Голова без документів. Яке подальше майбутнє УПЦ МП?

Зображення: EPA/UPG Віряни Української православної церкви Московського патріархату з портретом митрополита Онуфрія на акції протесту проти візиту Вселенського патріарха Варфоломія до Києва. LB.UA - для тих, хто здатен на роздуми.

Станьте нашими прихильниками!

Отже, перше. Про наявність у керівника "української церкви" російського паспорта в публічній площині відомо вже два роки -- за результатами журналістських розслідувань. У "вузьких колах посвячених" про це знали й раніше. Власне сам владика Онуфрій це не особливо й заперечував. У тематичній заяві, яку ще у 2023-му оприлюднили в УПЦ МП (але потім передумали і з офіційного сайту швидко потерли), він докладно розповідав про мрію всього свого життя: закінчити земний шлях у Свято-Троїцькій Сергієвій Лаврі, що у Підмосков'ї. Але "розпад СНД" цьому завадив. Визнає: паспорт був, але він тим ніколи "не цікавився" і "сам себе вважає громадянином України".

Зображення: pravda.com.ua 20 березня 2002 року Онуфрій отримав паспорт громадянина Росії в Москві. Однак ще у 1998 році він уже володів російським закордонним паспортом, що свідчить про можливе набуття громадянства РФ значно раніше.

Ця заява є справжнім феноменом. У ній лідер "української церкви" (!) послідовно викладає свої аргументи:

як його ще в молодості ображали в Україні, що він вимушений був податися на навчання до Росії. "Я таємно поїхав у Росію, в м. Загорськ, де знаходилась знаменита Троїце-Сергієва Лавра і при ній Московські Духовна Академія і Семінарія. Там мене не відкинули, як це зробили в Україні, а зарахували до другого класу Московської Духовної Семінарії"; як його тепло прийняли в тамтешньому монастирі. "Наш монастир був інтернаціональним. У ньому подвизались люди різних національностей: росіяни, українці, білоруси, молдовани, грузини, вірмени, євреї, французи, татари, мордвини та багато інших. У нас була прекрасна духовна сім'я, ми поважали один одного, переживали один за одного і допомагали один одному"; як він горював, коли довелося повертатися в Україну. "Я, грішний, прожив у Троїце-Сергієвій Лаврі 18 років, там я прийняв чернечий постриг, народився для нового життя у Христі, там я доторкнувся до живої святості, до тих людей, які були втіленням Божественного смирення і любові, і для мене було бажання завершити своє життя серед таких Божих людей, а громадянство відкривало мені можливість здійснити цю мрію. На жаль, погані стосунки між Росією та Україною, розпад СНД, а особливо війна Росії проти України знищила мою надію, і зараз я не рахую себе іншим громадянином, крім рідної моєї землі -- України..."

Я наводжу ці цитати дослівно, аби розвіяти будь-які сумніви щодо їхньої автентичності. Такі висловлювання важко вигадати. Водночас, ця заява яскраво демонструє справжню суть менталітету митрополита Онуфрія (Березовського), який був вихований і сформований у традиціях російської церкви, з усіма витікаючими наслідками. Зараз йому 80 років, і в такому віці люди зазвичай вже не змінюють своїх світоглядних переконань.

Зображення: PATRIARCHIA.RU Митрополит Онуфрій під час Архієрейського собору в Москві (2017 рік)

Тож постає слушне запитання: якщо всім було відомо, чому ж призупинення громадянства сталося лише зараз?

Відповідь очевидна. У травні добігли кінця дев'ять місяців, протягом яких УПЦ МП -- згідно з тематичним законом, ухваленим Радою ще восени, -- мала повністю розірвати всі зв'язки з РПЦ. Прогнозовано, вона цього не зробила. Ба більше, наприкінці травня, до річниці так званого "собору в Феофанії" (27-го травня 2022 року), митрополит Онуфрій виступив з зухвалою заявою в дусі: "що ви від нас хочете, відчепіться, ми вже все зробили, безбожна влада просто переслідує істинно віруючих християн".

