"На запитання 'Хто несе відповідальність за розп'яття Ісуса?' відповість сам Бог."
Перед тим як перейти до обговорення самого Воскресіння, варто зупинитися на подіях, що передували цьому, зокрема на розп'ятті Ісуса Христа. Серед факторів, що призвели до цього трагічного епізоду, можна виділити як земні, так і небесні причини. Зокрема, лідери Ізраїлю відчували заздрість до Ісуса, оскільки він здобував популярність серед народу. Іншою важливою причиною вважається звинувачення у богохульстві, адже він проголосив себе Сином Божим. Які з цих причин, на вашу думку, є найбільш суттєвими?
Христос проповідував речі, які не вкладаються в традиційне земне бачення релігії та її функції. Бо дуже часто релігію інструменталізують і за допомогою неї освячують суспільно-політичний стан. А пригадаймо ту ситуацію: Юдея окупована, місцеві первосвященники і старійшини, тобто правителі народу, в певний спосіб досягли компромісу з римською владою.
Вони вчать людей залишатися в покорі, але усвідомлюють, що ситуація може стати нестабільною. Це викликає в них страх перед можливими повстаннями, адже їм вдалося досягти угоди з окупаційною владою, тому вони не хочуть втрачати свої позиції. З іншого боку, народ живе з певними ілюзорними надіями — він очікує на прихід Ісуса як визволителя, земного царя. Люди покладають на Нього сподівання на звільнення від окупаційного режиму, а також на подолання корупції серед місцевого керівництва та духовенства. І, в результаті, всі сторони помиляються в своїх очікуваннях.
Господь приходить з абсолютно іншими намірами: Його увага не прикута до окремого міста чи народу (хоч Він і має коріння в ньому) — Його турбота охоплює все людство. З цією метою Він проходить через парадоксальний шлях, що спочатку веде до Голгофи, але саме через Голгофу відкривається шлях до Воскресіння.
Фото: archive.c4u.org.ua "Шлях на Голготу" (1564), художник Пітер Брейгель Старший
Хто винен у тому, що Ісуса засудили до смертної кари та розіп'яли?
Коли ми ставимо питання "Хто винен?", ми мислимо юридично. Це питання означає "Кого покарати?". Але Христос -- це Бог любові. Як Він сам каже: "Я не прийшов відкинути закон, але виконати". Він говорить про дух закону, дух 10 заповідей та інших приписів. Коли Бог дає заповіді -- питання ж не в тому, кого ми будемо хвалити, а кого карати. А в тому, щоб люди навчилися жити вільно, дотримуючись певних правил.
Христос говорить про щось інше: Він звертається до кожної особистості, підкреслюючи важливість дотримання зовнішніх форм закону. Проте справжня суть праведності та гріха криється у внутрішньому світі людини. Якщо в серці та думках ти порушуєш закон, якщо не живеш згідно з законом любові, тоді навіть зовнішні дії не зможуть захистити тебе від наслідків. Відповідь на питання "Хто винен?" залишаємо Господу. Це перше його пришестя як Спасителя, і ми всі чекаємо на друге, коли Він буде суддею. Але варто пам’ятати: згідно зі Святим Письмом, Бог прагне, щоб усі отримали шанс на спасіння.
Є одна цікава книга Клайва Льюїса під назвою "Хроніки Нарнії". У її останній частині порушується думка, що навіть вибір між пеклом і раєм залишається в руках людини, а не Бога. Це означає, що кожен має право самостійно вирішувати, куди йти. Бог не позбавляє нас свободи волі, і людина може навіть відмовитися від Нього або заперечити Його існування. Проте це не означає, що Бога можна знищити. Коли це вже намагалися зробити, Він воскрес. Це також вказує на те, що не можна знищити любов, життя, добро або людину. У Бога немає мертвих, адже Він є джерелом життя. І хоча людське життя може мати лише тимчасовий вимір, воно також може мати вічну сутність. Питання "Хто винен?" скоріше стосується не нас, а самого Бога. Ми всі прагнемо спасіння для всіх, але, на жаль, не всі бажають його прийняти.
Фото: archive.c4u.org.ua Картина "Воскресіння Ісуса Христа" (прибл. 1570), італійського художника епохи пізнього Ренесансу Паоло Веронезе
Проте Ісус мав можливість привести певні аргументи та докази, які б довели його невинуватість і, в результаті, допомогли б йому врятувати своє життя на землі?
