Іноді заради миру доводиться платити жахливим безмов'ям. Історія двох геноцидів.

Колишній спеціальний радник МЗС з питань ксенофобії та антисемітизму

Я не стала писати це учора, у 31-шу річницю геноциду в Руанді. Ця подія сколихнула світ і стала важливою віхою (як завжди, трагічною) для розвитку міжнародного кримінального права.

Після початку повномасштабної агресії Росії, українці дізналися про маленьку африканську країну, яка всього за кілька місяців стала місцем загибелі мільйона людей. Завдяки західним ЗМІ, Міжнародному кримінальному трибуналу з питань Руанди та документальним фільмам, історія геноциду перетворилася на оповідь про "злих хуту, які вчинили злочини проти безневинних тутсі".

Проте в даному контексті буде доречною та відома всім фраза "не все так просто".

У жодному разі геноцид не є виправданим. Але він не мав стати завісою, за якою сховали (та виправдали) вбивства сотень тисяч хуту, які були вчинені військовими групами тутсі (Руандійським патріотичним фронтом - РПФ. Зараз це керівна партія Руанди).

Геноциду передувала війна, розпочата РПФ, коли на початку 1990-х років вони вторгнулися (або повернулися?) з Уганди. Вам не знайомий той класичний приклад пропаганди, коли "Тутсі" називали на Радіо тисячі пагорбів "тарганами"? Це не було через те, що вони вважалися "огидними". Насправді, ще в 1960-х роках, після деколонізації Руанди, ці люди втекли і виявилися дуже "живучими". Це приклад того, як ми наділяємо слова власним "закордонним" сприйняттям.

Президент Уганди Йовері Мусевені висловив своє занепокоєння з приводу можливого сприйняття вторгнення РПФ, яких він називав "своїми хлопцями", як агресії з боку Уганди проти Руанди. Він побажав їм успіхів і нагадав міжнародній спільноті, що "ми тут не винні". Тим часом в Уганді посилювалася діяльність Армії опору Господа, яка завдавала ударів по північному регіону країни, населеному аколі. Їхній лідер, Джозеф Коні, який нині є одним з найбільш розшукуваних злочинців у світі, також мав намір ліквідувати президента, тож Мусевені мав достатньо справ для вирішення.

Триває війна. Аруські мирні угоди укладаються, здебільшого щоб створити враження для Заходу. Проте РПФ ігнорує ці угоди і продовжує бойові дії. Аналогічним чином чинить і військова група хуту Інтерахамве.

Далі відбувається геноцид. Влітку 1994 року РПФ заходить до столиці - Кігалі.

Хуту - і цивільні, і військові -- тікають на територію Заїру (нинішньої ДРК), де розселяються в таборах для біженців. Фільтрації не відбувається.

Кагаме, який на той момент був одним із лідерів РПФ і нині обіймає посаду президента Руанди, отримує підтримку тутсі, що оселилися в Заїрі ще в 1960-х роках. Він розпочинає напади на табори, переслідуючи як цивільних осіб, так і колишніх військових. У ході цих подій також стає жертвою ще один президент — цього разу президент Демократичної Республіки Конго Жозеф-Дезіре Мобуту.

Завдяки активному залученню Руанди розгортаються дві війни в Конго, що призводять до загибелі приблизно 15 мільйонів осіб.

Сучасний збройний конфлікт і діяльність групи М23 (угруповання "Рух 23 березня") тісно пов'язані з активною фінансовою та військовою підтримкою з боку Кагаме.

Під час мого візиту до Руанди я відкрила для себе західний варіант африканського раю.

"Ми пробачили нашим катам", - казали нам на конференції представники тутсі. "Ми все зрозуміли, ми раді, що нас пробачили, й живемо в мирі та злагоді", - казали хуту.

А що сталося з хуту, які були вбиті тутсі?

- Що ти взагалі говориш? Як ти можеш таке стверджувати? Ааа, ми розуміємо, звідки у тебе ця інформація... - саме так реагували на моє запитання.

Іноді для досягнення миру доводиться платити страшну ціну мовчання. Це стосується як світової спільноти, так і самих постраждалих. Нехай нас ніколи не спіткає така доля.

Міжнародний трибунал не проводив розслідувань жодного злочину, скоєного РПФ. Поль Кагаме виступає надійним союзником США, які підтримують його військові кампанії.

До речі, Руанда не є країною, яка багата мінеральними ресурсами. На відміну від ДРК.