"Терор в Києві: документальна стрічка 1919 року"

Сцени з документальної стрічки

Ця короткометражка демонструє численні тіла загиблих, що нагадують сцени з жертвами чекістів у 1941 році у Львові та інших західноукраїнських містах. Такі ж жахливі образи можна було побачити й у 2022 році в Бучі та Ізюмі.

У цьому матеріалі також відображено вулиці української столиці того часу, які пізніше були знищені тими ж чекістами, зокрема старий Хрещатик та Інститутська. Вказані конкретні адреси - це будівлі, які московити використовували для своїх тортур.

Фільм має пропагандистський характер (точніше, їх два – друга половина присвячена Харкову), створений денікінцями, і, звісно, у ньому відсутні будь-які згадки про українське військо, яке першим увійшло до Києва в серпні 1919 року.

Командування об'єднаної української армії — УНР та УГА — забороняло вступати у битву з потенційним, на той час вважаючи, союзником проти більшовиків. Українці прагнули спільно з "добровольчою армією" (союзниками Антанти, які їх озброювали та підтримували всебічно) протистояти червоним московитам...

Проте незалежно від кольору — білі чи червоні — всі вони залишаються московитами. Як зазначав Бандера, "з москалями не існує спільної мови". Поки українці сподівалися на мирні переговори, білі захоплювали в полон українські підрозділи в Києві. Ті ж денікінці, які "засвітились" масовими розправами в той же час, коли відбувалася зйомка цього фільму.

Я відвідав місце поховання євреїв у Боярці, які стали жертвами вбивств у серпні 1919 року. На відміну від червоних, білі не намагалися приховати свої дії — Левко Чикаленко, син Євгена, у своїх спогадах розповідав, як денікінці вішали євреїв прямо на ліхтарних стовпах на вокзалі в Боярці. Українців вбивали як білі, так і червоні, з однаковою жорстокістю і ненавистю.

Було б цікаво адаптувати цей фільм, включивши українські теми та усунувши денікінську пропаганду. Наприклад, у сценах можна побачити той самий прапор, який зняли Чорні запорожці з будівлі Київської мерії.