Название / автор: Насекомые / К. и Й. Чапеки, М. Бровченко
Театр: Украинская национальная оперетта
Режиссер: Оксана Тараненко.
Мюзикл "Насекомые" в Национальной оперетте Украины является не только вне временной сатирой на недостатки человеческой натуры, но и современным переосмыслением творчества братьев Чапеков. Режиссер Оксана Тараненко и либреттист Николай Бровченко решились на смелый шаг — расширили сюжет и масштабы оригинальной пьесы, что позволяет зрителям насладиться ярким и в то же время глубоким театральным опытом.
Вот текст на языке оригинала:
Без остраху засудження можна обговорювати лише дві теми: сновидіння та те, що набалакав папуга. І Морфей, і птах - ненадійні для суду свідки, щоб хтось оскаржував Ваші слова. Але оскільки у папуг обмежений словник, то будемо вважати, що ця історія мені наснилася.
Незавершена історія. О. Генрі
Гестапо дізналося про смерть Карела Чапека, коли прийшло за ним. Глава чеської секції PEN-клубу помер від пневмонії всього за чотири місяці до того, як Німеччина окупувала його рідну країну. Фашисти не змогли знайти архів письменника, а допит його дружини також не дав результатів. Проте в тому ж 1939 році гестапо прийшло за братом Карела, поетом і художником Йозефом Чапеком. Згодом автор знаменитого терміна "робот" загине в концтаборі Берген-Бельзен, не доживши кілька місяців до звільнення Європи від фашистського режиму.
Окупантам не було до вподоби творчість братів Чапеків. Їхні останні драматичні роботи, зокрема "Біла хвороба" та "Мати", відкрито критикували фашизм. Йозеф Чапек займався створенням карикатур на Гітлера і активно виступав на мітингах. Ще до того, як термін "фашизм" увійшов у вжиток, брати здобули популярність в обох частинах світу завдяки своїй антимілітаристській п'єсі "З життя комах", яка піддавала критиці ідеї "неминучості" та "святості" війни.
Чапеки закінчили роботу над "Комахами" в 1921 році, коли європейське суспільство після Світової війни ніби перезбирало себе наново. Цинічні й жорстокі етюди, не без чорного гумору, здавалися для публіки більш ніж актуальними. У лютому 1922 року виставу поставили в Національному театрі в Брно, а у квітні того ж року вже в Празькому національному театрі. У жовтні постановка дійшла до нью-йоркського Бродвею під назвою "Світ, у якому ми живемо".
Проте, зростаюча популярність братів принесла з собою й значну критику. Це не дивно, адже драматурги влучно висміяли різні аспекти суспільства: творчість, накопичення, старанну працю, армію, релігію та навіть батьківську відповідальність. Коли їхня п'єса вийшла окремим виданням, автори не вагалися відреагувати на критику у вступі. Вони наголосили, що їхній твір не стосується конкретного суспільства, а вказує на вади, які постають у формі символічних комах. Глядачам було рекомендовано не ототожнювати себе з персонажами п'єси, так само, як вони не ідентифікують себе з жуками, що повзуть під ногами під час прогулянки в парку.
Попри всі застереження у передмові для наступних постановників, режисерка Оксана Тараненко та лібретист Микола Бровченко не відійшли від скандальних, гострих ідей Чапеків. У мюзиклі "Комахи" на сцені Національної оперети України не згладжують кути на потребу повістки епохи. Камерні етюди розширили до епічного полотна: за допомогою поезії зв'язали окремі епізоди в багаторівневий сюжет, а складними декораціями та видовищними концертними номерами додали масштабу.
Для масштабування української версії виявилося достатньо одного ключового відступу від першоджерела. Події ми бачимо не через Бродягу, що лише спостерігав за мікросвітом комах. Тепер головний герой - це спільний образ ентомолога Педанта та поета-невдахи метелика Фелікса (Олександр Мельник). Завдяки цій метаморфозі персонаж не тільки відсторонено спостерігає, а й активно взаємодіє з комашиною екосистемою.
