На початок німецько-радянської війни у Києві мешкало близько 200 тисяч євреїв. Невдовзі, з наближенням лінії фронту і розумінням неминучої окупації, частина із них евакуювалась вглиб Радянського Союзу, частина була мобілізована до лав Червоної армії, а частина - здебільшого найбідніші мешканці, старики, діти - залишилася в Києві. Тож коли столицю України зайняли нацисти, в місті залишалося близько 40 тисяч євреїв. Більшість із них загинула у Бабиному Яру. Пік розстрілів припав на два останні дні вересня. Цей злочин став однією з найтемніших сторінок Голокосту.
Але чому Бабин Яр став можливий? Чому євреї стали головною мішенню нацистських убивств?
ЯК ФОРМУВАЛАСЬ АНТИСЕМІТСЬКА ІДЕОЛОГІЯ
Відомо, що євреї стали головним об'єктом ненависті гітлерівців і наймасовішою жертвою їхньої "національної політики". Нацисти спиралися на давню традицію європейського антисемітизму, але надали їй нової, расової та політичної форми. Наприкінці ХІХ - на початку XX століття поширювалися конспірологічні уявлення, які приписували євреям одночасно і тотальний контроль над світовою економікою, і організацію революційних рухів. Наприклад, велику роль у поширенні таких уявлень відіграли й сфабриковані в Російській імперії так звані "Протоколи сіонських мудреців".
Після закінчення Першої світової війни в Німеччині особливо посилилися певні міфи, оскільки країна переживала важкі часи: поразка у війні, економічні труднощі та політичні заворушення. Праворадикальні сили почали зображати євреїв і комуністів як основних винуватців національного краху та загрозу для існування німецького народу. Гітлер об'єднав антисемітизм і антикомунізм у концепції "юдобільшовизму", стверджуючи, що євреї стоять за більшовицьким рухом та радянською владою. У нацистському світогляді євреї сприймалися не лише як релігійна чи етнічна група, а як уявний глобальний ворог, що нібито відповідає за капіталізм, комунізм, поразку Німеччини та її післявоєнні проблеми.
Таким чином, антисемітизм, спочатку оснований на упередженнях і конспірологічних теоріях, став невід’ємною частиною державної ідеології. Нацистська пропаганда поступово позбавляла євреїв індивідуальності, подаючи їх як загрозливу "расу", яку потрібно ізолювати і знищити. Цей процес - від мови ненависті та дискримінації до організованого масового знищення - призвів до жахливих подій Голокосту.
Не можна оминути увагою той факт, що в період з 1930 по 1949 роки минулого століття більшість європейських країн відчули на собі хвилю антисемітизму. У нацистській Німеччині ця ненависть досягла жахливого піку і була інтегрована в їхнє "законодавство". Проте й інші європейці активно брали участь у переслідуваннях своїх єврейських співгромадян, і деякі з них робили це з явним задоволенням.
У Польщі, варто зазначити, трагічний єврейський погром, що забрав десятки життів, відбувся вже після падіння гітлерівської Німеччини, в 1948 році. Як згодом було встановлено, його організацію ініціювало радянське МГБ. Сам Радянський Союз, який нібито переміг нацизм, у той же період також відзначився сильним сплеском антисемітизму, що, що особливо сумно, було спрямоване проти тих, хто вижив після Голокосту. Ці явища почали згасати лише після смерті Сталіна в березні 1953 року.
Тож данський король, який вийшов на вулицю з пришитою до одягу жовтою зіркою, аби підтримати своїх підданих-євреїв, був виключенням.
Чи було випадковим масове знищення євреїв у Києві?
Відомо, що масові розстріли єврейського населення в Києві відбулися невдовзі після підриву Хрещатика та суміжних вулиць. Деякі пізніше намагалися пояснити цю трагедію тим, що, мовляв, якби більшовики не знищили центр столиці, німецькі війська не вчинили б розстріли київських євреїв. Проте вибухи і пожежі, що почалися 24 вересня і тривали кілька днів, могли лише прискорити цю трагедію, але не стали її причиною.
Улітку 1941 року на окупованих територіях Західної України розгорілася хвиля антисемітського насильства, що стартувала з жахливого погрому у Львові, який був спланований німецькими загарбниками. Нацисти скористалися цими настроями, намагаючись водночас замаскувати свою участь у масових вбивствах. Євреїв звинувачували в "більшовизмі", зраді та співпраці з радянською владою, а також у репресіях проти українців. Відкрилися двері в’язниці на Лонського, і натовп став свідком тіла своїх розтерзаних родичів і знайомих, оскільки "червоні" не встигли приховати свої злочини. Саме з цього погрому у Львові все й почалося, а згодом німецькі війська просунулися далі по Україні...
