Музичний геній з українським спадком: 107 років з дня народження Леонарда Бернстайна.

Сьогодні, 25 серпня, ми відзначаємо 107-му річницю з дня народження Леонарда Бернстайна — видатного американського композитора, диригента, піаніста та просвітителя. Його українське походження стало важливою складовою його життєвого та творчого шляху.

Його ім'я стало символом легендарного мюзиклу "Вестсайдська історія", вражаючих виконань класичних творів та харизматичного стилю диригування, що завоював світ. Однак за цими успіхами ховається історія молодого чоловіка з родини єврейських іммігрантів з околиць Рівного, який реалізував американську мрію, зберігши при цьому зв’язок із власними коренями.

Детальніше про життя композитора, якого в США вважають "одним із найбільш обдарованих та успішних музикантів в історії Америки", дізнайтеся з матеріалу Еспресо.

Леонард Бернстайн народився 25 серпня 1918 року в місті Лоренс, штат Массачусетс, у сім'ї єврейських емігрантів із України. Його батьки, Самуїл Йосип Бернштайн та Дженні Різник, залишили передмістя Рівного (на той час Волинська губернія, Російська імперія) напередодні Першої світової війни, шукаючи кращого життя в США. На офіційному сайті Фонду Бернстайна прямо сказано, що батьки маестро було "євреями з України".

Самуїл, що в Америці отримав ім'я Сем, займався малим бізнесом, спеціалізуючись на продажу товарів для перукарень, тоді як Дженні повністю віддала себе вихованню дітей.

У сім'ї дотримувалися єврейських звичаїв, а хлопчикові при народженні дали ім'я Ар'є-Лейб, що підкреслювало його єврейське коріння. Однак, за наполяганням суворої бабусі, його записали як Луї. Проте батьки та друзі зверталися до нього як до Ленні. У 15 років він прийняв рішення офіційно змінити своє ім'я на Леонард, яке більше відповідало його внутрішньому світу.

Зауважимо, що Рівне, звідки походила родина Бернстайнів, було важливим центром єврейської культури на Волині. Ця спадщина вплинула на Леонарда, хоча він народився і виріс у США. У його музиці, зокрема в симфоніях "Єремія" та "Каддиш", простежуються відголоски єврейських мелодій і тем, що можуть бути пов'язані з культурною пам'яттю його предків. У рядках танго з оперети Candide Бернстайна є такі слова:

"Я не з'явився на світ у сонячній Іспанії,"

Мій тато походив з Рівненської області.

Але тепер я на цьому місці, я виконую танго.

Тобто Бернстайн ніколи не забував про своє походження і з гордістю підкреслював зв'язок із єврейською громадою, зокрема через співпрацю з Ізраїльським філармонічним оркестром, із яким він виступав із 1947 року до кінця життя.

Цікаво, що спочатку батько композитора був налаштований скептично щодо музичних прагнень свого сина, вважаючи, що кар'єра в музиці є ненадійною. Але талант Леонарда був настільки виразним, що навіть його батько Сем врешті-решт вирішив підтримати його. У дитячі роки Ленні брав уроки гри на фортепіано, коли його тітка Клара передала сім'ї свій інструмент після розлучення. Щоб оплатити заняття, молодий Бернстайн підробляв у ролі репетитора, оскільки батько не хотів фінансувати його навчання. Саме ця рішучість і пристрасть до музики стали основою його майбутнього тріумфу.

під час виступу на CBS, зображення: Вікіпедія

Освіта Леонарда Бернстайна була блискучою. Він закінчив престижну Бостонську латинську школу, а в 1935 році вступив до Гарвардського університету, де вивчав музику під керівництвом Волтера Пістона. Після цього він продовжив навчання в Інституті музики Кертіса у Філадельфії, де його наставником із диригування був суворий Фріц Райнер, який поставив Бернстайну єдину оцінку "відмінно" серед усіх своїх студентів.

У 1940-1942 роках Леонард удосконалював майстерність у Танглвуді під керівництвом Сергія Кусевицького, видатного диригента Бостонського симфонічного оркестру, який став для нього наставником і другом.

Переломним моментом у кар'єрі Бернстайна став 14 листопада 1943 року, коли 25-річний асистент диригента Нью-Йоркського філармонічного оркестру несподівано замінив хворого Бруно Вальтера. Без жодної репетиції він блискуче провів складну програму з творів Шумана, Штрауса і Вагнера в Карнегі-холі. Концерт транслювався по радіо на всю Америку, і наступного дня ім'я Бернстайна з'явилося на перших шпальтах газет, зокрема The New York Times. Цей виступ зробив його зіркою і відкрив двері до найкращих оркестрів світу.

Леонард Бернстайн став першим диригентом з США, який отримав всесвітнє визнання.

У період з 1958 по 1969 рік він обіймав посаду музичного директора Нью-Йоркського філармонічного оркестру, організувавши більше виступів, ніж будь-хто з його попередників. Він активно сприяв популяризації творів американських композиторів, таких як Чарльз Айвз та Аарон Копленд, а також відновив інтерес до творчості Густава Малера, здійснивши запис повного циклу його симфоній.

