Голокост: Пам'ять як засіб протистояння

генеральна директорка Меморіального комплексу Голокосту "Бабин Яр"

Яке значення має пам'ять про Голокост у державі, що щоденно переживає злочини проти людства?

Історичні події, які колись здавалися далекими, стали частиною нашого сьогодення. Втрати та руйнування вже не є лише кадрами з архівів, а щоденною реальністю, яку ми переживаємо четвертий рік поспіль. Ми щодня стикаємося зі смертю, ховаємося від обстрілів, змушені залишати свої домівки та роками шукаємо зниклих безвісти.

Війна докорінно змінила й те, як ми дивимося назад - у минуле. Без перебільшень, стало зрозуміло: трансформуються і самі підходи в коммемораційних практиках в Україні. Ми опинилися на етапі переосмислення того, як саме вшановуємо пам'ять і в якому контексті говоримо про втрати.

Сучасні технології, обробка даних та штучний інтелект відкривають нові можливості для дослідження й аналізу історичних та культурних явищ. Спосіб, яким ми сьогодні вивчаємо та використовуємо ці інструменти, вплине на те, які методи збереження пам'яті сприятимуть зміцненню нашої нації в майбутньому.

Ми більше не дивимося на минуле з проєкції мирного часу - значною мірою тому, що вже забуваємо, яким він був.

Упродовж останніх десятиліть тема Голокосту привертає дедалі більше уваги в літературі, живопису та кінематографі. Проте, чи здатен навіть цей всесвітній інтерес зміцнити принцип "Ніколи знову" настільки, щоб він справді мав реальний вплив?

Ні, абсолютно не.

Водночас продовжувати місію зі збереження історії Голокосту - наша спільна відповідальність. Не як гарантія того, що насильство не повториться, а як умова для розуміння світу, у якому ми живемо.

Пам'ять — це не незмінний монумент, а динамічний процес. Це не просто музейна будівля, не виставка і навіть не лише територія, а щось значно глибше — те, що здатне нас об'єднати.

Освіченість та емоційний інтелект не скасовують існування жорстокості, але здатні формувати емпатію - до того, хто поруч, і до його досвіду. Знання допомагають глибше бачити причини й наслідки геополітичних змін, розпізнавати мову знецінення та насильства, розвивати критичне мислення.

Саме тому важливо відкривати це молодому поколінню - не як набір дат і термінів, а як частину змістовного діалогу для розуміння та співпереживання. Ставити запитання - собі й іншим, щоб пізнавати і залишатися людиноорієнтованими впродовж життя.

Протягом більше десяти років у рамках ініціатив Меморіального центру ми висвітлюємо трагедію жертв Бабиного Яру. Ми розповідаємо про масові розстріли в цьому місці, а також про жорстокі катування і вбивства, які відбувалися в окупаційний час просто на вулицях Києва, викликані лише етнічною приналежністю до євреїв.

Протягом року війни ми виявили понад 1300 нових жертв, що збільшило загальну кількість імен до 29 809. Серед тих, хто загинув, є немовлята, яким лише кілька днів, а також люди, що дожили до 102 років. Ці дані передаються нашим партнерам з Ізраїльського національного меморіалу Голокосту "Яд Вашем". Відкриття стали можливими завдяки дослідженням учених, які аналізують архівні матеріали. Кожне оприлюднене ім'я - це спроба відновити гідність особи та персоналізувати цю трагедію.

Через воєнні ризики цифровізація архівів є єдиним способом терміново зберегти документальну спадщину від знищення. У партнерстві з Державною архівною службою України ми оцифрували понад 8,5 млн архівних документів XIX-XX століть. Ці матеріали перебувають у відкритому доступі на сайті Меморіального центру. Навіть під час обстрілів і тривалих блекаутів разом з обласними архівами ми продовжуємо роботу, адже кожен оприлюднений документ - це форма опору ворогу, який намагається позбавити нас голосу та власної історії.

У ситуаціях тривалої травми психіка людини завжди шукає підтримки. Це може бути як у власних ресурсах, так і в зовнішньому світі – у реальних подіях та свідченнях оточуючих. Адже важливо знайти підтвердження того, що навіть найгірші моменти рано чи пізно закінчуються.

Розуміючи вартість людського життя в історичному контексті, ми об'єднуємо зусилля для того, щоб забезпечити його безпеку сьогодні, а також прийняти відповідальність за те майбутнє, яке чекає на нас.