Інша осінь Бруно Шульца на тлі масштабної війни.

У центрі Дрогобича біля місця, де німецьке гестапо 83 роки тому вбило письменника й художника Бруно Шульца, розпочинається велика спільна молитва: усі християнські конфесії, а також іудеї.

Зображення: Екуменічна молитва у Дрогобичі на заході "Друга осінь" 2025 року, організована міською радою.

Так розпочинається щорічний літературно-мистецький проєкт "Друга осінь". Зазвичай, єврейську поминальну молитву, кадиш, виголошував Йосиф Карпін — дрогобицький равин, який був хранителем традицій цього міста та надзвичайно світлою особистістю, з якою мені пощастило познайомитися. Він відійшов у вічність всього за кілька тижнів до заходу, що поставило питання про те, хто ж продовжить цю традицію. Відтак, символічно, кадиш прочитав равин з Харкова, який нещодавно оселився в Дрогобичі. Тепер у списку померлих вже значиться й ім'я Йосифа Карпіна.

Зображення: Равин з Харкова проводить кадиш, молитву в пам'ять, у Дрогобичі, під егідою міської ради.

Раптово, під час молитви, повітря наповнюється звуком тривоги — напередодні ночі знову відбулася атака росіян на Тернопіль. Ось вона, чорна циклічність — лише імена змінюються. Гауптшарфюрер Ландау, який забрав Шульца на примусові роботи, колись працював столяром у Відні, а згодом став референтом у справах євреїв у дрогобицькому гетто. Він не сприймав євреїв як людей, проте Шульц привернув його увагу своїм мистецтвом (оскільки першим даром Бруно Шульца були живопис і графіка). Тому Ландау деякий час тримав його як "корисну робочу силу", що дало митцеві можливість продовжити своє життя.

Фрески Бруно Шульца на віллі Ландау

Та 19 листопада 1942 року, коли Бруно Шульц планує покинути Дрогобич і навіть отримує підробні документи, гестапівець убиває його на вулиці просто за те, що той був євреєм. Як сучасних українців вбиває російський режим за те, що вони українці.

Зображення: Ґжеґож Юзефчук, місце загибелі письменника та митця Бруно Шульца від рук гестапо у 1942 році, Дрогобич.

Після молитви поетка і журналістка Наталя Ткачик зачитала уривок оповідання Шульца "Друга осінь", український переклад якого зробив Юрій Андрухович.

Простір без часу

Бруно Шульц був призначений долею народитися на перетині різних культур і в час, коли світ стояв на порозі великих змін, незадовго до катастрофи ХХ століття, котра кардинально змінила все навколо. Він перебував у постійному балансі між різними вимірами та культурними сферами: як єврейський письменник, вихований у родині, де звучали польська та німецька мови, а на вулицях Дрогобича ще й українська та їдиш. У своїх творах він майстерно працював з реальністю, сприймаючи її як щось гнучке та нелінійне. Здається, навіть буденність він умів перетворити на щось фантастичне, як це можна побачити в оповіданні "Цинамонові крамниці".

"Раптово повсякденність заграла новими барвами, наче невидима рука міфу обійняла її, відкриваючи таємничу сутність."

Зображення: Вікіпедія, Бруно Шульц

Бруно Шульц жив у середовищі, яке саме собою було напівсном, напівміфом -- і цю атмосферу він увібрав у свої тексти так само природно, як легко дихається вологим ранковим повітрям маленьких галицьких містечок. Його Дрогобич -- це місто на межі реальності й вигадки. Муровані кам'яниці, змережані тріщинами, запах гарячої смоли з фабрик, бруківка, на якій завжди відлунюють чиїсь кроки, і трамваї, які з'являються лише в уяві. Дрогобицькі вулиці були не просто декорацією -- вони були його біографією, зшитою із сірих сутінків, густиною дощів і дивовижного світла полудня, що раптом пробивається крізь хмари й на кілька хвилин робить місто золотавим. Навіть свою родину він описував з властивою розмитістю. Батько -- постать напівміфічна, зі своїми ексцентричностями, які згодом перетворяться на геніальні образи "Цинамонових крамниць":

Батько поступово віддалявся від нас, ніби спливав у незнані світи... Він вже не був тим, ким був раніше, розчиняючись у своїх фантазіях, у незвичних пристрастях, у безкрайніх можливостях своїх уявлень.

Мати — спокійна, приземлена, незмінна опора у світі, що оточує. Шульц виростав у середовищі, де час текло повільно й дещо задушливо. Цей простір відзначався циклічністю: пори року, дні на ринку, звички мешканців. Маленьке містечко задавало свій ритм: спокійний, провінційний, але пронизаний тонкими рухами — незначними подіями, які у його чутливій уяві набували епічного значення. Звичайні люди обростали легендами, а випадкові зустрічі перетворювалися на щось метафізичне. З того часу відбулося чимало змін, але водночас залишилося й багато незмінного. Шульцівський Дрогобич все ще можна відшукати, і тепер він став майданчиком для сучасного міжкультурного діалогу.