У 1953 році Бернстайн став першим американським диригентом, який вийшов на сцену знаменитого оперного театру "Ла Скала" в Мілані. Його співпраця з Віденською оперою та Віденським філармонічним оркестром підтвердила його репутацію як одного з найвидатніших диригентів XX століття. У 1959 році він здійснив гастрольний тур Європою та СРСР, під час якого виступав у Києві. А в 1989 році, на честь падіння Берлінської стіни, він диригував Дев'ятою симфонією Бетховена в Берліні, і це подія була транслювана для аудиторії у 100 мільйонів глядачів.

Як композитор, Бернстайн здобув визнання завдяки мюзиклу "Вестсайдська історія" (1957), який став сучасною адаптацією "Ромео і Джульєтти". У цьому творі були з'єднані оперні елементи з джазовими мотивами, латиноамериканськими ритмами та бродвейською естетикою. Екранізація 1961 року, заснована на мюзиклі, отримала 10 премій "Оскар", а його постановки продовжують здійснюватися по всьому світу. Серед інших його творів — симфонії "Єремія", "Століття тривог" і "Каддиш", опери "Кандід" і "Тихе місце", а також балети, хорові твори та музика до фільму "На набережній".

Бернстайн також був піонером музичної освіти. Його телевізійні "Концерти для молоді" (1958-1972) на каналі CBS стали культовими, зробивши класичну музику доступною для мільйонів. Його лекції в Гарварді 1973 року під назвою "Питання без відповіді" досі вважаються зразком музичної просвітницької роботи.

Він отримав 16 премій "Ґреммі", 7 "Еммі", 2 "Тоні" і номінацію на "Оскар", а також такі нагороди, як Kennedy Center Honors, яку здобув у 1981 році.

Леонард Бернстайн змінив уявлення про класичну музику, стираючи межі між "серйозною" і "популярною" музикою. Він майстерно поєднував класичні європейські традиції з американськими елементами - джазом, свінгом, афроамериканськими та латиноамериканськими мотивами. Його твори вирізняються емоційною глибиною, яскравою театральністю та новаторським підходом до гармонії й ритму. Наприклад, у "Вестсайдській історії" він використовував складні оперні структури, але наповнив їх енергією вуличних пісень і танців, що зробило твір доступним широкій аудиторії.

Бернстайн не лише творив музику, але й був яскравим виконавцем. Його стиль диригування вирізнявся експресивністю та театральністю: він умів передавати музику через міміку та жести, наче "випромінюючи" її. Інтерпретації творів Шостаковича, Малера і Бетховена, які він представляв, визнані новаторськими, а відновлення інтересу до творчості Малера у 1960-х роках значною мірою пов'язане саме з його ім'ям.

Композитор з родиною, фото: Вікіпедія

Леонард Бернстайн був особистістю з багатогранною природою, яка поєднувала в собі геніальність і внутрішні конфлікти. Його пристрасний характер та харизматичність робили його улюбленцем аудиторії, проте в приватному житті він стикався з власними труднощами.

У 1951 році він вступив у шлюб з чилійською актрисою Феліцією Монтеалегре, з якою виховував трьох дітей: Джеймі, Ніну та Олександра. Їхнє спільне життя було наповнене любов’ю, однак приховувало таємницю: Бернстайн був бісексуалом і мав романтичні стосунки з чоловіками, що в той час вважалося суспільно неприйнятним.

Феліція, за свідченнями друзів, знала про це, але приймала його таким, яким він був. У 1976 році, після 25 років шлюбу, Бернстайн покинув сім'ю заради молодого партнера, але повернувся, коли Феліція захворіла на рак, і доглядав її до самої смерті в 1978 році. Цей період став для нього глибоко травматичним.

Бернстайн був не лише видатним композитором, але й активним учасником суспільного життя, який підтримував ліберальні цінності і брав участь у різноманітних політичних заходах, зокрема, у концертах на честь Джона Кеннеді. Його любов до музики органічно перепліталася з прагненням зробити її доступною для широкої аудиторії, що відобразилося у його просвітницькій діяльності. Він також не залишався байдужим до актуальних подій свого часу, відкрито виступаючи проти війни у В'єтнамі і диригуючи "Концертом миру" у Вашингтоні, щоб закликати до завершення конфлікту. Окрім цього, Бернстайн активно підтримував ідеї ядерного роззброєння та займався адвокацією досліджень у сфері СНІДу.

Леонард Бернстайн помер 14 жовтня 1990 року від серцевого нападу в Нью-Йорку, через п'ять днів після оголошення про вихід на пенсію. Похований на цвинтарі Грін-Вуд поруч із Феліцією, із партитурою П'ятої симфонії Малера біля серця.

Його вплив на музику важко переоцінити: він не лише написав численні шедеври, але й зумів зробити класичну музику доступнішою для широкої аудиторії через телебачення, лекції та концерти. Крім того, його українське коріння та досвід мігранта символізують, як талант і наполегливість можуть подолати будь-які перешкоди, втілюючи в життя мрію про успіх.

На завершення слід зазначити, що про Леонарда Бернстайна було створено кілька фільмів, які детально досліджують його життя і творчість. Найбільш помітною з них є сучасна біографічна драма "Маестро" (2023), режисером і головним актором якої виступив Бредлі Купер. Ця стрічка, що була спродюсована Netflix, фокусується на складних стосунках Бернстайна з його дружиною Феліцією Монтеалегре, а також на його музичній кар'єрі, і здобула сім номінацій на премію "Оскар". Крім того, існують документальні фільми про Бернстайна, такі як "Leonard Bernstein: Reaching for the Note" (1998), які аналізують його внесок у музику та складну особистість.