Геноцид в Руанді

Фото: Фото автора Масове поховання на території Музею геноциду у столиці Руанди Кіґалі. Тут поховано понад 250000 з понад 800000 жертв

Цей акт масового вбивства був лише одним з обертів колеса насильства, що вже багато десятиліть не зупиняється в центрі Африки і охоплює теперішні Руанду, Бурунді, та східні регіони Демократичної Республіки Конго. Однією з головних рушійних сил цього колеса був колоніалізм. Хоча Руанда не входила до "Незалежної держави Конго" короля Леопольда, вона повною мірою відчула на собі вплив європейських колоніальних політик двох країн, які уславилися найбільшою жорстокістю в Африці -- Німеччини і Бельгії.

Фото: Фото автора Витвір сучасного руандійського митця Теорія еволюції

На конференції в Берліні, що проходила в 1884-1885 роках і заклала основи для колоніальної політики в Африці, Руанду було передано під німецьке управління. У Німеччині, як і в інших країнах Європи в той період, ідеї євгеніки, що походили з еволюційної теорії Чарльза Дарвіна, здобули велику популярність. Спочатку Дарвін використовував концепцію природного добору, що стосується виключно тварин і рослин, у якій виживають лише найсильніші або найпригодованіші. Згодом ця ідея була розширена і на людський вид. Учений висловлював занепокоєння, що прогрес у медицині та соціальних службах призводить до зменшення динаміки розвитку людства, оскільки дозволяє слабшим індивідам виживати та мати нащадків.

Зображення: Авторське фото Студентська кімната Чарльза Дарвіна в коледжі Христа Кембриджського університету.

Двоюрідний брат Чарльза Дарвіна, Френсіс Гальтон, продовжив розробку ідей свого родича, дійшовши висновку, що людство повинно управляти власною еволюцією. Він запровадив термін "євгеніка" для опису цього процесу. Сьогодні євгеніка вважається псевдонаукою, хоча колись її активно досліджували в провідних наукових установах світу. Наприклад, в Кембриджському університеті було засновано "Євгенічне товариство", де важливу роль відігравав син Дарвіна, також на ім'я Чарльз. Євгеніка, що виникла з теорій дарвінізму, стала основою для численних расових концепцій, які вплинули на колоніальні практики та навіть призводили до геноцидів. Згідно з цими поглядами, існують раси, які вважаються більш і менш розвиненими, причому перші мають право домінувати над другими, навіть знищуючи їх.

На початку XX століття Сполучені Штати Америки стали провідною силою у євгенічному русі. Відомі університети, такі як Гарвард, Єль і Стенфорд, активно займалися вивченням цієї дисципліни. США стали першою країною, яка запровадила закони про примусову стерилізацію осіб, яких вважали невідповідними євгенічним стандартам, включаючи пацієнтів психіатричних закладів, людей з епілепсією, сексуальних злочинців, а іноді й жінок з низьким соціально-економічним статусом. Загалом в країні стерилізували близько 65 тисяч осіб. На основі євгенічних доктрин американські урядовці обмежували імміграцію з країн, представники яких, на їхню думку, уповільнювали еволюційний процес, зокрема євреїв і українців. Цікаво, що традиція конкурсів краси в США, яка розпочалася в 1921 році, також має свої корені в євгеніці, оскільки переможниць обирали за цими критеріями. Крім того, євгеніка стала основою системного расизму в Америці, який Барак Обама охарактеризував як первородний гріх нації.

Але найдальше у реалізації євгеніки пішли німці. Професор Єнського університету Ернст Геккель (1834-1919), якого ще називали німецьким Дарвіном, перетворив дарвінізм на ідеологію. Він вважав політику прикладною біологією. На його думку, емпатія, мораль та християнські цінності -- "антибіологічні", адже вони допомагають виживати слабким, і тим самим знесилюють людство. Саме Геккель запропонував ієрархію рас, яка стала теоретичним підґрунтям нацизму. Нагорі цієї ієрархії він поставив, звичайно, німців, а на самий її низ опустив африканців та тубільців Океанії.