Зображення: Катерина Гладка, гладка частина солеварного комплексу в Дрогобичі. Художні практики під брендом Шульца.

Літературно-мистецький проект "Друга осінь" названий на честь однойменного твору Шульца і символізує новий етап існування, життя після фізичної смерті. Цей фестиваль відзначає свій двадцять четвертий рік. Спочатку він розпочався як невелике неформальне зібрання, але з часом перетворився на повноцінний двохдневний захід.

Після відкриття з молитвою, перший день триває виставкою художника Антона Логова під назвою "Цинамонові крамниці", що проходить у новому просторі – центрі міської історії та мистецтв "Кімната", заснованому дрогобичанкою Юлією Димою. Разом із чоловіком вона управляє двома кав'ярнями в місті, прибутки з яких реінвестуються в цей новий проект. Як зазначила сама Юлія, назва "Кімната" має особисте значення: у дитинстві вона часто спілкувалася зі своїм дідусем Миколою, слухаючи його розповіді в затишному домашньому оточенні. Тепер вона намагається відтворити цю домашню атмосферу у новому просторі, що стало основою для його назви. Тут проходять зустрічі, культурні події, і серед відвідувачів можна побачити як місцевих жителів, так і гостей з інших міст і країн. У цьому просторі також представлені роботи Антона Логова, натхненні оповіданнями Бруно Шульца. Завдяки візуальним образам, яскравим кольорам та розмитим фігуркам людей, художник продовжує діалог із творчістю Шульца.

Зображення: Польський інститут у Києві, зліва направо: митців Антон Логов та співорганізатор фестивалю "Друга осінь" Ґжеґож Юзефчук урочисто відкривають виставку "Цинамонові крамниці".

Традиційно "Друга осінь" об'єднує дослідників творчості Шульца та митців, чий світогляд резонує з його ідеями. Цього року учасники занурилися у поетичний шлях польського класика Богдана Задури. Розмову вели співорганізатори фестивалю Віра Меньок і Ґжеґож Юзефчук, а також львівський поет Григорій Семенчук. Вечірні години принесли блекаут, а вулиці заповнили звуки генераторів.

Фото: Ґжеґож Юзефчук Співорганізаторка "Другої осені" Віра Меньок і письменник, перекладач Олександр Бойченко

У той же час у міській бібліотеці відбулася чергова подія фестивалю, куди зібралися учасники, озброєні телефонами з увімкненими ліхтариками. Літературознавці Наталя Котенко-Вусатюк та Лукас Йоура (австрієць, який навчається на українських студіях) представили непересічну двомовну антологію "Вірші Приречених". Ця збірка містить переклади творів українських неокласиків (групи модерністських поетів, які прагнули зберегти естетичні традиції та часто зверталися до світової класики. -- Прим. ред.) на німецьку мову, виконані Освальдом Бургардтом у 1947 році. Серед поетів, чиї твори увійшли до антології, такі імена, як Юрій Клен (насправді Освальд Бургардт), Максим Рильський, Павло Филипович, Микола Зеров і Михайло Драй-Хмара. Модератором заходу виступив есеїст і перекладач Юрко Прохасько.

Зображення: В Українському інституті в Києві есеїст і перекладач Юрій Прохасько представляє вірші неокласичних авторів.

Бургардт, який народився в Україні в сім'ї німецького торговця, жив у таких регіонах, як Волинь і Поділля, а також здобував освіту в галузі романо-германської філології в Київському університеті. З 1931 року його життя пов'язане з Німеччиною, де він творив вірші як українською, так і німецькою мовами, проте його переклади не отримали публікацій за його життя. Лише в 2025 році його рукопис вперше був виданий у німецькому видавництві Arco, через 78 років після його написання.

Учасники заходу занурилися в атмосферу неокласичної поезії, читаючи вірші при світлі ліхтариків, що додавало бібліотеці, розташованій у старовинній віллі, особливої затишності та унікальності. Ці вечори, коли слова звучать у темряві, також залишаться в пам’яті, ставши частиною історії. Коли подія завершилась і всі вийшли на вулицю, світло в бібліотеці згасло. Місто занурилося у темряву, а в небі засяяли зірки, нагадуючи про ті моменти, які колись описував Бруно Шульц:

"Ніч була густа від зірок, мовби хтось розсіяв по небу безліч світлих насінин; вони проростали тремтливими вогниками, і над усім світом стояла безмежна, холодна пишність космосу".