У нього ж не було завдання врятувати своє земне життя. Він не для цього народився і сам про це говорить. З іншого боку, знову ж, він не виправдовується перед судом. Ба більше, він каже: "Я ж проповідував відкрито, ви ж усе чули. Тобто навіщо ви тепер таємно збираєтесь?". Суд, який вже має наперед завдання -- це не пошук справедливості.
З іншого боку, варто зазначити: Бог наділяє людину свободою. Кожна особа має можливість вибору, зокрема, вибору на користь зла, насильства або певного порядку, який підтримується. Як зазначає первосвященник напередодні подій: краще, щоб одна людина загинула заради народу, аніж ми всі зазнаємо лиха. Він вважає, що краще вчинити так, ніж зіткнутися із проблемами з окупаційною владою Риму. Проте, з іншого боку, його слова мають пророчий зміст.
Іноді те, що відбувається, ми можемо зрозуміти лише заднім числом. Питання в тому, чим ми керуємося в даний момент. Якщо нашими діями керують Божі заповіді, нас очікує певний результат. А якщо ж ми керуємося егоїстичними інтересами, прагненням до особистої безпеки або бажанням зберегти своє життя... Адже життя не вимірюється лише кількістю прожитих років, а й їхньою якістю. І ця якість визначається не лише фізичним станом — у житті має бути глибокий сенс.
І, як не парадоксально прозвучить, від багатьох молодих хлопців, які зараз на фронті, я чув: "Я знаю, заради чого я живу". Людина йде у військо і наражається на небезпеку загинути, але вона в цей момент отримує смисл, отримує іншу якість цього життя. Тобто людина може прислужитися спасінню.
Бог приходить з місією врятувати все людство, щоб покласти край кривавим жертвоприношенням. Більше не потрібно приносити в жертву ані тварин, ані людей. Його послання — це любов. Він закликає: "Потрібно відмовитися від війни. Навіть не потрібно захищати мене зі зброєю в руках". Проте, на жаль, люди продовжують жити у світі, де домінують сила, гроші та влада. В таких умовах ідеї євангельського Ісуса стають зовсім незручними.
Зображення: кадр з відео Георгія Коваленка. "Українці проходять через випробування, подібні до тих, які пережив Ісус. Ми йдемо шляхом Голгофи до нашого відродження та перемоги над смертю."
Ви перейшли в таку сучасну площину. Про Воскресіння Господнє теж можна розмірковувати, і як воно реалізується сьогодні в нашому буденному житті. Зокрема, що є люди, які чинять зло на Землі. Як так виходить, що хтось живе це земне життя навіть попри те, що він робить багато зла? А помирають абсолютно невинні діти, які не грішні?
Таким чином, ми випробовуємо нашу віру в безсмертя душі. Чи віримо ми, що у Бога не існує мертвих, а всі перебувають у вічному житті? Чи справді ми приймаємо концепцію вічності? Тоді які значення мають наші кілька десятиліть існування в порівнянні з цією вічністю? З іншого боку, це також відкриває питання про природу Бога, в якого ми віримо.
Якщо ми віримо в Бога, який маніпулює людьми, для якого не має значення, хто існує, а хто йде з життя, для якого людство є просто ресурсом, то це одна форма віри, характерна для сучасного Московського патріархату.
А є інша віра. Ми віримо в Бога, який плаче разом з нами. Розумієте? Ми віримо в Бога, якого намагалися вбити ще дитиною. Його рятували батьки, які були біженцями. Це історія абсолютно актуальна сьогодні. Це Бог, який був біженцем. Це Бог, якого зрадили. Це Бог, якого несправедливо судили. Це Бог, якого катували, якого стратили ганебно. І це Бог, який воскресне.
І знаєте, Воскресіння -- це теж не тільки про щось десь попереду і щось дуже далеке. Воскресіння -- це те, що тут і зараз. Бо в якомусь сенсі ми всі є свідками Воскресіння. Просто його теж треба вміти бачити. Так, ми продовжуємо жити у світі, де зло панує, воно присутнє. Але в цьому ж світі вже панує і життя вічне, вже панує Боже царство, вже панує любов. І питання в тому, чи помічаємо ми це і чи продовжуємо ту справу, яку Бог розпочав у світі, рятуючи людей? Тобто готовий себе в жертву приносити за ближнього. І ми ці прояви любові жертовної бачимо сьогодні реально поруч зі собою.
