Ілько Лемко: Захоплюючі моменти історії Високого Замку, частина перша

Хоча Александра Чоловського, польського історика, важко назвати прихильником України та її народу, у Львові, вже в період Незалежності, а саме в 1992 році, була названа на його честь одна з вулиць. Це стало досить знаковою подією, адже українські історики зазвичай не приділяють багато уваги польській історичній спадщині Львова, хоча вона надзвичайно цікава. У моєму українському перекладі, до речі, вперше була представлена одна з найцікавіших праць польської серії "Львівська бібліотека" - "Львів давній", де робота Чоловського "Високий Замок" займає важливе місце. Це відкриває можливість поглянути на історію цього знакового для Львова місця з досить оригінальної перспективи.

Таким чином, згідно з версією історика Олександра Чоловського, виникнення Львова тісно пов'язане з історією Високого Замку. Він помилково вважає князя Лева Даниловича його засновником, наводячи свідчення відомого львівського хроніста Бартоломея Зиморовича. Останній описує, як князь, помітивши тут гору з природними укриттями, оточену лісистими долинами, вирішив на її вершині збудувати тимчасову фортецю з дерев'яних колод. Він обгородив цю конструкцію потужним гостроколом, і в її таємних сховищах заховав свої князівські регалії, скарби та здобич, озброївши її для захисту. Це укріплення стало столицею його князівства. Саме ця гора згодом стала основою для розвитку Львова на невеличкій, незайманій людьми місцевості, хоча князь залишався там лише одну зиму. Вислухавши гучний завив північних вітрів, він покинув свою неприємну резиденцію на вершині, де навіть худоба важко піднімалася, і заснував нове місто в низині, що було зручніше для життя, хоч і менш захищене. Верхнє місто, щоб уберегти свої багатства, було призначене для використання під час війни та отримало гарнізон для постійної охорони.

Високий Замок у Львові. Фото Мандрівка старим кордоном / Facebook

Безсумнівно, що необхідність захисту території "від безбожних татар" була важливим стимулом для князя Данила при будівництві нових укріплень. Для створення граду були потрібні певні умови, і саме вони відповідали характеристикам сучасної Замкової гори, що підноситься на 390 метрів над рівнем моря у котловині над Полтвою. Її високе, ізольоване плато, що поступово спускається терасами на захід, являло собою ідеальне місце для укріпленого поселення. Оборонна позиція гори була її головною перевагою: залишалося лише укріпити краї схилів гостроколом та частково насипати земляні вали для створення надійної фортеці. Замкова гора також мала одну важливу перевагу — доступ до питної води, адже колись численні джерела струмували на її схилах, і донині кілька з них можна знайти біля підніжжя терас.

Усі ці сприятливі умови, без сумніву, спонукали князя Данила обрати цю гору для створення нового міста, якому він надав ім'я свого сина та переніс сюди столицю. Так і з'явився Львів (Львігород), перша згадка про який з'являється в руських літописах під 1256 роком. Описуючи велике загоряння в Холмі, що розташований приблизно за 150 кілометрів на північ, хроніст згадує, що "полум'я було настільки яскравим, що його можна було побачити на великій відстані, а навіть з Львова на Белзькі поля можна було спостерігати світло від цього пожежного лиха".

Ці слова хроніста свідчать про те, що львівський град знаходився на підвищенні, звідки розкривався широкий краєвид на північні простори. Саме завдяки розміщенню міста на Замковій горі можна зрозуміти, чому це було можливим.

Зведення оборонних місць явно не могло сподобатись зверхникам тодішньої Русі татарам: недовго тішився Данило укріпленнями новозакладеної столиці. Вже 1259 року татарський вождь Бурундай, підступно заманивши його разом з іншими князями до Шумська на Волині, рішуче зажадав від усіх, аби зруйнували укріплення своїх градів. Спротив загрожував князям неволею, на якусь допомогу сподіватися вони не могли, отож для власного порятунку мусили задовольнити цю вимогу і з болем у серці прикласти руку до знищення того, що вважали своєю найважливішою обороною.

Це переважно стосувалося головних міст. Князі видали указ, за яким укріплення мали бути знищені та розкопані на очах татарських посланців. В результаті цього миттєво зникли оборонні споруди Луцька, Кременця, Володимира, а князь Данило "наказав зруйнувати Львів". Це друга згадка про наше місто в літописі з найдавніших часів його існування. Хоча на вимогу татар були знищені фортифікації львівського замку на Високому Замку, саме поселення вціліло і незабаром відновило свої колишні масштаби.