Перший день фестивалю завершився презентацією книги "Столик з видом на Кремль" польського репортера й письменника Павла Решки. Модерував розмову письменник і перекладач Олександр Бойченко, а це завжди запорука доброго інтелектуального гумору.

Зображення: Польський Інститут у Києві, зліва направо: модератор Олександр Бойченко та польський журналіст Павел Решка.

У книзі автор через художню форму розповідає історію свого життя й позбавлення ілюзій щодо Росії та російської культури, як зникали його друзі і чи друзями вони насправді були, як на очах змінювалася епоха. Павел дуже тонко описує особливості менталітету й безнадійного тупцювання Росії у власній псевдовеличі. Як воєнний репортер, який працював на більшості світових конфліктів останніх 20 років, включно з нинішньою війною Росії проти України, він розпочинає книгу з опису Ірпеня й Бучі після окупації. Використовує страшне порівняння, що запах тіл замордованих росіянами людей нагадав йому геноцид у Руанді (у 1994 році тимчасовий уряд знищив більш ніж 800 тисяч представників тутсі й інших етнічних спільнот. -- Авт.).

Читання у листопаді

Уже за доброю традицією "Другої осені", під час фестивалю відбуваються Читання у листопаді. Цього разу весь другий день був присвячений поезії та усним есеям. Останні виголошували польські й українські автори та авторки: Катажина Кучинська-Кошани, Наталя Ткачик, Данило Ільницький, Магдалена Рабізо-Бірек, Моніка Шнайдерман, Кшиштоф Скібський, Мацой Трамер, Юзеф Олєйнічак та я. Уже не вперше помічаю, що мотиви й метафори, які зустрічаються в авторів і авторок, які не знають заздалегідь тем одне одного, часто складаються у певний пазл.

Фото: Польський інститут в Києві польська поетка Катажина Кучинська-Кошани виголошує усний есей, поруч співорганізаторка фестивалю Віра Меньок

Наприклад, образ Орфея – героя давньогрецького міфу, який спустився в підземний світ, щоб визволити свою кохану Еврідіку, – якщо б він жив у сучасності, яку б тривожну валізу він зібрав? Що б вона містила? Цей образ органічно переходить у розповіді про митців, які в різні часи змушені були рятуватися від загроз. Як зазначає авторка усного есею Наталя Ткачик, харківська режисерка Світлана Олешко, покидаючи місто в 2022 році, "взяла зі собою свій Харків" у тривожну валізу, виїжджаючи до Варшави. Скільки ж ще таких Орфеїв ми побачимо в нашій історії?

Зображення: Польський інститут у Києві, зліва направо: поет з Польщі Яцек Подсядло, ведучий Павел Прухняк та поетеса і журналістка Наталя Ткачик.

Ще однією знаковою подією другого дня стали взаємні поетичні читання й переклад польського поета Яцека Подсядла й української авторки Наталі Ткачик. Це Світлана Олешко свого часу надихнула його взятися за переклад поезії Василя Стуса польською мовою. І ось уже два томи готові, скоро вийде третій, а Яцек Подсядло отримав польську поетичну нагороду Ossolineum 2025 за найкращий переклад. Та найголовніше, ці тексти тепер доступні польському читачу.

День завершився поетичною виставою в укритті Дрогобицького театру, де прозвучали вірші військового льотчика, підполковника ЗСУ Василя Муліка та Казімежа Вежинського, одного з найзначніших польських поетів ХХ століття. Ця подія, що об'єднала дві мови — польську та українську, відобразила історію війни та її вплив на людські долі, знову підкресливши єдність українського та польського народів у часи загроз, на відміну від розділення, яке намагаються нав'язати радикальні сили. Образ Шульца і та культурна атмосфера, що сформувалася навколо нього за ці роки, свідчать про те, що справжня культурна дипломатія виникає через живий та взаємний діалог.

Фото: Леонід Гольберг Поетка й публіцистка Катерина Гладка і польський репортер, письменник Павел Решка

Фестиваль добігає кінця, і я повертаюся до Києва, але вже за кілька днів знову відбудеться комбінована атака Росії на столицю України. У мене є відчуття, що на пошті з'явиться лист від польської поетеси Катажини Кучинської-Кошани, яка брала участь у "Двох осінях" і нещодавно повернулася з фестивалю до Польщі. "Як ви, дорогі? Напишіть мені, бо я занепокоєна", -- пише вона.

Я усвідомлюю, що все знову повертається. І далеко не всі уроки історії ХХ століття були засвоєні та зрозумілі.

"Живі, не хвилюйся", -- відписує українська частина, серед якої і я. Наше життя триває.

Як нагадує Бруно Шульц: "Ми створені для мрії. Реальність -- лише її слабка копія".