Коли Христа розіп'яли, хрест не був символом, а реальністю найжахливішої втрати, ганебної страти. А тепер ми хрест вважаємо символом перемоги над смертю, символом Воскресіння. Коли ми на це дивимося з погляду Воскресіння, то ми вже знаємо результат. А коли дивимося з погляду власної життєвої Голгофи, коли ми до власного воскресіння, до власної перемоги над смертю крокуємо через Голгофу, крокуємо через смерть, ця перспектива має зовсім інший вигляд.
Зображення: archive.c4u.org.ua. Полотно "Підняття хреста" (17 століття) створене італійським бароковим художником Себастьяно Маццоні.
Таким чином, можна осягнути сльози Христа, Його молитву та Його крик на Голгофі. Він відчував те саме, що відчуваємо ми сьогодні. Хоча ми можемо здаватися в одній й тій же ситуації, наші втрати, досвід і страждання відрізняються. Кожен переживає свій власний біль. Проте поруч із нами є Бог, який розуміє наші переживання і веде нас не до загибелі, а до відродження, навіть через важкі випробування Голгофи.
Дякую за ваше пояснення. Вважаю, що для багатьох це дійсно важливо і корисно почути. Щодо Юди та його зради Ісуса, якою була мотивація цього вчинку? Чи варто детально розглядати причини цієї зради?
Ця історія має безліч граней і далеко не така очевидна, як може здаватися на перший погляд. Навіть звичні пояснення не передають її складності. Давайте розглянемо цю ситуацію з різних перспектив. Перший аспект — це, безумовно, аспект свободи. Кожна людина має можливість обрати, чи залишитися вірною Христу, чи зрадити Його. Це яскравий приклад вибору, який стоїть перед кожним. Важливо відзначити, що Бог не втручається в рішення Юди. Він лише підкреслює, що знає про його наміри, запитуючи: "Чи не ти?" Своїм висловлюванням Він надає можливість для покаяння.
Інший аспект, який варто розглянути, стосується питання: у якого Бога ми покладаємо свою віру? Можливо, уявлення Іуди про Месію пов'язане з образом земного царя. Він сподівається на політичного Месію, який здобуде перемогу, займе трон, а Іуда стане його міністром фінансів, адже він володіє скарбницею. Але, ймовірно, на певному етапі Іуда починає сумніватися, на відміну від інших апостолів. Це може бути спокусою, наслідком дії лукавого, який змінює акцент його погляду. Коли всі святкують вхід Христа до Єрусалима (хоча Христос прямо говорить про свої майбутні страждання, арешт і смерть), Іуда, можливо, вже починає критично оцінювати ситуацію. Він усвідомлює, що не хоче мати нічого спільного з цим шляхом. Так, він намагається знайти спосіб взаємодії з владою, фактично відмовляючись слідувати шляхом, який вказує Христос.
Паска — це не просто панетоне. Відкриваємо таємниці української великодньої випічки.
Ця спокуса існувала не лише в давні часи. Ми іноді створюємо образ Бога за власними уявленнями. Прагнемо стати схожими на Христа. Ми фокусуємося на земних цілях, пріоритетах, та своєму баченні ідеального суспільства, використовуючи віру і образ Христа для досягнення цих цілей. Таким чином, ми формуємо ікону Христа, якою Він насправді ніколи не був, і починаємо вірити в неї. Внаслідок цього нам стає легко зрадити справжнього Христа, адже ця уявна постать не відповідає месії, в якого ми віримо.
Зображення: archive.c4u.org.ua Твір "Арешт Ісуса" (також відомий як "Поцілунок Іуди") створений у 1602 році італійським художником епохи раннього бароко Мікеланджело да Караваджо.
Інша оповідь стосується завершення життя Іуди. Цей персонаж, зрештою, розкаюється у своїй зраді. Проте він не єдиний зрадник — Петро також відступив від Христа. Але, на відміну від Петра, Іуда не має можливості продовжити своє існування. Він обирає покінчити з життям, оскільки не бачить виходу зі своєї ситуації. Іуда усвідомлює свою провину і розуміє, що вчинив жахливий вчинок, зрадивши свого вчителя.