26-28 серпня 1941 року, всього за місяць до жахливих подій у Бабиному Яру, в Кам'янці-Подільському було вбито понад 23 тисячі євреїв. Цей злочин став одним з перших великих актів Голокосту на території Радянського Союзу.
Паралельно до Києва доходили новини про переслідування і вбивства єврейського населення. У щоденнику киянки Ніни Герасимової за 24 липня 1941 року міститься запис про єврейських жінок, які "втікають із Чернівців до Києва лише в платтях; по дорозі в них стріляють". Коли німецькі війська наблизилися до Києва, подібних чуток стало більше, оскільки вбивства євреїв відбувалися в різних містах, таких як Фастів, Шепетівка, Коростишів, Бердичів і Вінниця, ще в липні. Проте багато людей сприймали ці повідомлення як частину радянської пропаганди: німці намагалися приховати свої злочини і розповсюджували вигадки про нібито "виселення євреїв до Палестини".
У романі-хроніці "Хрещатий Яр" Докії Гуменна, яка сама стала свідком трагічних подій осені 1941 року, описує, як один з персонажів, українець, намагається втішити свою єврейську дружину, запевняючи її, що не варто боятися Гітлера: "...скоро Київ перетвориться на справжню ляльку, наведуть порядок, нарешті. Господар приїжджає!..." Він також згадує про прихід "українських націоналістів" (лідери яких вже опинилися в концтаборах), запевняючи, що серед них є багато його друзів. "Ти - моя дружина, і я тебе якось захищу", - додає він. Коли дружина висловлює занепокоєння через знущання нацистів над євреями, він зневажливо відповідає: "...це брехня! Газети обманюють!", стверджуючи, що "в окупованих місцях нікого не чіпали".
Тому для багатьох київських євреїв наказ зібратися біля Бабиного Яру з речами став смертельною пасткою, якої вони не очікували. Як зауважив у спогадах київський лікар-рентгенолог, громадський діяч і шахіст Федір Богатирчук: "Можливість страшної правди масового вбивства мало кому спадала на думку. Надто вже жахливим здавався такий злочин".
ЯК ВИЯВЛЯЛИ СЕБЕ КИЯНИ ПО ВІДНОШЕННЮ ДО ТИХ ПОДІЙ?
Ставлення до подій було різноманітним. Дехто виявляв співчуття, інші ж раділи чужому горю. Яскравим прикладом є вислів діда Анатолія Кузнєцова, який він наводить у своєму документальному романі "Бабин Яр": "Вітаю вас! Ну! Завтра в Києві не залишиться жодного єврея. Напевно, це вони винні у пожежі на Хрещатику. Слава Богу! Досить їм паразитувати на нашій крові, нікчемники! Хай тепер повертаються до своєї Палестини..." Однак навіть він, дізнавшись про розстріл євреїв, знітився і відчув страх, адже зрозумів, що наступною жертвою може стати він сам.
Докія Гуменна у творі "Хрещатий Яр" також майстерно передає похмуру атмосферу свого часу, а також описує численні епізоди повсякденного антисемітизму.
Ось черга в магазині, де люди починають критикувати "товстунів" і "клаповухих", які, мовляв, отримали відстрочки і безцільно сидять у магазинах, чекаючи на продавців. Всі єврейки, почувши це, виходять із черги, сприймаючи ці слова на свій рахунок...
А ось приміщення, в якому тимчасово зібралися київські погорільці. Хтось зайняв ліпші місця - і знову злі репліки на адресу євреїв. Коли ж туди заходить німець зі зброєю і нагайкою, наказуючи всім євреям залишити приміщення - публіка відверто зловтішається, а головна героїня Мар'яна міцно стискає руку подруги Рози - та ось-ось знепритомніє.
Проте існували й інші відгуки на цю жахливу подію. П'ятнадцятирічна киянка Катерина Кричевська-Росандич, яка стала свідком походу євреїв до Бабиного Яру, згадує: "...Коли розпочався "похід на смерть", наша вулиця була переповнена людьми, які стояли на тротуарі та спостерігали, як з Львівської вулиці рухалося величезне море людей — в основному старших і дітей. Багато заможних і партійних осіб вже виїхали... Реакція місцевих мешканців, принаймні наших сусідів, була дуже емоційною: жінки плакали, притискаючи своїх дітей до себе. І раптом, серед тих, хто прямував, ми помітили нашого лікаря-"вушника". Це була надзвичайно освічена людина, у них був єдиний син приблизно 16-17 років, і вони не покинули місто, оскільки боялися, що їх сина заберуть до армії. Коли вони проходили повз, ми кинулися до них, мама намагалася їх втішити, але жінка лікаря сказала: "Мы знаем, на что мы едем!"... Яке жахливе прощання! Багато хто усвідомлював, що йдуть на смерть! Моя мама була впевнена, що ці люди прямують на якесь переселення! Серед них були знайомі, друзі, сусіди..."
