Світлана Духович - це особа, пов'язана з Ватиканом.
У суботу, 25 жовтня 2025 року, Папа Лев XIV провів аудієнцію з єпископом Віталієм Кривицьким, Ординарієм Київсько-Житомирської дієцезії Римо-Католицької Церкви в Україні. У розмові з представниками ватиканських медіа єпископ поділився своїми враженнями від зустрічі зі Святішим Отцем, а також розповів про свій візит до Норвегії, в рамках делегації Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій. Він також описав ключові напрямки роботи Київсько-Житомирської дієцезії у цей складний період, коли Україна вже понад три з половиною років стикається з масштабною агресією з боку Росії.
Ваше Високопреосвященство Віталію, ми щиро раді бачити Вас у редакції Радіо Ватикану. Сьогодні Ви зустрілися з Папою Левом. Чи це була Ваша перша аудієнція?
Сьогодні я відчув неперевершене щастя, адже мав можливість провести свою першу аудієнцію з Папою Левом.
Що б ви хотіли сказати про цю зустріч?
Наразі, перебуваючи в Римі для запланованих зустрічей, я вирішив скористатися нагодою і написав до Апостольської Столиці з проханням про можливість зустрічі з Папою. Мене порадувало, що отримав позитивну відповідь, і мав шанс зустрітися з Понтифіком, щоб висловити йому подяку за його молитви і любов до України. Я висловив вдячність за кожне слово підтримки, яке ми отримуємо під час проповідей або молитви "Ангел Господній" в неділю. Ця підтримка є надзвичайно важливою для нашої країни в ці складні часи. Під час зустрічі я також подякував за його чіткі заяви, а також за ту підтримку, про яку ми, можливо, навіть не знаємо до кінця. Ватикан надає допомогу як переселенцям, так і дітям у лікарні "Bambino Gesù", і за це я мав можливість висловити вдячність. Я також спитав Папу, яке послання він хотів би передати українському народу та нашій католицькій спільноті єпископів. У відповідь почув знову слова підтримки. Папа зауважив, що міжнародна спільнота дійсно шукає способи вирішення нашої проблеми, пов'язаної з цією жорстокою війною, але поки що не знаходить їх. Він закликав нас не втрачати надії, особливо в цей Ювілейний рік. Його слова я сприйняв як батьківські, адже він знає про наші випробування і вірить у нашу здатність подолати їх. Ця зустріч залишила в мені відчуття батьківської підтримки, за що я щиро вдячний Святішому Отцеві.
Ваше Преосвященство, ви є молодим єпископом, і ваше перебування в Києві, що постійно піддається російським обстрілам, має велике значення. Яку роль ця зустріч відіграла для вас особисто – як для єпископа, священнослужителя та духовного наставника ваших вірних?
Так, справді Київ страждає, і навіть сьогодні була чергова складна ніч: багато обстрілів, масштабні пожежі в Києві, є поранені люди, попередніми днями були також і загиблі. І для мене було дуже важливо зустрітися зі Святішим Отцем, щоб навіть особисто для зрозуміння, що Папа дуже глибоко занурений в нашу ситуацію, попри те, що має дуже багато різних викликів - я собі можу тільки уявити, скільки таких, як я, приходять до нього, аби поділитися труднощами, аби просити про пораду. І для мене, як для єпископа, який також потребує якоїсь батьківської вказівки, підтримки, було дуже важливо це почути, щоб можна було, в свою чергу, донести це нашим вірянам. І хочу сказати, що, власне, оця підтримка, оце прийняття Папи, які я сьогодні досвідчив, надихнули мене вчергове.
Ви були в складі делегації Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій, яка цими днями здійснила візит до Норвегії. Розкажіть, будь ласка, про мету цього візиту.