Коли Німеччина розпочала колонізацію Африки, вона спиралася на теорії Геккеля та інших представників соціального дарвінізму. В основі цих наукових концепцій було здійснено перший у двадцятому столітті геноцид, що стався проти народів гереро та нама на території сучасної Намібії, про що ми вже згадували. Цей геноцид, у свою чергу, надав німецьким ученим додаткові матеріали для підтвердження їхніх теорій. У наукові заклади Німеччини, такі як Йенський університет та відома клініка Шарите, надходили черепи загиблих або померлих африканців. Деякі з цих експонатів зберігаються там і донині.

Зображення: надане автором Німеччина та місцеве населення Намібії.

Євгенічні концепції соціального дарвінізму також були впроваджені в німецьких колоніях Центральної та Східної Африки. У сучасних Руанді та Бурунді, починаючи з XIV-XV століть, співіснували два етноси. Більш чисельна група — хуту — має бантуське коріння і заселила ці території раніше, ніж менш чисельний народ тутсі. Останні прибули з Африканського рогу та мають 40-50% генетичних ознак західноєвразійського походження. Раніше їх називали ефіопіоїдами. Для німецьких колоністів хуту та тутсі стали ідеальним об'єктом для досліджень та реалізації расових теорій. Німці встановили чітку расову ієрархію: тутсі вважалися вищими за хуту за євгенічними критеріями. На відміну від Намібії, в Руанді та Бурунді німецька адміністрація не управляла колонією безпосередньо, а використовувала місцевих правителів, але до будь-яких адміністративних посад допускали лише представників тутсі.

Теорії марксизму

На щастя, німці не вчинили в своїй колонії в Центральній Африці таких же жорстоких дій, як це сталося на південному континенті. Проте, їх расові теорії заклали основи для майбутніх конфліктів. Ще однією важливою складовою для виникнення розбрату стала популярна в Європі теорія, яка перетворилася в ідеологію — марксизм. Цю ідею почали впроваджувати бельгійці.

Бельгія отримала контроль над Руандою після того, як Німеччина зазнала поразки у Першій світовій війні та втратила свої колонії в Африці. На той момент король Леопольд вже передав управління Конго бельгійському уряду, що призвело до зменшення експлуатації місцевого населення, хоча вона залишалася. Подібна система експлуатації була введена і в Руанді. Хоча вона не була такою жорстокою, як за часів Леопольда у Конго, вона все ж була суворішою, ніж німецька. Місцеві жителі не мали можливості відмовитися від роботи на плантаціях, де вирощували культури, необхідні для Бельгії, зокрема каву. За невиконання плану збору врожаю їх карали батогом.

Для контролю за примусовою працею, яку в основному виконували хуту, бельгійці залучали тутсі. Ці останні стали мішенню для невдоволення з боку хуту, в той час як бельгійці уникали прямого зіткнення з конфліктом. Після завершення Другої світової війни, коли в Африці почалися антиколоніальні рухи, тутсі стали їх лідерами в Руанді. У відповідь бельгійці вирішили використовувати марксистську пропаганду проти них, оголосивши тутсі класом гнобителів, а хуту обіцяли владу як представникам пригнобленого класу.

У 1959 році хуту здійснили революцію за підтримки бельгійців, які сподівалися, що зможуть контролювати нову владу. Проте ситуація вийшла з-під контролю. У 1962 році Руанда оголосила про свою незалежність, і тутсі опинилися в умовах дискримінації, ставши громадянами другого сорту. Близько половини з них втратили свої домівки і були змушені тікати — як в інші райони країни, так і за її межі. Приблизно 25 тисяч тутсі загинули. Філософ Бертран Рассел охарактеризував ці події як "одні з найжахливіших і найсистематичніших винищень людей, які світ спостерігав з часів нацистського Голокосту". У ту епоху, коли антиколоніальній боротьбі надавали романтичного забарвлення, події в Руанді стали холодним душем для багатьох західних романтиків. Проте ніхто не міг передбачити, що через тридцять років країна знову опиниться в епіцентрі жахливих подій.

У тому числі через романтичне ставлення до антиколоніалізму, світ майже ніяк не відреагував на різню 1959-1964-го років, за винятком окремих голосів. ООН та інші глобальні гравці обмежилися висловленням "глибокого занепокоєння". А влада хуту побачила, що непокаране насильство добре працює. Тобто відбулося те саме, що після анексії Криму. З подібними наслідками.