Як зауважив ще один свідок, "Цей великий "ісход" справив на киян гнітюче враження...", а звістка про масовий розстріл єврейського населення Києва приголомшила.
ЧИ БАГАТЬОМ ЄВРЕЯМ ВДАЛОСЯ ВРЯТУВАТИСЯ З БАБИНОГО ЯРУ?
Вижити з Бабиного Яру вдалося лише 28 євреям. Нацисти вкрай уважно охороняли територію розстрілів, а потім ретельно маскували свої злочини, засипаючи яр землею та примушуючи в'язнів Сирецького концтабору спалювати тіла.
Діна Пронічева - одна з найвідоміших жертв Бабиного Яру, якій вдалося вижити і навіть свідчити на судовому процесі проти катів. Її дівоче прізвище - Мстиславська. Вона народилася 1911 року в Чернігові. Юнкою переїхала до Києва, працювала в Театрі ляльок. Там познайомилася з майбутнім чоловіком Віктором Пронічевим. У подружжя народилось двоє дітей.
29 вересня 1941 року 30-річна Діна разом зі своїми батьками та сестрою опинилася в натовпі людей, яких німці зібрали в Бабиному Яру. Їй вдалося переконати охоронця, що вона українка, показавши профспілковий квиток, де не було зазначено національність, але прізвище звучало досить по-російськи — Пронічева. Однак увечері, всіх, хто випадково опинився в Яру і став свідком жахливих подій, німці вирішили ліквідувати. Свідків не хотіли залишати в живих. Те, що бачила Діна, дійсно шокувало. Як вона згодом згадувала, "люди старіли на очах, сміялися істерично, кричали, божеволіли". Коли Діна впала з урвища на тіла загиблих, вона прикинулася мертвою, а потім протягом трьох днів намагалася вибратися з Бабиного Яру. Після безуспішної спроби сховатися, вона вдруге потрапила до рук німців, але зуміла втекти з вантажівки дорогою до Шулявки.
Одним із чергових випробувань стала спроба нацистів виманити Діну з підпілля, використавши її дворічного сина Володимира як приманку. Хлопчика врятувала Марія Калініченко, викупивши його з автодушогубки за власну золоту обручку. Після нового доносу Діна була змушена залишити сина й переховуватися, а в лютому 1942 року її заарештувало гестапо. Майже через місяць вона втекла з в'язниці й приєдналася до мандрівного театру, керівник якого також втратив дружину-єврейку та маленького сина.
До Києва Діна остаточно повернулася після визволення міста. Знайшла в дитячих будинках обох дітей. У січні 1946-го вона свідчила на Київському процесі над німецькими офіцерами, а 1968 року - на Дармштадтському процесі над колишніми членами зондеркоманди.
ДОНОСИ І ПЕРЕХОВУВАННЯ
На долі Діни Пронічевої видно не лише, як люди допомагали переслідуваним, а й наскільки небезпечним було будь-яке переховування. На неї неодноразово доносили, вказуючи, що вона єврейка. Її рідного брата видали німцям двірники - і його застрелили на порозі власного будинку. Прикладів доносів на євреїв було багато.
Страх відігравав ключову роль у цій системі. Нацистські влади попереджали, що за приховування євреїв розстріляють не лише тих, хто надає допомогу, але й їхніх близьких. Цю ситуацію використовували й ті, хто бажав скористатися безвихідним становищем переслідуваних: євреїв шантажували, вимагали гроші та майно, а потім передавали їх німецьким окупантам.
Водночас існували особи, які, незважаючи на ризики, надавали допомогу. Чи дійсно національність мала значення в таких обставинах? Наскільки вона була важливою? Наприклад, Олексій Глаголєв, православний священик, прихистив велику єврейську родину у підвалі Покровської церкви, яка нещодавно стала мішенню для ракет російських нацистів. Також варто згадати слова Омеляна Масляка, директора Львівської міської бібліотеки, який хоч і не був киянином, але висловився про цю ситуацію. Коли один із його родичів запитав, чому він ризикує своїм життям, рятуючи євреїв, він відповів: "Коли я усвідомив себе українцем, я перш за все став людиною..." Ці слова кидають виклик перекрученій логіці нацистської ідеології, що призвела до трагедій, таких як Бабин Яр, Голокост і війна.
#