Нещодавній візит до Норвегії відбувся завдяки підтримці Норвезького біблійного товариства, тож представники Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій цього разу зосередили свою увагу в основному на християнських громадах. Під час таких поїздок ми, як делегати Всеукраїнської Ради, виконуємо роль адвокатів, представляючи інтереси віруючих громадян України. Це можна назвати "м'якою дипломатією", що дає змогу висвітлити реальну ситуацію в нашій країні для світової спільноти. Мета таких візитів — висловити подяку тим, хто бажає знати, чи їхня допомога справді доходить до простих людей в Україні. Під час спільних поїздок ми демонструємо єдність, і це дозволяє іншим побачити, що наша позиція не обмежується лише поглядами окремих конфесій — протестантів, католиків, православних, євреїв або мусульман. Ці зустрічі свідчать про спільність думок і прагнень, підкреслюючи нашу згуртованість. Коли ми взаємодіємо з християнськими громадами або представляємо Україну як християнську націю, ми говоримо про екуменізм у практичному сенсі, а не лише в академічному чи теологічному контексті. Ми не займаємося теологічними дебатами, а пропагуємо практичний екуменізм, що полягає в співпраці та єдності з метою досягнення спільних цілей для нашого народу в ці непрості часи.
На наступному тижні відбудеться святкування 60-річчя Декларації Nostra Aetate Другого Ватиканського Собору, що стосується діалогу між релігіями. У цей складний період для України, наскільки критично важливо для різних конфесій та релігій взаємодіяти та працювати разом?
В складний час будь-яка співпраця вітається. Ми знаємо іншу сторону нашої історії: як кажуть, "де є два українці, там є три отамана". І ми знаємо, що ці розподіли всередині нашого суспільства завжди тільки шкодили нашому народу. Як віруючі люди, ми розуміємо, що маємо у своєму житті багато більше інструментів, способів, які допомагають єднатися. Гадаю, що коли ми говоримо про діалог, то варто пам'ятати, що діалог мають закладати дві сторони, які відкриті одне на одного, дві сторони, які поважають одне одного, а не таврують словами: "З тобою немає про що говорити". Щодо релігійного діалогу, то в ньому не йдеться так званий "релігійний вінегрет", про синкретизм, який має поєднати ці релігійні явища, бачення і переконання, і сказати, що це все однакове. Ні, абсолютно ні. Проте, як сьогодні у випадку України, в нас є виклики, які для нас є спільними, незалежно від того, як ми віруємо, які релігійні традиції маємо, ці виклики є для нас насправді спільними. І коли ми перебуваємо в деяких державах з нашими адвокаційми виїздами, то дуже часто визначальним є саме цей фактор, що ми про це говоримо одночасно, в унісон. Так навіть і тепер, коли ми зустрічалися з такою міжконфесійною, міжрелігійною спільнотою, то наших співрозмовників вражало те, що ми говоримо настільки одностайно, доповнюючи одне одного, а не заперечуючи одне одного. І насправді вважаю, що Україна сьогодні є не тільки свідком того, що в нас є щось погане - я маю на увазі зараз цю кровопролитну війну, бо війна це завжди погано - але ми є свідками того, що в нас насправді є цей діалог. В нас насправді є пошана іншої людини. Ми говоримо про фактор поліконфесійності, який є притаманний Україні. Це насправді наше багатство. І дуже багато людей, з якими ми зустрічаємося, зокрема, представники різних конфесій і релігій, кажуть: "Від вас можна вчитися". І тому ми дякуємо Богові, що дає насправді нам цього духа порозуміння, Свого Духа, для того, щоб ми були просто відкриті на іншу людину, на діалог, як ми вже згадували: не на синкретизм, - об'єднання абсолютно всього і до однієї посудини, - а на діалог. І бачимо, що в нашій співпраці знаходяться ті ділянки там, де ми маємо прикласти ці зусилля, щоби осягнути певне добро для суспільства. Спочатку, звичайно, нашої держави, України, але, ділячись вже сьогодні цим досвідом, бачу, що не тільки.
Мене цікавить, як наразі функціонує Київсько-Житомирська дієцезія в умовах, що так сильно ускладнені постійними обстрілами. Які основні напрямки її роботи на цьому етапі війни?
Перше завдання Церкви, на мою думку, полягає в тому, щоб, незалежно від зовнішніх обставин, зберегти свої основні пріоритети. Це означає підтримку вірних через Боже Слово і Таїнства, супровід віруючих та євангелізацію. Ці справи залишаються актуальними на всіх континентах і в усіх країнах, незважаючи на зовнішні виклики. У нашій ситуації, зважаючи на обстріли та постійне просування російських військ на сході України, це дійсно велике випробування, яке ми сприймаємо як сучасний хрест. Водночас наше душпастирство сьогодні виглядає по-іншому, принаймні в певних аспектах. Ми відкриті для зустрічей з нашими захисниками, знаючи, що вони вже ніколи не будуть такими, якими були до війни. Наша місія полягає в тому, щоб допомогти їм адаптуватися до суспільства, з якого вони повернулися. Ми також покликані підтримати їхні родини у прийнятті їх в новій реальності. Адже рани, які вони отримали під час війни, вони несуть заради нас, намагаючись врятувати наше майбутнє.
