7 листопада виповнилося 137 років від дня народження Нестора Івановича Махна - найвідомішого українського анархіста, революціонера та командира Революційної повстанської армії України
Народжений у бідній селянській родині в Гуляйполі, він став ватажком масового селянського руху, який кинув виклик імперським загарбникам, білогвардійцям і більшовикам, борючись за ідеали безвладної держави та соціальної справедливості. Його махновщина не лише змінила хід Української революції 1917-1921 років, а й залишилася унікальним феноменом українського анархізму, надихаючи покоління борців за свободу.
Детальнішу інформацію про життя та погляди Нестора Махна можна знайти на сайті Еспресо.
Перші роки: з простого селянина до борця за зміни
Нестор Махно з'явився на світ 7 листопада 1888 року (за старим стилем — 26 жовтня) в селі Гуляйполе, що належало до Катеринославської губернії російської імперії (тепер це Запорізька область України). Він походив з родини колишніх кріпаків, Івана та Євдокії Махно (справжнє прізвище — Міхненко). Батько помер, коли Нестору було всього 10 місяців, залишивши матір з п'ятьма дітьми в тяжких умовах.
З семи років юнак почав доглядати за худобою у багатих селян, а з десяти вже працював у полях, маючи всього два роки базової освіти в сільській школі. Можливо, саме ця рання праця на землях поміщиків сформувала в ньому глибокий негатив до привілейованого класу та прагнення до справедливості, яке підживлювалося селянськими бунтами, такими як повстання 1902 року проти місцевого поміщика.
Наприкінці XIX - на початку XX століття Гуляйполе, центр анархістського осередку в регіоні, стало осередком революційних ідей. У 1905-1907 роках, під час Першої російської революції, 16-річний Махно приєднався до Союзу бідних селян - місцевого анархістського гуртка. Спочатку він поширював агітацію соціал-демократів, але швидко перейшов до радикальніших дій: "експропріацій" (грабежів) заможних селян-куркулів для фінансування пропаганди, підпалів маєтків і вбивств поліції та інформаторів. Ці акції, відомі як "Чорний терор", були відповіддю на аграрні реформи Столипіна, які посилювали нерівність.
У 1908 році Махно заарештований за підозрою в теракті проти поліції. У 1910-му військовий суд у Катеринославі (нині Дніпро) засудив його до смертної кари через повішення, але через молодий вік (21 рік) вирок замінили на каторжні роботи довічно. Сім років він провів у в'язницях Луганська, Катеринослава та москви, де заразився тифом і туберкульозом. Там, спілкуючись з іншими анархістами на кшталт Петра Аршинова, Махно почав інтенсивно займатися самоосвітою: читав Кропоткіна, Бакуніна, вивчав історію революцій і писав вірші, як-от "Заклик" (антивоєнний маніфест).
Махно був звільнений з в'язниці в березні 1917 року, в ході Лютневої революції. Повернувшись до Гуляйполя, він швидко став лідером Комуністичної асоціації бідних селян і розпочав процес конфіскації земель у поміщиків.
Махновщина: анархістська революція в серці хаосу
Українська революція 1917-1921 років - це був час безладного розпаду російської імперії, а також це був ідеальний час для махновського анархізму. Після Жовтневого перевороту Махно спочатку співпрацював з більшовиками, надсилаючи загони проти гайдамаків Директорії УНР. Але Брестський мир 1918-го, за яким Центральні держави окупували Україну, змусив його перейти до партизанської боротьби.
У липні 1918 року, змінюючи свій вигляд, він повернувся з Москви, де мав зустрічі з Леніним і Кропоткіним. Потім, у вересні, під Дібрівкою, він завдав нищівної поразки австро-угорським військам, отримавши прізвисько "Батько Махно" завдяки своїй харизмі та піклуванню про своїх солдатів.
Прізвисько "Батько Махно" символізувало його роль як харизматичного керівника, який готовий був ділитися останнім шматком хліба зі своїми бійцями, виступав проти антисемітизму і суворо карав за мародерство, водночас залишаючи безжальним своїх ворогів. Його армія, що на 90% складалася з українців, втілювала принципи селянської демократії: командири обиралися, панувала рівність, а жорстка ієрархія була відсутня. Сам Махно часто першим йшов у бій і, за його словами, пережив дев'ять поранень.