Чи відповідає Іуда за свої вчинки -- це питання, яке вирішить Христос. Це яскравий архетип, що служить ілюстрацією того, як не слід поводитися в житті, і не лише в контексті релігії.
Але яка буде участь у вічності -- це питання Боже. Не будьмо юдами, не повторюймо його помилок. Зокрема, знаймо, що з будь-якої ситуації є вихід, якщо є перспектива вічності. А коли ми обрізаємо власне життя -- самі впускаємо смерть і вважаємо це розв'язанням наших проблем. А розв'язанням проблем є життя. А життя -- це Бог, а Бог -- це любов. І милосердя Боже більше, ніж ми можемо уявити.
Проте, коли ми беремо ситуацію під свій контроль, ми самі несемо відповідальність за наслідки. Іноді, в складні моменти, ми починаємо звинувачувати Бога у своїх негараздах. Але варто пам’ятати, що Бог дав нам свободу вибору, і тому відповідальність за наші дії лежить на нас. Він, можливо, передбачає всі можливі сценарії, проте не може знати, який вибір зроблю я. Це справа особистого вибору. Так само, як Іуда, Петро, Пілат і Каяфа ухвалювали свої рішення, кожен з нас має можливість вибору. І навіть якщо наші рішення виявляються невірними, Бог здатний перетворити їх на щось позитивне.
Ви абсолютно праві, що остаточне рішення про те, хто заслуговує на покарання, а хто на нагороду, прийматиме Ісус. Але постійно наголошується, що ті, хто не дотримується Божих заповідей, ризикують опинитися в пеклі. Натомість ті, хто прагне слідувати прикладу Ісуса, мають надію на рай.
Це ви ніби переказуєте розпис, який написаний зазвичай у більшості храмів на виході. Де Страшний суд намальований: як будуть страждати грішники. Я думаю, що це земні уявлення про цю реальність. Ми якраз говорили про Льюїса. То там є гноми, які сіли кружечком, і всі їм кажуть: "Ну, ми ж вам казали, що тут добре". А вони на те: "Ні-ні, тут темно, тут погано, тут смердить". Вони не вірять. І навіть перебуваючи у своєму світі, залишаються в пеклі. Пекло -- це місце, де немає світла. Й іноді людина на пекло сама себе прирікає, бо це може бути її вибір -- жити в пеклі.
Зображення: кадр з відео Георгія Коваленка
Господь навчає нас, що щастя можливе навіть в найскладніших життєвих ситуаціях. Пригадайте Нагірну проповідь. Він говорить, що блаженні бідні, блаженні ті, хто плаче, і блаженні, яких переслідують. Це не означає, що ці обставини є його волею, а скоріше, що справжнє щастя може виникати навіть у важких умовах. Люди зазвичай відчувають радість, коли все в житті йде добре, але Господь підкреслює, що можна бути щасливим навіть у бідності, у сльозах і під час гонінь.
Це вказує на те, що справжнє щастя не завжди визначається нашими зовнішніми умовами. Навіть у найскладніші часи, коли все здається безнадійним, людина може відчувати радість. Божа благодать і царство можуть проявлятися в найпростіших речах. Завершуючи розповідь про Іуду: це дійсно повчальна історія, але давайте зосередимося на своїх власних вчинках, наших поглядах і уявленнях про Бога. Знову ж таки, буває так, що ми малюємо Його за своїми уявленнями, замість того, щоб прагнути бути подібними до Нього.
"Християнство -- це не передача знання чи якоїсь історії. Це свідчення про реальність Воскресіння"
Отче, давайте відтворимо той момент з Євангелія, що розповідає про Воскресіння Ісуса Христа.
Свідків Воскресіння не було, але зустрічі з воскреслим Христом мали місце. Це оповідання про Воскресіння починається з того, що в неділю вранці жінки вирушають до гробу. Їхня поведінка здається нелогічною: вони знають про трагічну подію і прагнуть віддати останню шану. Вони приносять аромати і пішли до гробу, але дорогою починають турбуватися: "Хто ж відкотить камінь від входу?" Виникає диво — їхня віра, можна сказати, зрушує цей камінь. І ось, побачивши, що камінь відвалений і гроб порожній, ангел заспокоює їх: "Ви шукаєте живого серед мертвих: Він воскрес, як і обіцяв. Ідіть, повідомте учням і Петру." І вони вирушають далі.