Якщо б у нас не було можливості отримати підтримку від інших, ми б не могли опинитися на цьому місці сьогодні. Ми маємо святий обов'язок допомогти нашим близьким адаптуватися до нових реалій, особливо родинам загиблих військових та цивільних, які постраждали від війни. Це дуже складний процес, адже нічого матеріального не може заповнити порожнечу, залишену втратою найдорожчих людей. Тому ми повинні запросити Бога в цю справу, адже лише Він може зцілити наші рани. Ми усвідомлюємо, що психологічні методи – це лише один із засобів, і що справжня підтримка приходить через Бога, який діє через слова, які ми можемо знайти. Нам потрібно відкривати ці слова для себе, щоб самим витримати цей важкий період і підтримати матерів загиблих воїнів, їхніх дружин і дітей. Церква активно шукає різні способи служити цим людям. Наприклад, в терапіях, які проводять наші капелани та служителі в парафіях, беруть участь не лише парафіяни. Часто лише невелика частка присутніх на таких зустрічах - це наші парафіяни.
Завдяки так званому "сарафанному радіо", інформація, що передається від тих, хто вже отримав таку терапію, досягає інших, які опинилися в безвихідному становищі і втратили надію. І ось з'являється той, хто проголошує: "Ні, ти не втратив усе. Є можливість піднятися і знову насолоджуватися життям, яке зараз здається тобі абсолютно недосяжним". Тому ми покликані постійно звертатися до Господа з проханням про справедливий мир, адже лише Він є джерелом істинного миру. Сьогодні ми згадуємо слова Римських Єпископів, які наголошували, що компроміс зі злом є неприпустимим. Потрібно називати речі своїми іменами і звертатися до Бога за допомогою в подоланні цього зла. Отже, Церква стикається з великими викликами, зокрема в тому, щоб ділитися цим досвідом з іншими помісними Церквами та представниками нашої Католицької Церкви, щоб ми могли говорити в одному ритмі і бачити речі в єдності. Як зазначено в Діяннях Апостолів, християни були однодушними, об’єднаними Святим Духом. Тому сьогодні ми молимося до Святого Духа, щоб Він допоміг нам у цій темряві знайти світло та ті рішення, які Господь приготував для нас.
І, звичайно, користуючись нагодою, запрошую кожного бути відкритим на правду, правду, яка визволяє, бути відкритим на Боже діяння. І закликаю всіх сьогодні молитися, молитися за наших захисників, за поранених, поранених на тілі і на душі, і молитися за тих, від кого залежить зміна сьогоднішньої ситуації.
Що б ви хотіли донести до католиків по всьому світу?
Звертаючись до моїх братів і сестер у Христі в нашій Католицькій Церкві, щиро прошу вас про глибоку молитву. Благаю вас активізувати ту молитву, що вже протягом багатьох років підноситься до нашого Господа, але, можливо, сьогодні, через втому, стала менш помітною і живою. Особливо напередодні зимового періоду, який обіцяє бути важким, я прошу вас про цю молитву. Важливо підтримувати наших людей, які були змушені залишити Україну, особливо враховуючи труднощі, з якими вони стикалися в минулі роки під час зимових місяців. Я також закликаю вас до всебічної підтримки у рамках різних діалогів і міжнародних зустрічей, що стосуються України, цієї війни та пошуку можливих вирішень. Вірю, що наше єднання, духовна солідарність та спільна молитва зможуть призвести до великих результатів, адже Бог завжди чує наші прохання.
#Суспільство #Україна #Східна Православна Церква #Боже. #Юдаїзм #Християнство #Релігія #Проповідь #Релігійна приналежність #Рим #Папа! #Єпископе. #Норвегія #Католицька церква #Ватикан #Лев #Святий Дух #Релігійна організація #Екуменізм #Християнська церква #Служитель (християнство) #Київ #Єпархія #Другий Ватиканський Собор #Римо-католицька церква в Україні #Синкретизм
