'янство" і був написаний у 1844 році, Фрейганг висловив пропозицію встановити пам'ятник у Переяславі. На його думку, на памятнику мав би бути зображений Хмельницький, який топче папську тіару, турецький бунчук і польського орла.
Отже, постать гетьмана повинна була символізувати імперську велич Російської держави.
Звісно, для цього були певні підстави. Так званий період Хмельниччини можна трактувати по-різному, але результатом його стало входження 1654 року українських земель до складу Московського царства, хоч і на умовах автономії.
Перша концепція полягала в установці пам'ятника Богдану Хмельницькому в місті Переяслав.
Однак, ймовірно, концепція визвольної боротьби, асоційована з іменем гетьмана, не була до вподоби імперському наративу, тому Фрейганг не отримав оперативної реакції.
У 1851 році імператору Олександру II було представлено пропозицію щодо створення пам'ятника, а через вісім років цю ж ідею підняв київський професор Володимир Максимович у своєму листі до відомого російського історика Михайла Погодіна.
Лише через рік, у 1860-му, Петербург нарешті дав згоду на спорудження монумента.
Очолив комітет, що займається встановленням пам'ятника Богдану Хмельницькому, Михайло Юзефович, який є головою археографічної комісії Києва.
Він запросив Михайла Мікешина взяти участь у створенні скульптури. У проекті, присвяченому тисячоліттю Росії, що отримав перше місце в Великому Новгороді, фігура Хмельницького стала важливим елементом архітектурної композиції.
Процес створення пам'ятника тривав довго. Лише у 1869 році скульптор продемонстрував імператору ескіз майбутньої роботи, а через три роки відлив його з бронзи та доставив до Києва, де виставив на огляд громадськості в Маріїнському парку.
Проект справляв суперечливе враження.
Фігуру гетьмана зобразили в момент, коли він піднімає булаву вгору, вказуючи на супротивника. Під копитами його коня лежать тіла ієзуїта, закутаного в польський прапор, а також єврея-орендаря. З вершини скелі, де стоїть гетьман, спостерігається падіння тіла польського шляхтича.
Під скелею фігуру гетьмана підтримують кобзар та фігури "великороса", "малороса", "білороса" та "червонороса". На скелі було написано: "Згине Польша, згине, а Русь буде панувати".
Незважаючи на поширені антиукраїнські та шовіністичні настрої серед імперських чиновників того часу, перша версія пам'ятника все ж виглядала невідповідною.
Відомий русофіл Микола Рігельман зазначав тоді, що хоч євреї та поляки і зневажені в імперії, вони все ще її частиною, тож ці фігури потрібно прибрати. Михайло Юзефович у листі до київського генерал-губернатора писав, що така композиція - це вже надмірність.
Дослухавшись до критики, скульптор Мікешин у 1874 році представив новий проект пам'ятника.
В ньому він усунув образи тіл і залишив лише одного поляка, який, тримаючи зламану шаблю, падав під копита коня. Змінили також напис: прибрали згадку про Польщу і підкреслили бажання до "восточного, православного царя".
Остаточний варіант: до чого тут Емський указ і київське подвір'я?
Розробка проектів пам'ятника відбулася одночасно з загостренням антиукраїнських заходів у Російській імперії.
Після Емського указу 1876 року, спрямованого на витіснення української мови, Мікешин іще раз переробив свій проект. Тепер гетьман не вказував рукою войовничо вгору, а спрямовував її в далечінь.
Олександрові ІІ здавалося, що, подолавши Польщу, Хмельницький зможе спонукати народ до боротьби з Москвою.
Замість булави новий проект тепер передбачав стяг із двоголовим орлом, а друга рука гетьмана була піднята для складання присяги російському цареві.
Місцева та центральна адміністрації вирішили не виділяти кошти на зведення пам'ятника.
Гроші для побудови збирали за підпискою (аналог сучасного краудфандингу). За однією з версій, громадяни настільки боялися в цей час висловити свою прихильність до постаті гетьмана-визволителя, що зібраних коштів вистачило тільки на головну кінну фігуру та переможеного поляка.
Монумент, який вже був готовий, ще раз продемонстрували Олександрові ІІ. Він віддав наказ зберегти лише постать гетьмана на коні, а фігуру польського воїна вирішив знищити.
Монумент, готовий до встановлення, був транспортуваний до Києва у 1880 році, проте протягом наступних восьми років він залишався у дворі однієї з адміністративних установ.
Згодом відкриття пам'ятника вдалося включити до програми гучного святкування дев'ятсотліття хрещення Русі, і він нарешті побачив світ.
За проведеними розрахунками монумент було встановлено на постаменті з граніту, що залишився від побудови Ланцюгового мосту.
Постамент був оздоблений трьома написами: у центрі розташовувався напис "Волим до царя восточного, православного", праворуч можна було прочитати "Богдану Хмельницькому - єдина і неділима Росія", а ліворуч – дати "1654-1888".
Після розпаду імперії пам'ятник так і не потрапив до переліку монументів, які пропонувалися до знищення. Міністерство внутрішніх справ УНР запропонувало такий список щойно у 1917 році.
Знищити малі, наприклад, пам'ятники Миколі І та Олександрові ІІ, а отриманий метал використати для виготовлення артилерії і монет. На пам'ятнику Хмельницькому потрібно лише змінити напис.
Через часті та швидкі зміни політичної влади це так і не було реалізовано, поки в травні 1919 року за розпорядженням більшовицького уряду написи не були знищені.
У 1930-х роках було задумано перенести пам'ятник ближче до Софійського собору або навіть повністю його демонтувати, оскільки він заважав реалізації сталінського плану реконструкції верхньої частини міста.
На місці Михайлівського монастиря мали бути зведені дві значні адміністративні будівлі, а між ними встановлений 100-метровий пам'ятник Леніну.
Війна завадила повній реалізації цього проекту, і в спадок столиця дістала тільки один такий будинок у стилі сталінського ампіру, в ньому зараз розміщується Міністерство зовнішніх справ.
Пам'ятник Хмельницькому зберігся на своєму первісному місці та перетворився на один з найвідоміших символів столиці України, Києва.
Слідкуйте за нами у Telegram! Ми публікуємо там найважливіші новини та підбірки найцікавіших статей.
#