Звичайно, це далеко від істини. Дійсно, на соборі в Феофанії УПЦ МП усунула з власного статуту всі посилання на РПЦ, однак цього виявилося недостатньо. Предстоятелі інших помісних церков не отримали від УПЦ МП жодного офіційного повідомлення про "розрив" зв’язків з РПЦ. Митрополити Онуфрій та Антоній (Паканич, близький соратник глави УПЦ МП) все ще є частиною Священного Синоду РПЦ тощо. Я вже не згадую про те, що УПЦ МП протягом усього цього часу не реагувала на захоплення своїх єпархій РПЦ, а також на викриття своїх священнослужителів у колабораціонізмі. Тим часом РПЦ, через патріарха Кирила, активно зауважує на міжнародній арені про "переслідування вірян в Україні". Більше того, вимога "дати спокій" УПЦ МП навіть присутня в "меморандумі" російської сторони щодо завершення війни (пункт 11).

Найважливіше: відповідно до норм канонічного права, яке регулює всі аспекти світового православ'я (можна вважати це глобальною Конституцією православних), УПЦ МП є частиною РПЦ і залишатиметься нею. Це підтверджує, зокрема, науковий висновок Державної служби України з питань етнополітики та свободи совісті, на основі якого був ухвалений відповідний закон восени минулого року.

Зображення: Facebook-сторінка УПЦ МП Віряни УПЦ МП під час богослужіння.

Які дії має вжити держава, якщо закон не виконується навіть через дев'ять місяців? У такому випадку державні органи ініціюють експертизу та звертаються до суду. Це стосується, зокрема, Київської митрополії на чолі з митрополитом Онуфрієм. Процес вже розпочато, але судові розгляди зазвичай тривають досить довго. Водночас, цілком виправданим кроком було б припинення українського громадянства митрополита Онуфрія, що стало б адекватною реакцією на ситуацію.

Україна без РПЦ. Як держава планує реалізовувати профільний закон?

Ось і відповідь на запитання: чому саме тепер?

Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.

Друге. Якими з практичної точки зору є наслідки такого рішення персонально для Онуфрія?

Тепер його правовий статус визначається як іноземець, який мешкає на території України. Це означає, що йому потрібно буде оформити реєстрацію, отримати посвідку на проживання, а також дозвіл на працю. Останній аспект має велике значення, оскільки, згідно зі Статутом УПЦ МП, лише громадянин України може бути на чолі цієї організації.

На все про все -- 90 днів. Саме стільки може вільно знаходитися на території України будь-який іноземець. Після, якщо правовий статус не врегульовано, -- депортація.

Безумовно, адвокати митрополита (в УПЦ МП вже оголосили про намір звернутися до суду) посилатимуться на той факт, що він є уродженцем України. Таким чином, після розпаду Союзу він автоматично здобув право на українське громадянство.

Фото: Миколай Данилевич Очільниц УПЦ МП Онуфрій

Ось де починаються правові нюанси. Той факт, що справу розглядатиме суд, жодним чином не зупиняє 90-денний термін – він не може бути "зупинений". Отже, немає жодних перешкод для депортації. Варто зазначити, що це є правом, а не обов'язком держави. Теоретично, якщо УПЦ МП раптом змінить свою позицію, уряд може "змінити рішення", "відкласти", "забути" про справу, або ж суд може винайти якісь "нові обставини" або подібні причини.

Яка ймовірність того, що це відбудеться?

Мінімальна. Можливо, навіть варто зазначити: надзвичайно мізерна.

Якщо УПЦ МП раніше не зробила кроку до повного розриву з РПЦ, то сьогодні навряд чи це станеться. Вона, зокрема, розраховує на імідж "священномучеників", який використовуватиме як всередині країни — для релігійних фанатиків, так і за її межами — для російських лобістів та американських політиків, які виступають проти надання Україні військової допомоги (менше допомоги означає вищу ймовірність реалізації "руського міра").

Однак питання щодо депортації також викликають певні сумніви. Як відомо, за президентства Петра Порошенка Михайло Саакашвілі, який на той момент не мав громадянства, був депортований до Польщі — країни, з якої він прибув до України. Савіка Шустера просто позбавили можливості працювати. А все почалося ще в 2017 році з Андрія Артеменка — народного депутата, який мав канадський паспорт, якщо хтось не пам’ятає.