Після смерті короля Данила у 1264 році його син, князь Лев, став правителем всього Галицького князівства. Щоб відновити зруйновані укріплення, зокрема Львів, він змушений був підкоритися татарським владарям. Це підтверджує той факт, що в 1287 році князь зміг надати притулок місцевому населення і витримати двотижневу облогу. Того року татарський хан Телебуга, повертаючись із походу на Польщу, як зазначає хроніст, "вступив на землю Льва та до Львова. Провівши два тижні на львівських землях, вони харчувалися, не ведучи боїв, однак заборонили жителям виходити з міста по їжу. Тих, хто намагався покинути місто, вбивали, інших брали в полон, а деяких, пограбувавши, залишали без одежі, в результаті чого багато з них гинули від холоду, оскільки зима була дуже сувора".

На цьому етапі завершується ланцюг усіх, занадто обмежених хронікальних згадок про львівське місто в XIII столітті. Вони не надають багато інформації про найдавніший період історії нашого міста, але без них ця епоха залишилася б повністю в темряві. Однак, існують інші джерела, які, підлягаючи критичному аналізу, дозволяють відтворити багато аспектів того часу. Серед цих джерел варто відзначити формування території гори, на якій був побудований град, традиції, зафіксовані львівськими хроністами XVII століття, а також порівняння з іншими містами, про які ми маємо більш детальну інформацію.

Глибокий аналіз наведених свідчень свідчить про те, що первісний Львів, у плані розташування та архітектури, не мав суттєвих відмінностей від інших міст Русі. Як і решта, він складався з кількох частин. На скелястій вершині гори, мов лелече гніздо, здіймався град (дитинець), оточений лісом з високих гостроколів. Нижче, на терасах, де сьогодні розташовані садівничий будинок, ресторан і вулиця Замкова, розміщувалося пригороддя, захищене валами і гостроколом. Дорога, що стрімко підіймалася вгору, з'єднувала його з градом на вершині. Під самим підніжжям, на схилах Полтви, серед лісів і боліт, лежало підгороддя, вкрите будівлями купців і ремісників, церквами та монастирями. Усе це було дерев'яним, невеликим і тимчасовим, кардинально відрізняючись від Львова, який почав розвиватися в наступні століття.

У заснуванні столиці, створеної князем Данилом, значну, а навіть ключову роль відіграли іноземці, які прибули з віддалених куточків Сходу та Заходу. Місцеве населення, яке постраждало від численних нападів, не могло самостійно забезпечити цей процес. Важливу роль відіграли німці, які, засновуючи Львів, заклали основи свого права та управління. Вже за часів правління короля Данила вони мали свого власного війта, Бертольда Штехера. Цікаво, що на той момент німці становили значну частину населення Львова, їхнє становище було привілейованим, а вплив — значним. Це підтверджується тим, що руські князі в своїх документах називали місто німецькою назвою — Лембурґ, що свідчить про те, що рідна руська назва поступилася місцем новій, під впливом німецької громади.

Ця найдавніша німецька колонізація в епоху руської доби стала основою для заснування сучасного костелу Діви Марії Сніжної. Окрім німців та місцевих русинів, у місті оселилися також вигнанці з Вірменії, які заснували на околицях власні монастирі Святого Якова та Святої Анни. Також тут проживали татари, євреї, а серед них була й секта караїмів, відома як сарацини.

Скупчення різноманітних народів, що відрізнялися мовою, звичаями та професіями, з самого початку позбавило Львів чітко виражених руських характеристик. Однак місто залишалося розташованим на Русі, а його архітектура не відзначалася відмінностями від інших руських міст. Час від часу тут перебував князівський двір разом із його оточенням, а також активно розвивалося церковне життя. Це підтверджують церкви Святого Миколая, Святого Онуфрія та Святого Юрія, а також знесені в кінці XVIII століття храми Святого Теодора, Богоявлення та інші, які були засновані ще в ті давні часи. Біля підніжжя стародавнього замку, ймовірно, розташовувався перший костел Святого Івана Хрестителя, зведений домініканськими місіонерами під опікою угорської принцеси Констанції, сестри святої Кінги, дружини князя Лева.

Ось і все, що можна розповісти про Львів XIII століття. Його доля за панування спадкоємців Лева, який помер 1301 року, Юрія I, Андрія і Лева II, огортає глибокий морок, через який пробивається лише один факт - посилення німецького елемента і його привілейоване становище.