Перший акт розпочинається цілком невинно, майже повторюючи трохи наївну для сучасного глядача сатиру Чапеків. Колекціонер комах та поет закохується в нічного метелика Барбару Мун (Валентина Фролова) й потрапляє в її мікровимір. Фелікс намагається звабити Барбару віршами, та поміж цим знайомиться з іншими комахами: жуками-гнойовиками (Ігор Іванов), богомолами (Катерина Алексєєва) та рогачами... Здається, що все дійство пройде в атмосфері музичної чи то моралістичної казки, чи то зоологічної байки.
Проте в другій половині оповідання сюжет набуває темного фентезійного відтінку. Колористика сцени змінюється, занурюючи нас у глибини пітьми, немов ми потрапляємо в підземне царство Аїда. Виявляється, що персонажі з першої частини не були лише героями моральних етюдів. Їхні образи слугували підготовкою до справжньої драми, що веде нас у вир епічних подій.
Зізнаюсь, приємна неочікуваність зустріти в історії, що написана езоповою мовою, таку глибину драматургії. У другому акті стає зрозуміло, що Фелікс зайвий у вже сформованій екосистемі комах. Але герой не повертається магічним чином у світ людей. Тепер, згідно з законами дарвінізму, поету доведеться адаптуватися до нових, нелюдських умов виживання.
Вектор Феліксової творчості змінюється на протилежний: замість любові він починає оспівувати війну. Поет не став своїм серед творчих метеликів, не порозумівся з заможними жуками-гнойовиками. Та все ж знаходить "свій припічок". Фелікс стає рупором пропаганди в мілітаристичному суспільстві, що будує кволий Павук (н. а. України Сергій Бондаренко). Поет переходить на темну сторону сили, розуміючи, що в сили немає іншої сторони.
Чапеки, понад століття тому, задумали "Комах" як камерну постановку, що нагадує візит до ентомологічного музею, де Педант нарешті оформлює свою колекцію. Усе розташовано на полицях: кожен вид комах відповідає певному людському пороку. Навіть у виборі костюмів, зокрема для близькості з глядачем, брати радили обирати звичайний одяг.
Але змінивши масштаб історії доцільно було б підтягнути й візуальне оформлення. Так кожен з видів комах отримав костюм з характером від художника Карла-Крістіана Андерсена. Сценографія Ольги фон Валь використовує всі можливості простору, зокрема, й постійну роботу з підвісними конструкціями. Майже кожен виступ отримує нову сцену. Від того дійство у Національній опереті виглядає не просто оповіддю з піснями, а строкатим концертом зі стрижневою історією.
Помітно, яку роль фон Валь приділяє дрібницям при оформленні сцени. Наприклад, павуччя армія - щоб підкреслити смертоносність та незламність - отримала штандарти із зображенням скорпіонів. Цікаво, що саме скорпіонів малювали середньовічні пропагандисти на вигаданих прапорах мусульман-сарацинів - які зовсім не використовували звичну для європейців зоологічну геральдику - щоб підкреслити їхню інаковість та кровожерливість. Та моїм фаворитом серед безлічі оригінальних художніх рішень фон Валь став апарат для життєзабезпечення Павука, що буквально висмоктує соки з мух.
На початку дев'яностих класик постмодернізму на прикладі кримських комах повчав, що гарний оповідач здатен розчулити читача, навіть коли описує пійману в липку стрічку муху. Із завданням викликати співчуття, страх, огиду чи пристрасть актори Національної оперети переконливо справляються. При цьому залишаються в концертних образах, відчайдушно танцюють (хореографія балетмейстера Вадима Прокопенка) і виконують складні арії.