Після цього відбувається ще одна важлива подія: Марія Магдалина, що нібито є частиною цих подій, не здатна усвідомити їх значення. Вона намагається знайти тіло. Коли їй вдається побачити Христа, вона не впізнає Його. Лише після того, як Він звертається до неї, вона стає свідком і вирушає ділитися новинами. Тим часом апостол Петро також прибігає і поспішно заходить до гробниці.
І, між іншим, там порушується тема поховальної плащаниці. Ця Туринська плащаниця виступає свідком Воскресіння.
Але все одно це відбувається в такий цікавий спосіб: двоє учнів, Лука і Клеопа, йдуть у Капернаум, сусіднє містечко, і дорогою розповідають. До них долучається ще один подорожній -- і вони розмовляють з Ним, розмовляють. Вони не впізнають воскреслого Христа. А вже коли вони доходять до місця і сідають їсти, Він переломлює хліб -- і в цьому вони Його впізнають. Знаєте, для нас це такий образ євхаристичний, богослужбовий, літургійний -- коли ми з'єднуємося з Христом, пізнаємо Його у святому причасті, в цьому переломлюванні хліба. У нас відкриваються очі.
Зображення: archive.c4u.org.ua "Христос і Магдалина при гробниці" (1638), художник Рембрандт ван Рейн.
"За тиждень - Великдень". Як капелан із військовими молився
Явлення Христа є досить тонкими і невловимими. Багато хто їх бачив і чув, але, наприклад, Фома говорить: "Не повірю, поки сам не побачу". Його часто називають невіруючим, хоча це не зовсім коректно. Він не відмовляється вірити, а лише висловлює бажання переконатися на власні очі. І Господь відкривається йому, показуючи свої рани. Зверніть увагу: навіть після воскресіння на тілі Христа залишаються сліди від ран. Це символізує те, що воскресіння нашої душі не стирає пам'яті про тяжкі моменти нашого життя та рани, які ми отримали. Однак, у процесі воскресіння все це набуває нового значення. Вони стають частиною нашої сутності, але не визначають нас. Врешті-решт, не смерть, не страждання чи ненависть беруть верх, а Христос і сила Воскресіння в нашому житті.
Більше того, відбувається кардинальна трансформація апостолів. Згадайте: напередодні вони розбіглися, ховалися і збиралися разом, а Христос з'явився їм навіть через замкнені двері. Вони знову збираються у безпечному місці, намагаючись уникнути долі, що спіткала їх на Голгофі. Але після зустрічі з Христом вони стають проповідниками Воскресіння. Повідомлення про те, що Христос воскрес, становить основу християнської проповіді. І тепер вони вже не відчувають страху, а сміливо виходять на проповідь.
Також усі вони проходять через свою Голгофу: когось убивають, когось розпинають. Тобто це свідчення пов'язане з певним мучеництвом. До речі, слово "мартирос", яке ми перекладаємо як "мученик", має інше значення -- "свідок". Тобто християнство передається як свідчення про реальність Воскресіння. Це не передача знання чи якоїсь історії про те, що колись було і хтось бачив. Цей вогонь Воскресіння, вогонь віри -- він горить в очах. Ми запалюємося один від одного. Христос стає людиною, а потім з'являється людство Христа. Церква як тіло Христове. Це ми -- ті, хто робимо Христову справу перемоги над смертю. Тому Воскресіння -- це процес, який триває і який є реальністю нашого життя, але так само говорить нам про реальність вічності.
Це теж перспектива людства, але ми поки що на шляху. Ісуса розіп'яли в п'ятницю, відповідно в неділю він воскрес. Тоді в неділю святкувався Песах -- юдейське свято на честь визволення з єгипетського полону.
Зображення: кадр з відео Георгія Коваленка "Ані м'ясо, ані яйця, ані сир чи паски не є Пасхою. А Пасха -- це сам Христос"
Іноді Песах і Великдень плутають, незважаючи на те, що це різні святкові події. Які ж їхні спільні риси?