Онуфрій, як було відзначено, походить з Буковини. Хоча українська правова система не є прецедентною і в нашій країні немає поняття "права землі", ситуація з ним все ще залишається неоднозначною. Найдоцільнішим виглядає варіант його переміщення до кордону з Білоруссю, де існує союзна держава, тож хай там вирішують його подальшу долю. Проте варто уважно оцінити можливі ризики для майбутніх судових розглядів, зокрема й міжнародного характеру.

Зображення: Служба безпеки України під час проведення обшуків у представників Української Православної Церкви Московського Патріархату.

Третє. Які наслідки це принесе для УПЦ МП?

Ознайомлюємося з останніми змінами в Статуті цієї організації.

У випадку смерті Митрополита Київського та всієї України, його виходу на спокій, перебування під церковним судом або з інших обставин, що унеможливлюють виконання ним функцій Предстоятеля Української Православної Церкви, Священний Синод, під керівництвом найстаршого архієрея за хіротонією, терміново проводить таємне голосування серед своїх постійних членів для обрання Місцеблюстителя Київської митрополії. Ця особа буде тимчасово керувати Київською єпархією.

І ще: "До обрання нового Митрополита Київського і всієї України Українською Православною Церквою керує Священний Синод під головуванням Місцеблюстителя".

Вибори слід організувати "не пізніше, ніж через три місяці".

Фото: РІСУ Синод УПЦ МП

У світському контексті Синод можна порівняти з Кабінетом Міністрів, до складу якого входять найбільш шановані єпископи. Найстарший із них скликає всіх членів, які потім обирають тимчасового виконувача обов'язків, після чого відбуваються вибори.

На даний момент "старійшиною" вважається глава Дніпропетровської кафедри, митрополит Іриней (Середній). І що ж ви думаєте? ... Він знову виявився в центрі уваги! Так, правильно! Згідно з інформацією від силових структур, митрополит Іриней також має паспорт Росії.

Як ви вважаєте, чи можуть на випадок депортації митрополита Онуфрія у Синоді УПЦ МП взяти до уваги пункт про "інші причини, які унеможливлюють виконання обов'язків" глави церкви? Чи, можливо, вони просто ігноруватимуть цю ситуацію, залишаючи управління церквою синодальному підходу? Очевидно, що другий варіант виглядає більш імовірним.

Насправді, подібна ситуація вже мала місце, коли "на болота" було направлено засудженого за колабораціонізм і прославлення агресора митрополита Іонафана (Єлецьких), який був особистим знайомим патріарха Кирила. Зазначимо, що патріарх навіть вручив йому орден "за вірність РПЦ" (цитата). Офіційна позиція УПЦ МП з цього приводу залишилася цілком байдужою, а управління єпархією взяв на себе ставленик Іонафана, єпископ Сергій (Аніцой). І не смійтеся, але, як і Іонафан, він також володіє російським паспортом. Крім того, ще майже два десятки високопосадовців УПЦ МП мають подібні документи, а рядові священники з російськими паспортами вже навіть не підлягають обліку.

Фото: змі окупантів Патріарх РПЦ Кирил та митрополит Тульчинський Іонафан (праворуч) після зустрічі в Москві, 25 червня 2024 року.

Але повернемось до перспектив церкви загалом. "Не першою, але й не другою" людиною в УПЦ МП вже давно є її найголовніший проросійський "яструб" митрополит Антоній (Паканич). Який..., ви вже звикли, тому не здивуєтесь, теж "у клубі" власників "специфічних документів", назвемо це так.

Безліч людей зараз цікавляться: якщо громадянство Онуфрія призупинено, то чому не вжито подібних заходів щодо Паканича, який під санкціями вже понад два роки? Звідки така "суб'єктивність" у прийнятті рішень?

Використовуючи сучасну політичну лексику, Українська держава створює собі "простір для маневру" та "таємні козирі". Якщо після такого "удару", як ситуація з митрополитом Онуфрієм, УПЦ МП не візьметься до розуму, наступним, безумовно, стане митрополит Антоній. У квітні у нього проводилися обшуки в рамках справи про незаконне привласнення церковного майна, пов'язаного з його близьким знайомим, який уже отримав підозру. Інші деталі та поточний статус самого Паканича поки що залишаються невідомими. -- С.К. І в такому випадку УПЦ МП дійсно може опинитися без лідера.

Зображення: pravoslavna.volyn.ua Митрополити Антоній (Паканич) і Онуфрій.