Після революції 1959 року, значна частина тутсі змушена була покинути свою батьківщину і оселитися в Бурунді, Уганді, Танзанії та на сході Демократичної Республіки Конго. У Уганді був заснований Руандійський патріотичний фронт (РПФ), який у 1990 році здійснив перехід через кордон до Руанди.

Зображення: Авторське фото. Солдат в Уганді під час геноциду.

Руандійська влада, що була в руках хуту, сприйняла це як сигнал остаточно "вирішити питання тутсі" і позбавитися і тих з них, хто залишався в країні. Через медіа почала роздмухуватися пропаганда ненависті, яка дегуманізувала тутсі, представляючи їх як тарганів. Особливо у цьому відзначилося "Радіо тисячі пагорбів", яке закликало завершити справу революції 1959-го року. Воно крутило меседж, що тутсі хочуть повернутися, аби знову поневолити хуту і експлуатувати їх. Воно пропагувало так званих "Десять заповідей хуту", куди входило й таке: "Хуту повинні припинити жаліти тутсі". Цю станцію інколи ще порівнюють із державним телебаченням Росії.

Зображення: Авторське фото Десяти заповідей Хуту, представлене в музеї геноциду в Кіґалі.

У 1993 році в місті Аруша на півночі Танзанії планувалося підписання угоди з РПФ за посередництва міжнародних організацій. Президент країни Жювеналь Габ'ярімана виразив намір включити цю угоду до нової політичної структури. Проте, під час цього процесу його літак був збитий, і хуту звинуватили тутсі у терористичному акті. Проте, на сьогоднішній день немає переконливих доказів цієї версії, і деякі експерти навіть припускають, що самі хуту могли бути причетні до інциденту, прагнучи зірвати підписання угоди в Аруші.

Ці події запустили ланцюгову реакцію масової істерії і параної щодо тутсі, і зрештою призвели до масових вбивств. Вбивства здійснювалися методично: військовими на блокпостах під час перевірки документів (ще бельгійці були запровадили ідентифікаційні картки, в яких зазначалася приналежність до хуту або тутсі, що стало фатальним вироком для останніх), сусідами за місцем проживання, та навіть в церквах. Було таке, що священники-хуту запрошували тутсі отримати прихисток в себе в церкві, а потім кликали туди хуту, які спалювали живцем тих, хто ховався, розбивали немовлят об стіну, а решту добивали мачете.

Зображення: Авторське фото. Церква Святої Родини в Кігалі, яка завдяки підтримці місцевого священика о. Венчеслава Мунʼєшʼяка, перетворилася на місце численних страт.

У той час у Руанді перебував відносно маленький контингент миротворців ООН, проте їхні накази забороняли втручатися. Адміністрація Клінтона також обрала позицію нейтралітету. Франція в свою чергу сприяла втечі хуту до Конго. Таким чином, всі міжнародні учасники виявилися безсилі запобігти геноциду. Лише армія тутсі – Руандійський патріотичний фронт (РПФ), під керівництвом Поля Кагаме, змогла зупинити цю трагедію. Кагаме залишається президентом країни й до сьогодні.

Як расові, так і класові теорії, що виникли в контексті Глобального Заходу, сприяли здійсненню геноциду в Руанді. Проте ще однією важливою причиною стала безкарність за вбивства та інші злочини, які призвели до масової еміграції тутсі з країни, починаючи з 1959 року. Після подій 1994 року ця помилка більше не повторилася. Було засновано Міжнародний кримінальний трибунал для Руанди, який розташовувався в Аруші (Танзанія) і діяв до 2015 року. В цілому трибунал розглянув справи щодо 93 осіб, з яких 61 була засуджена, 14 виправдані, а інші справи були передані національним судам або закриті внаслідок смерті обвинувачених.

Изображение: Авторская работа Аруша.

Для України трибунал в Аруші має велике значення як історичний прецедент. Він став першим судом у світі, який визнав зґвалтування як форму геноциду. Крім того, він вперше засудив медіа, зокрема "Вільне радіо і телебачення тисячі пагорбів", демонструючи, що пропаганда ненависті є злочином, який не може бути виправданий свободою слова. Нарешті, трибунал притягнув до відповідальності колишнього прем'єр-міністра Жана Камбанду, ставши першим випадком, коли глава уряду був засуджений за геноцид. Сподіваємося, що це не останній випадок, коли чиновники будуть покарані за подібні злочини.

Изображение: Сумы Фотография сделана автором