До осені 1918 року Нестор Махно заснував Революційну повстанську армію України (РПАУ), відому також як "Чорна армія". Це була федерація селянських підрозділів, що об'єднувала тисячі бійців. Армія, яка черпала натхнення з ідей анархістської конфедерації "Набат", контролювала "Вільний район", що охоплював території сучасних Запорізької, Дніпропетровської та Донецької областей, де проживало до 7 мільйонів людей. Махновці займали землі, створювали комуни та "вільні ради" — автономні органи управління без впливу політичних партій. Вони активно боролися проти гетьманських військ Скоропадського, денікінців, петлюрівців та більшовиків, використовуючи швидкі рейди на знаменитих тачанках (кулеметних возах) і партизанські методи ведення бою.
У 1919 році анархістська армія досягла апогею своєї могутності. Після Перегонівської операції у вересні того ж року, в результаті якої були розбиті білогвардійці, Махно захопив Катеринослав та Олександрівськ, зупинивши наступ Денікіна на Москву. Тимчасові альянси з Червоною армією, такі як 3-тя Задніпровська бригада, чергувалися з конфліктами, оскільки Махно не терпіло більшовицьку централізацію та їхніх чекістів. Махновці укладали військові угоди з більшовиками у боротьбі проти спільних ворогів, таких як Денікін, а згодом Врангель. Проте, після кожної перемоги Москва ініціювала ліквідацію махновського руху, вважаючи його "некерованим". Окрім того, Махно співпрацював з отаманами, які мали петлюрівську орієнтацію.
У 1920 році, після підписання Старобільської угоди, махновці стали першими, хто перетнув Сиваш, вигнавши Врангеля з території Криму. Однак більшовики зрадили Махна, назвавши його та його армію анархістів "бандитами". До 1921 року РПАУ налічувала близько 80 тисяч бійців, але голод і репресії з боку чекістів змусили Махна відступити. Армія опинилася на межі знищення, тому він вирішив розпустити її.
Перспективи Махна та характерні риси його анархістських поглядів.
Як вже було згадано, погляди Махна формувалися в тюрмі під впливом анархо-комунізму Кропоткіна та Бакуніна. Вони виступали проти будь-якої держави - чи царської, чи більшовицької, тобто за "безвладну державу" вільних рад, де трудівники самі керують виробництвом і землею через солідарність і самоврядування.
На відміну від більшовицької ідеології, що встановлювала диктатуру пролетаріату, Махно вбачав революцію як спонтанний виступ селян проти експлуатації, без участі партійних верхівок. Його концепція “Третьої соціальної революції”, представленої під гаслом "Набат", прагнула не лише ліквідувати царизм, а й знищити будь-яку централізовану владу, пропонуючи натомість федерацію комун.
Ці ідеї були радикальними для України - аграрної країни, де селяни становили 80% населення й мріяли про землю без пана. Махно відкидав націоналізм як "буржуазний пережиток", але його рух мав український характер: козацькі традиції демократії, українська мова в газетах як "Шлях до волі" та патріотизм проти окупантів.
У результаті Махно прагнув реалізувати ідеали анархістського комунізму — безкласового суспільства, в якому земля та підприємства перебували б у власності трудящих, без існування поліції чи армії. У Гуляйполі ці концепції втілилися в комунах, де селяни самостійно організовували розподіл врожаю та освіти.
У порівнянні з іншими політичними ініціативами свого часу, більшовики виступали за державний соціалізм, петлюрівці прагнули створення національної держави, тоді як Махно акцентував увагу на ідеї свободи без державного контролю. Це ставило його в опозицію до багатьох, однак для селян він став символом захисту від реквізицій та голоду, що зробило його їхнім героєм.
"Слід усвідомити, що Махно постійно прагнув об'єднати два концептуальні підходи: анархічний ідеал та ідеал Запорозької Січі. У своїх мемуарах він описує збори селян у Гуляйполі в 1917 році як справжню втілення Запорозької Січі," - зазначив дослідник махновського руху Данило Коваль в інтерв'ю Радіо Свобода.
