Арфа-будинок у Рівному, в якому діяла канцелярія Української Народної Республіки.

Сьогодні в сецесійній споруді функціонують два музеї.

В одній з найкрасивіших будівель Рівного у стилі модерн нині розмістились громадські простори. Проте будинок №17 на теперішній вулиці Симона Петлюри будувався як вілла для одного з найбагатших підприємців міста. Цікаво, що в період визвольних змагань там розмістили адміністрацію уряду УНР, якому довелося виїхати з Києва. У наш час там працюють два музеї. Розповідаємо історію цієї красивої будівлі.

З кінця XIX століття ця маленька вулиця змінювала свою назву шість разів: спочатку вона називалася Аптекарська, потім отримала ім'я Гоголівська, а в часи польської влади стала відомою як 13-ї Дивізії. Під час німецької окупації її назвали СС-штрасе, а в радянський період вона стала Червоноармійською.

Сьогодні вулиця носить ім’я Головного отамана армії УНР Симона Петлюри, який неодноразово відвідував це місто та виступав на мітингах перед місцевими жителями під час визвольних змагань саме на цій вулиці. Тут також був встановлений пам’ятник на його честь. У 1919 році уряд Директорії розташовувався в Рівному.

Пам'ятник Симону Петлюрі у Рівному (фото з Вікіпедії)

Це був елітний район, на початку XX ст. на цій вулиці жили переважно держслужбовці та заможні міщани. Одну з кам'яниць збудували на замовлення єврея Йоселя-Іцхака Вігдоровича, яку він присвятив своїй дружині Перлі. Цей рівненський підприємець мав бізнес із продажу хутра, і торгував ним у багатьох країнах Європи. Модерновий проєкт будинку бізнесмен замовив в архітектора Опанаса Корженівського.

У туристичному проєкті ГО "Мнемоніка" "Музей однієї вулиці" розповідають, що фасад оздобили ліпниною з рослинними орнаментами, вікна - круглої форми. Над дверима було овальне вікно з вітражем та кований дашок. Особливий елемент на даху перетворював фасад на арфу, нині він втрачений.

На даху будинку Вігдоровича розташовувався декоративний елемент, який у поєднанні з фасадом формував образ арфи (ілюстрація з листівки початку XX століття).

Вестибюль цього будинку вирізнявся своєю незвичною круглою архітектурною формою та вражав колонами. На дверях були розміщені витончені різьблені вензелі, що вказували на господаря. Віконні решітки мали оригінальні візерунки, які привертали увагу. Циліндричні печі були прикрашені декоративними кахлями, додаючи приміщенню особливого шарму. Підлога була викладена дубовим паркетом і плиткою з Мельдони, створюючи елегантний вигляд.

На другий поверх вели сходи з мармуру, прикрашені витонченими кованими перилами. Стіни прикрашали елегантні ліпні елементи, а також великі вертикальні дзеркала, що додавали простору особливої витонченості. Сходова клітка була освітлена вікном-плафоном зі стильним вітражем на стелі.

Світильник з вітражними елементами на сходовій площадці (зображення ZAXID.NET)

Родина Вігдоровичів оселилася в своєму будинку у 1903 році. Але вже у 1919 році, коли до Рівного прибули міністерства уряду Української Народної Республіки, перший поверх їхнього будинку зайняла державна канцелярія. Тодішня місцева преса подавала оголошення: "Керуючий Міністерством внутрішніх справ приймає приватних осіб щодня, крім свят, від 11-12 год. в будинку Вігдоровича по Гоголівській вулиці" або "Прийом у п. Міністра проф. І. Огієнка щодня".

Перед прибуттям радянських військ до Рівного в 1939 році родина Вігдоровича залишила місто та вирушила до Польщі. Місцевий житель і давній мешканець вулиці Петлюри Володимир Кулій розповів журналістам "РівнеРетро Ритм": "Коли війна почалася у 1939 році, Вігдорович звернувся до мого батька з проханням відвезти їх до Гощі. Що з ним сталося далі, мені невідомо. Коли прийшли радянські війська, в будинку Вігдоровича розмістилися військові підрозділи урядового зв'язку. За німецької окупації там розташовувалися частини Червоного Хреста."

У повоєнні роки в цьому приміщенні розмістили різні державні установи. Певний час там працювала обласна наукова бібліотека, у 1994-1999 - музей українського мистецтва. А з 2001-го будівлею опікується Будинок вчених. Там відкрили два музеї - Уласа Самчука та бурштину. Останній розмістився у колишній парадній кімнаті. У музеї Самчука збереглися розкішні дубові панелі на стелі.