Цього разу особливу увагу заслуговує наймолодша учасниця театральної трупи - Євангеліна Старченко, яка блискуче зіграла роль Личинки. Зазвичай маленькі актори виконують допоміжні ролі, надаючи підтримку більш досвідченим колегам, і їхня гра часто обмежується кількома фразами або жестами. За ними зазвичай аплодують за сміливість вийти на сцену і не впасти в паніку. Проте Євангеліна підняла планку, виконавши роль Личинки так, що в залі виникли справжні емоції - від занепокоєння до захоплення. Цього вечора вона отримала щирі овації за свою відверту гру та здатність передати широкий спектр почуттів глядачам.
Яскраве дійство відбувається під чарівні мелодії Івана Небесного. Вражає діапазон стилів, що встиг вміститися у два акти: оркестровий джаз, барний соул, ораторії та готика для другої частини. Поліфонічний концерт супроводжує оркестр під керівництвом диригента-постановника Сергія Дідка.
Основним елементом мюзиклу виступає лібрето Миколи Бровченка. Його переосмислення Чапеків відкриває можливості для бурлескного втілення, а також додає вже згаданої глибини драмі. Схоже, що, подібно до братів Чапеків, Бровченко також провів чимало часу, вивчаючи ентомологічні посібники, щоб зрозуміти структуру та поведінку комах. Це можна почути в жартівливих рядках і римах, які виконують персонажі. Проте іноді лібрето не містить достатньо тексту, щоб зрозуміти деякі фрази, які губляться у шумі концерту.
Трохи сумно усвідомлювати, що вся ця велич і яскравість виявилися лише витвором уяви військового агітатора. Він прокинеться, змахне з свого светра набридливих комах і вирушить у пошуках натхнення для поезії, подалі від усіх турбот. Забуде про це, як про кошмарний сон.
Звичайно, така реконструкція п'єси спонукає до пошуків аналогій у ході людської історії. Наприклад, можна пригадати, як в окупованій нацистами Чехії театр намагалися використати як елемент пропагандистської машини. У Протектораті була створена мережа німецьких театрів, а в чеських театрах заборонили вистави єврейських авторів, а також творів німецьких і чеських антифашистів, таких як Чапек. Згодом під цензуру потрапили також французькі, британські та російські драматурги. 24 червня 1942 року в головному залі Празького національного театру (тому ж, де 20 років тому відбулася прем'єра "Комах") понад півтори тисячі діячів культури Чехії дали клятву на вірність Рейху та особисто фюреру. Але навіть це не захистило театралів від поступового фізичного знищення. У 1944 році всі театри в Протектораті були закриті. "Щасливчики" потрапили до трудових таборів, інші — в концентраційні (як, наприклад, Йозеф Чапек) або на фронт.
Не випадково в епіграфі вже розкривається фінал вистави. Автори, незважаючи на складний сюжет, прагнуть уникнути надмірної серйозності та прямих натяків на реальність. Ця показова нейтральність дозволяє без перешкод представляти мюзикл на міжнародних сценах або ставити його, не зважаючи на політичні обставини. Так, щось подібне до метушні комах відбувається і серед людей. Проте найскандальніші моменти не стосуються нас, а стосуються саме комах. Все, що ви спостерігали, - це лише гармонійний, мелодійний сон з ноткою чорного гумору. Усі аналогії та інтерпретації, дорогі критики та глядачі, - це лише плоди вашої уяви.
Інсценізація "Комах" Чапека на сцені Національної оперети України є відмінним прикладом сміливого та виразного мюзиклу. Режисерка Оксана Тараненко вдало поєднала музичний і візуальний ритм, щоб передати глибину та епічність сюжету. Дотепне лібрето Бровченка, яскраві мелодії Небесного, оригінальні декорації фон Валь, ретельно продумані костюми Андерсена, емоційні акторські арії та хореографія Прокопенка разом з бездоганною грою оркестру під керівництвом Дідка створюють шоу, яким можна пишатися і яке заслуговує на міжнародне визнання.
#