Еміграція в останні роки
Поразка 1921 року змусила Махна та його прибічників шукати порятунку. У серпні, разом із дружиною Галиною Кузьменко (яка була його давньою соратницею та колишньою вчителькою) і сотнею своїх бійців, він переправився до Румунії через річку Дністер. Радянська влада вимагала його видачі, але румунська сторона відмовилася.
У квітні 1922-го Махно перебрався до Польщі, де його заарештували за "змову з галичанами", але після гучного суду (з підтримкою європейських анархістів) виправдали. Тоді він перебрався до Берліна, де зустрівся з видатним німецьким анархістом Рудольфом Рокером, а в 1925-му оселився в Парижі.
Під час еміграції Махно переживав важкі часи й жив у бідності. Він був змушений працювати на заводах, але хвороба на туберкульоз змусила його залишити фізично виснажливу роботу. У цей період він займався написанням мемуарів, зокрема "Російська революція в Україні" (1929-1937), а також публікував статті для анархістських видань. Махно активно дискутував з іншими анархістами, такими як Волін і Аршинов, і разом вони розробили концепцію "платформізму", що передбачала створення єдиної анархістської організації з чіткою тактичною дисципліною.
Також зустрічався з відомими європейськими класиками анархізму як Дурруті, Берман і Голдман, які вплинули на іспанський анархізм.
Тим часом радянські спецслужби шукали його, а його родина страждала. У 20-х роках минулого століття він розлучився з Галиною Кузьменко, яка, зрештою, разом з донькою Оленою опинилася в ГУЛАГу в 1940-х, коли СРСР досяг Берліна. Сам же Махно помер у Парижі 25 липня 1934 року від туберкульозу у віці 45 років, його прах знайшов спочинок на цвинтарі Пер-Лашез поруч з іншими анархістами.
Махно в Україні сьогодні: від невідомості до символу боротьби.
У радянській історіографії Махно змальований як "бандит" і "куркульський ватажок", хоч більшовики й самі користалися його послугами. Але після 1991-го "Батька-Махна" реабілітували в історії України як борця за свободу. У Гуляйполі є музей, пам'ятник (до речі, знищений росіянами 23 травня 2024 року і відновлений за кілька місяців) та фестиваль "Махнофест". У 2022-му, під час російського вторгнення, деякі групи ЗСУ надихалися ним, тому чимало бійців мають позивне "Махно". Його прапор (чорний або червоний з анархістськими лозунгами) досі можна побачити на протестах, а сучасний рух асоціюють з українським опором імперіалізму. Гасло махновщини: "Влада народжує паразитів, хай живе анархія!", і досі має прихильників.
Сьогодні Махно - точно не національний герой на кшталт Бандери, бо анархізм суперечить державницькій парадигмі, але все ж він локальний символ про якого знають у всій країні. До того ж Махно та махновщина є одним з символів світового анархістського руху. Для багатьох він уособлення селянської волі в широкому розумінні цього слова, яка надихає до децентралізації і боротьбу проти різних форм насильства централізованої влади.
Источник: espreso.tv
#Німеччина #Поліція. #Друга Польська Республіка #Демократія #Україна #Революція #Берлін #Більшовики #Радянський Союз #Українці #Крим #Збройні сили України #Російська імперія #Нестор Махно #Австро-Угорщина #Румунія #Запорізька область #Дніпро #Експрес-телебачення #Запоріжжя #Данило Галицький #Донецька область #Катеринославська губернія #Партизани (військо) #Степан Бандера #Луганськ #Володимир Ленін #ГУЛАГ #Анархізм #Добровольча армія #ЧК. #Запорозька Січ #Українська революція #Берестейський мир #Павло Скоропадський #Поміщик #Туберкульоз #Каторга. #Російська революція 1905 року #Антон Денікін #Гуляйполе #Революційна повстанська армія України #Біла армія #Петро Столипін #Революціонер #Центральні держави #Петро Врангель #Петро Кропоткін #Гайдамак #Старобільськ