Ну, я не казав би, що це дуже різні свята. Це продовження одне одного. Песах -- це Пасха, це дослівно переклад, це одне і те саме слово. Просто історія Песаха -- це історія звільнення богообраного народу з Єгипту, з рабства, і перехід у Святу землю. І цей путь лежить через пустелю, в якій отримують заповіді. І про це нагадує Песах. Ба більше, Великий четвер, коли ми фактично святкуємо встановлення таїнства причастя, євхаристії. Таємна вечеря -- це Песах, це пасхальна вечеря Христа зі своїми учнями. Песах святкується впродовж декількох днів. Так само, як Пасха святкується ще 40 днів. Але до цієї пасхальної вечері Христос додає вже новозавітну трапезу, коли, переломляючи хліб, каже: "Прийміть їсти -- це тіло моє". Коли бере чашу: "Пийте від неї всі -- це кров моя". Тобто це старозавітне святкування Пасхи, де є образ ягняти (жертовна тварина). І воно переходить в новозавітне, де цим жертовним ягням є сам Христос. Це все ми бачимо в певний спосіб: хліб і вино -- ми віримо, що це тіло і кров Христова, але споживаємо фактично як хліб і вино. І це пов'язує ці події.
Для нас Воскресіння також символізує перехід. Це як перехід з неволі гріха у цю нову землю, де більше не панує зло.
І, знову ж таки, це уявлення про завершення людської історії, що є частиною нашої сучасності.
Слід усвідомлювати, що це не лише подія, що відбулася в минулому або відбудеться в майбутньому, як, наприклад, Таємна вечеря. Це досвід, який триває. Кожного разу, коли ми приймаємо причастя, ми стаємо поруч з апостолами. Від Христа ми отримуємо це святе дарування.
Трапеза з покійниками: які ризики приховують похоронні вірування.
Зображення: portal.lviv.ua Літургія на Великдень
Таким чином, пасхальна літургія є основною великодньою вечерею, справжньою святинею Пасхи.
У богослужбових книгах написано, що ані м'ясо, ані яйця, ані сир, молоко чи наші пасочки не є Пасха. А Пасха -- сам Христос. І тільки той, хто причащається, істинно вкушає Пасху. Тому святе причастя -- це істинна Пасха. А оцей зв'язок старозавітного й новозавітного розуміння Пасхи й Песах дає християнам вимір від богообраного народу, який зберігає заповіді, до Божого людства, коли покликані всі народи.
Біблія включає не лише Новий Завіт. Новий Завіт — це лише невелика частина у великій колекції книг, кожна з яких має свій унікальний зміст і мету. Ми не ігноруємо Старий Завіт, але живемо в епоху, освітлену прихідом Христа та його славним Воскресінням.
Отче, ви вже згадували про звичні атрибути свята, такі як паски та фарбовані яйця. Проте іноді можна почути, що ці елементи мають язичницьке коріння. Я усвідомлюю, що освячення пасок і фарбованих яєць є дозволеним, але чи можна вважати це літургійно значущим?
Слово "язик" -- це народ, це народна віра. Тобто сьогодні, якщо так можна сказати, християнство є нашою народною вірою. Дуже важливо, щоб воно не перетворювалося на те язичництво, коли ми не знаємо нічого про Бога і поклоняємося невідомому Богу, намагаючись принести йому якісь магічні жертви. Тут уже буде таке новітнє язичництво. А традиція, вона лише прикрашає свято.
Були різні періоди в історії християнства, були люди, які намагалися викорінити будь-які традиції. Але я думаю, що це шлях в нікуди, це не є шлях любові.
На противагу, успішним є шлях, коли церква трансформує традиції, наповнюючи їх християнськими, євангельськими та біблійними значеннями. Так відбулося з нашими колядками та писанками, які колись були частиною дохристиянських обрядів, а тепер вони прикрашені християнськими символами і стали важливою складовою нашої культури та традицій. Я вважаю, що культура — це те, що надає нам краси, те, що ми передаємо з покоління в покоління. Іноді ми сприймаємо свято лише як веселощі, хоча насправді це святий день. Проте всі ці традиції додають радості до свята, і церква прагне зберегти їх значення, щоб наші прикраси не затуляли головну суть. Якщо ми пам’ятаємо про значення, все інше — це прекрасно. Але якщо ми забуваємо про суть і починаємо лише поклонятися пасочці чи яйцю замість Христа, то це вже не має нічого спільного з християнством.
Зображення: кадр з відео, на якому священник ПЦУ Георгій Коваленко спілкується з журналісткою LB.ua Анжелікою Сизоненко. "Не обов'язково освячувати кошики — зустріч з Христом можлива і в своєму серці", — зазначив він.
Цьогоріч будуть якісь особливості в богослужінні в Православній церкві України?
Минає вже четвертий рік війни, і ми здебільшого проводимо богослужіння вранці після завершення комендантської години. Однак у наших звичаях присутні особливі заходи безпеки: ми не ігноруємо тривоги і дбаємо один про одного. Адже наш супротивник, хоч і називає себе православною нацією, насправді не вірить у Бога, принаймні не в тому, як про Нього йдеться в Євангелії.
А зустрітися з Христом можна і у своєму серці. Зустріч з Христом відбувається, коли коли ми один одного вітаємо пасхальним вітанням. Зустріч з Христом відбувається, коли ми співаємо пісень. Звичайно, найурочистіша зустріч відбувається під час літургії, але Бог скрізь, Бог поруч. І Святий день -- це день радості, святості, але під час небезпеки треба бути уважними.
Однак, згідно з православними традиціями, в четвер необхідно відвідати причастя.
У нас цілий піст був, щоб сповідатися. І щодо четверга -- він Чистий чому? Не тому, що ми прибираємо. Ми маємо очистити душу сповіддю. Четвер -- це згадка про встановлення таїнства святого причастя, коли ми причащаємося. Але так само традиційно ми причащаємося на Великдень, це теж пасхальна трапеза, причастя. А коли ми йдемо в храм, то головною подією є не вихід священника з водою покропити наші кошики, а якраз святе причастя.
Скажімо так, благословляти кошик після святого причастя — це цілком прийнятно, тоді як використовувати кошик як заміну причастя — це не зовсім відповідає християнським традиціям.
Я вважаю, що не існує жодних інших специфічних характеристик.
Можливо, десь відбудуться трансляції, оскільки в прифронтових зонах існує певна небезпека. У біженців є свої специфічні особливості, але цього року Великдень святкують одночасно православні, католики та протестанти. Це створює можливість для всіх нас об'єднатися у святкуванні.
Зображення: Макс Левін Святковий обід на Великдень для військових 53-ї бригади Збройних сил України.
Чи можна розпочати ранкову службу відразу після завершення комендантської години?
У різних місцях по-різному. Ми, наприклад, будемо в Софії Київській починати о 6:30, щоб люди могли доїхати, адже громадський транспорт починає працювати о 5:30. Бо богослужіння -- це ж наша спільна справа. Причастя -- це не тільки наша особистісна подія, це "я у Христі єднаюся з церквою". Тобто я стаю справжнім тілом Христовим, коли причащаюся.
Отче, ну і ваше привітання для українців.
Хрест і Воскресіння є нерозривно пов'язаними між собою. Вшановуючи хрест, ми не можемо забути про те, що Христос воскрес. Це не є фіналом, а лише важливим етапом, через який потрібно пройти. Коли ми святкуємо Воскресіння, ми пам’ятаємо про хрест і співаємо: "Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав". Сьогодні, коли багато наших братів і сестер, захисників України, ризикують своїм життям заради нас, ці слова набувають особливого значення: "Герої не вмирають". Це звучить для нас так само, як "Христос воскрес". На Великдень ми будемо молитися за тих, хто захищає нашу країну, та за тих, хто вже пішов до Господа — вони в Його царстві праведних. Ми будемо підтримувати і втішати тих, хто, навіть у свято, відчуває смуток. Ми будемо разом із тими, хто зазнав фізичних або душевних травм. Не забудемо й про полонених, а також про тих, хто живе на окупованих територіях. Проте нічого не зможе затьмарити радість Христового Воскресіння. Хоча ми пам'ятаємо про страждання, Воскресіння перевершує біль. Життя завжди переможе смерть, а добро здолає зло.
#Євангелист Лука #Камінь #Стародавній Рим #Суд #Боже. #Зло. #Юдея #Ісусе. #Єгипет #Ізраїль #Єрусалим #Італія #Пекло. #Людство #Євангеліє #Капернаум #Месія. #Воскресіння Ісуса #Художник. #Рим #Віра #Апостоли в Новому Завіті #Хрест #Христос (назва) #Свята Земля #Юда Іскаріот #Марія Магдалина #Літургія #Господь #Святий Петро #Спасіння в християнстві #Пасха #Смужки (хліб) #Воскресіння #Понтій Пилат #Голгофа #C. С. Льюїс #Паоло Веронезе #Пітер Брейгель Старший #Караваджо. #Рембрандт
